14 серпня 2025 рокусправа № 640/17300/20
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Соловйової Любові Володимирівни, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Соловйової Любові Володимирівни (01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, код ЄДРПОУ 33235788), в якому просить суд:
визнати протиправними дії Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо відмови у перерахунку суддівської винагороди ОСОБА_1 , згідно з положеннями п.3 ч.3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ;
зобов'язати голову ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 суддівської винагороди, відповідно до п.3 ч.3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ, з розрахунку посадового окладу судді Верховного Суду з 16 грудня 2017 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 передано судові справи Львівському окружному адміністративному суду.
За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Карп'як О.О.
Ухвалою від 04.02.2025 року справу прийнято до провадження, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами
Ухвалою від 25.04.2025 заяву позивача задоволено; залучено до участі у справі в якості співвідповідача Верховний Суд (вул. П. Орлика, 8, м. Київ, 00011, адреса електронної пошти: inbox@supreme.court.gov.ua); залучено до участі у справі в якості співвідповідача Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ідентифікаційний код 37317811, місцезнаходження: місто Київ, проспект Повітряних Сил, будинок 28); зобов'язано позивача надіслати копію позову із додатками співвідповідачам та докази надіслання надати до суду; запропоновано співвідповідачам подати відзив на позовну заяву та усі докази/належним чином завірені копії документів на спростування вимог позовної заяви, у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали.
Позиція позивача:
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 03.02.2011 позивач обіймає посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на яку обраний безстроково відповідно до постанови Верховної Ради України від 03.02.2011 №2989-17. 30.06.2020 позивач звернувся із заявою до Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій просив здійснити перерахунок суддівської винагороди згідно чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У відповідь на заяву відповідач в листі від 16.07.2020 відмовив позивачу у здійсненні перерахунку суддівської винагороди. Позивач вважає дії Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо відмови у перерахунку суддівської винагороди відповідно до положень ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» неправомірними з наступних підстав:
1. Відмова відповідача у здійсненні перерахунку суддівської винагороди за чинними Законом України «Про судоустрій і статус суддів» є протиправною, оскільки п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ вичерпав свою дію з настанням моменту, який в ньому передбачений - день припинення діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а саме - 15.12.2017 року, при цьому будь - які інші правові підстави, які б вказували на необхідність застосування старого закону про судоустрій в чинному законодавстві відсутні.
2. Системний аналіз положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ та його «прикінцевих та перехідних положень», дають підстави для висновку про те, що позивач як суддя касаційної інстанції, при збереженні судовою реформою суду касаційної інстанції має легітимне очікування на отримання суддівської винагороди у розмірі, що визначений ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ, оскільки саме таке застосування відповідатиме принципу верховенства права.
3. Виплата суддівської винагороди в розмірі, що базується на Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 10.07.2010 №2453, як суддям судів, які перебувають в ліквідації та не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або необумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяги гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади вцілому, а також передумови для впливу на суддів. Такі дії свідчать про свідоме допущення прямої дискримінації в галузі праці, що є порушенням наведених законодавчих актів, а також ст.14 Європейської конвенції з прав людини та вимог Закону України «про запобігання та протидії дискримінації в Україні».
11.09.2020 позивачем подано відповідь на відзив. Вважає, що вимога ст.135 Закону №1402 вважається дотриманою, незважаючи на те, що діяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ була припинена 15.12.2017, поруч з цим, даний суд на даний час не ліквідовано. Вважає покликання відповідача на п.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 є нерелевантними, оскільки Законом України від 16.10.2019 №193-ІХ, який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені пункти. Також вказує на необґрунтованість доводів відповідача з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018. Вважає, що дія норми п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 вичерпалась станом на 15.12.2017, тому не може бути підставою для відмови у здійсненні перерахунку позивачу. Просить позовні вимоги задоволити.
20.02.2025 позивачем подано додаткові пояснення. Вказує на необхідність врахування довідки про суддівську винагороду, що була видана для обчислення (розрахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 19.07.2024 №40, яка в свою чергу визначає, що розмір посадового окладу та доплата за вислугу років позивача мала б становити 236475 тис. грн.
23.05.2025 позивачем подано відповідь на відзив. Вказує, щовикладені у відзиві аргументи не відповідають фактичним обставинам у справі та не враховують зміну суспільних відносин, що відбулись в останні роки, зокрема Рішення Конституційного Суду України №3-р(ІІ)/2024 від 26.03.2024. Вважає аргументи відзиву як і посилання на прецедентну практику на даний час є неактуальними та нерелевантними.
