Справа №380/16676/25
з питань вжиття заходів забезпечення позову
15 серпня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді О.Желік, розглянувши без повідомлення учасників справи заяву представника позивача про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 із вимогою визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом Nє 29 від 18.07.2025 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 , на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», і з урахуванням висновків суду, надати ОСОБА_1 відстрочку від призову під час мобілізації.
Разом з позовною заявою до суду надійшла також і заява позивача про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 та будь-якому іншому територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вживати буд-яких заходів з метою направлення ОСОБА_1 для проходження військово-лікарської комісії та вчиняти дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації до винесення судом рішення у справі про визнання протиправним дій та зобов?язання вчинити дії.
Заяву мотивовано тим, що станом на сьогоднішній день, в додатку Резерв + позивача з'явилась позначка про те, що він знаходиться в розшуку, що в подальшому потягне за собою проходження військово-лікарської комісії та після цього мобілізації, відтак йдеться про зміну його статусу з «військовозобов?язаного» на «військовослужбовця». В разі незабезпечення позову в цій справі, та в разі мобілізації позивача, він втратить право на відстрочку від призову під час мобілізації, гарантоване мені п. 1 ч.3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яке не можливо буде відновити. Застосування заходів забезпечення позову у даній справі матиме наслідком лише відтермінування мобілізації позивача до лав Збройних Сил України, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Водночас, невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, у зв?язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений.
Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що матеріалів заяви достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, суд вважає за можливе здійснити розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Положеннями пункту 2,4 частини 1 статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії; заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18.
Суд звертає увагу на те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому слід також врахувати, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Із 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Так