Заперечення відповідача, Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Соловйової Любові Володимирівни:
08.09.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва відповідачем подано відзив, проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне. Відповідач вказує, що застосування п.3 ч.3 ст.135 Закону №1402 виходячи з базового окладу судді Верховного Суду (75 прожиткових мінімумів) не має правових підстав, оскільки позивача обрано суддею ВССУ. Будь - яких рішень стосовно переведення позивача до Верховного Суду не приймалось. Відповідно до ч.2 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду. Тобто, суддя повинен займати штатну суддівську посаду і здійснювати правосуддя у відповідному суді. П.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Словосполучення «у відповідному суді» не передбачає автоматичне прирівнення судді спеціалізованого суду у статусі до судді Верховного Суду. Однак, позивач вибув з конкурсу (отримав менший за допустимий бал за результатами іспиту) на посаді судді Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду, який проводився ВККС у 2016-2017 роках, таким чином не проходив необхідного кваліфікаційного оцінювання, та відповідно не може претендувати на отримання суддівської винагороди в розмірах, визначених Законом №1402. Також звертає увагу на положення п.7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402. Вважає, що розмір суддівської винагороди позивачу, як діючому судді ВССУ, законно і справедливо обраховується відповідачем за положеннями ст.133 Закону №2453. Вказує, що ВССУ не є судом касаційної інстанції в розумінні Закону №1402 ,і тому судді ВССУ не можуть прирівнюватись в статусі до суддів Верховного Суду. Вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що застосування ВССУ для розрахунку його суддівської винагороди положень Закону №2453 є такими, що звужують зміст тат обсяг гарантій незалежності суддів, створюють загрозу як для незалежності суддів, так і судової влади в цілому, оскільки Закон №2453 (а саме його окремі положення) є чинними, він прийнятий законодавчим органом і є обов'язковим до виконання. Тому, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Заперечення відповідача, Верховного Суду:
15.05.2025 до суду надійшов відзив відповідача, проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні з наступних підстав. Вказує, що позивач з 03.02.2011 по 21.01.2021 займав посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ входив у систему судів загальної юрисдикції як вищий спеціалізований суд. Розмір суддівської винагороди за Законом №2453 визначається нормами ст.133 цього Закону. Зокрема, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат». 30.09.2016 набрав чинності Закон №1402, яким змінено систему судоустрою, зокрема, утворено Верховний Суд. 30 вересня 2016 року у процесі повномасштабної судової реформи набрав чинності Закон № 1402-VIII, яким змінено систему судоустрою, зокрема, утворено Верховний Суд, який діє у складі п'яти структурних підрозділів: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд (статті 36, 37 Закону № 1402-VIII). Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон №2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI (положення пункту 7 розділу ХІІ «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року). Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18 лютого 2020 року визнано неконституційним положення пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII лише в частині «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України. Абзацом першим пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII установлено, що судді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом (положення пункту 14 розділу ХІІ "судді Верховного Суду України" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року). Відповідно до абзацу першого пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Тож аналіз положень статті 135 Закону №1402-VIII у взаємозв'язку з пункту 7 "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону дає підстави для висновку, що право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону №1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад, були призначені на посаду судді відповідного суду указом Президента України, зараховані до штату відповідного суду й фактично здійснюють правосуддя у цьому суді. Нормою частини другої статті 135 Закону №1402-VIII чітко визначено момент, з якого судді виплачується суддівська винагорода за цим Законом - з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Відповідач вважає неможливим отримання позивачем суддівської винагороди відповідно до заявлених позовних вимог, оскільки фактично позивач не здійснює правосуддя у відповідному суді (Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду). Отже, на позивача не можуть поширюватись гарантії незалежності судді у вигляді суддівської винагороди, за нормами Закону № 1402-VIII, який не передбачає у судовій системі України - Вищого адміністративного суду України. Таким чином, доводи позивача, щодо нарахування і виплати йому суддівської винагороди згідно з нормами Закону № 1402-VIII, є необґрунтованими. Щодо залучення Верховного Суду в якості співвідповідача вказує, що з моменту призначення ліквідаційної комісії ВССУ, виключно голова ліквідаційної комісії повноважений здійснювати нарахування і виплату заробітної плати працівникам апарату і суддям ВССУ. Подібний за змістом правовий висновок зроблений, зокрема у постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №640/19566/19. Тому вважає, що Верховний Суд є неналежним відповідачем у справі. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Постановою Верховної Ради України від 03.02.2011 №2989-17, ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Позивач, згідно із записами її трудової книжки серії НОМЕР_2 , з 15.02.2011 зарахований до штату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і приступив до виконання своїх службових обов'язків (а.с.7-9).
30.06.2020 позивач, через представника, звернувся до голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою, у якій просив зробити перерахунок його суддівської винагороди згідно чинного Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме: виходячи з базового посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів, встановленого на 01 січня календарного року, (а.с.11).
Листом за вих. №11-113/0/4-20 від 16.07.2020 відповідач - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку суддівської винагороди (а.с.12).
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
На час розгляду даної справи Львівським окружним адміністративним судом, позивач - згідно рішення ВРП № 88/0/15-21 від 21.01.2021 звільнений з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За приписами статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Положеннями частини першої статті 135 Закону №1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до пункту 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ визначено розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить: 1) з 01 січня 2017 року: а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З аналізу наведених правових норм висновується, що гарантія фінансування діяльності суддів (виплата суддівської винагороди) закріплена у статті 130 Конституції України.
Так, з 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
Слід зазначити, що з цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у системному зв'язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
Варто зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Водночас варто констатувати, що з 30.09.2016 у процесі здійснення судової реформи набрав чинності Закон №1402-VIII, яким змінено систему судоустрою, зокрема, утворено Верховний Суд, який діє у складі п'яти структурних підрозділів: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд (статті 36, 37 Закону №1402-VIII).
Також частиною третьою статті 17 Закону №1402-VIII передбачено, що для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди. При цьому відповідно до частини другої статті 31 Закону №1402-VIII Вищими спеціалізованими судами є: Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд.
У справі, що розглядається, позивач, обіймаючи посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначає про безпідставність та протиправність нарахування та виплату йому суддівської винагороди, яка передбачена для Вищого спеціалізованого суду, виходячи з базового посадового окладу 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та заявляє вимоги про нарахування та виплату суддівської винагороди, виходячи з розрахунку посадового окладу судді Верховного Суду, тобто базового посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Натомість, як встановлено судом, позивач у період з 15.02.2011 по 21.01.2021 займав посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та до жодного іншого суду переведений не був.
Наведене свідчить, що позивач у період з 15.12.2017 по 21.01.2021, перебуваючи на посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, фактично не здійснював правосуддя.
Варто зазначити, що до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закону №1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України (частина друга статті 17 Закону №2453-VI).
Згідно з частиною другою статті 31 Закону №2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.
Разом з цим, як уже зазначалось, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон №1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.
При цьому принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.
На переконання суду, наведене свідчить про те, що як Законом №2453-VI, так і Законом №1402-VIII, у системі судоустрою передбачено вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого (в свою чергу) полягає в утворенні у системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.
Суд звертає увагу на те, що питання наявності підстав для виплати суддям суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.08.2018 у справі №826/13355/17, від 14.08.2020 у справі №826/12933/17, від 03.06.2020 у справі №826/14879/17 та від 14.07.2020 у справі №826/13405/17, від 26.03.2025 у справі №160/22533/23, від 15.05.2025 у справі №826/12566/18.
Верховний Суд зауважив, що, виходячи з аналізу положень Закону №1402-VIII, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 цього Закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:
1) проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України;
2) зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;
3) зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України;
4) фактичне виконання своїх обов'язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України;
5) законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
Верховний Суд наголошував, що лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на суддівську винагороду, передбачену Законом №1402-VIII. Наявність у позивача лише деяких із зазначених умов не обумовлює виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірах зазначених у Законі №1402-VIII.
Також, у контексті спірних правовідносин у постанові від 14.07.2020 у справі №826/13405/17 Верховний Суд наголосив, що приписами пункту 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII законодавець конкретно виокремив наведену категорію суддів із кола осіб, на яких можуть поширюватися вимоги визначені цим Законом щодо права на отримання суддівської винагороди у більшому розмірі, та не залежно від проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) грошове забезпечення цих суддів визначається Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції до припинення діяльності Вищого адміністративного суду України.
Таким чином, суд зазначає, що з аналізу положень статті 135 Закону №1402-VIII у взаємозв'язку з пунктом 7 "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону висновується, що право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону №1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад, були призначені на посаду судді відповідного суду Указом Президента України, зараховані до штату відповідного суду й фактично здійснюють правосуддя у цьому суді.
Положеннями частини другої статті 135 Закону №1402-VIII чітко визначено момент, з якого судді виплачується суддівська винагорода за цим Законом, а саме з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Таким чином, лише за сукупної наявності наведених умов у судді виникає право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом №1402-VIII.
Щодо покликань представника позивача у додаткових поясненнях на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2024 №3-р(ІІ)/2024 у справі №3-93/2022(217/22) (про єдиний статус суддів в Україні), то суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України вказав, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію - чинення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов'язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності.
Водночас, забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об'єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист.
Конституційний Суд України вважав, що оспорюваним приписом Закону №1402-VIII законодавець фактично визначив певну категорію суддів, а саме: суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, для яких до припинення діяльності цих судів усупереч конституційній гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів вибірково встановив інший (менший) розмір винагороди судді, визначений Законом №2453-VI, порівняно з суддями, яким винагороду судді визначено Законом №1402-VIII. Тому, оспорюваний припис Закону №1402-VIII звужує гарантії незалежності вказаної категорії суддів, що є впливом на цих суддів, а отже, створює загрозу як для їх незалежності, так і судової влади в цілому та суперечить приписам частин першої, другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 126 Конституції України.
Конституційний Суд України констатував, що питання обрахування винагороди судді унормовано Законом №2453-VI та Законом №1402-VIII, однак за приписами статті 8, частини першої статті 126, частини другої статті 130 Конституції України законодавець, установлюючи розмір винагороди судді законом про судоустрій, повинен забезпечити наявність одного спеціального закону, який чітко, системно та послідовно унормує питання розміру винагороди судді відповідно до єдиного статусу суддів та гарантій незалежності й недоторканності суддів. Тим самим на конституційному рівні створено підстави для впевненості суддів у тому, що розмір їхньої винагороди судді має бути визначений одним для всіх суддів системи судоустрою України законом про судоустрій та бути однаковим для них усіх виходячи з їхнього єдиного статусу.
З огляду на викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, яким установлено для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453-VI, зокрема винагороду судді, не відповідає вимозі юридичної визначеності щодо унормування розміру винагороди судді законом про судоустрій, а отже, суперечить частині першій статті 8, частині другій статті 130 Конституції України.
Поряд з цим суд вважає за необхідне зазначити, що визнання неконституційним припису пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII зумовлює можливість його застосування саме з 26.03.2024. Натомість спірним періодом у цій справі є період перебування позивача на посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (з 15.12.2017 по 21.01.2021).
Щодо доводів позовної заяви про те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який входив у систему судів касаційної інстанції, займав ту ланку, яку відповідно положень Закону №1402-VIII займає Верховний Суд, що означає поширення на суддю Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ гарантій, відповідних гарантіям судді Верховного Суду за Законом №1402-VIII, слід вказати на таке.
Відповідно до статті 125 Конституції України Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою, з чітко окресленими повноваженнями.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у період його функціонування мав статус вищого спеціалізованого суду. Закони №2453-VI та №1402-VIII не прирівнювали Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду за статусом, а лише передбачали реорганізацію судів касаційної інстанції.
При цьому, Перехідні положення Закону №1402-VIII передбачають ліквідацію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і передачу його функцій до нового Верховного Суду, але це не означає, що статус суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ автоматично прирівнюється до статусу суддів Верховного Суду. Передача справ і матеріально-технічної бази Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду стосується функціонального переходу, а не зміни юридичного статусу суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом також і у постанові від 26.03.2025 у справі №160/22533/23, яку в силу приписів часини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує при вирішенні даної судової справи.
Щодо доводів представника позивача про врахування судових рішень у справах №320/26284/23, № 120/11697/24, №120/11082/24, суд такі відхиляє, оскільки такі стосуються правовідносин щодо виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді, право на яке виникло у нього з 22 січня 2021 року, а не суддівської винагороди.
З метою приведення положень Закону № 1402-VIII у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, а також усунення інституційного дуалізму щодо подальшого функціонування найвищої інстанції судової гілки влади в Україні - Верховного Суду, врегулювання питання продовження суддівської кар'єри для суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів, 21 листопада 2023 року прийняв Закон № 3481-IX, який набрав чинності 27 грудня 2023 року та яким розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено, зокрема, пунктом 14-4, абзацом другим якого визначено, що судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким призначено розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI, мають право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 цього Закону, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.
Тобто, починаючи з 27.12.2023 позивач за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально - побутового забезпечення прирівняний до суддів вищих спеціалізованих судів. Однак, спірні правовідносини у даній справі виникли щодо перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 16 грудня 2017 року по 21.01.2021 (рішення ВРП про звільнення позивача з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв'язку з поданням заяви про відставку).
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Верховного Суду, Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Соловйової Любові Володимирівни, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 14.08.2025 року.
СуддяКарп'як Оксана Орестівна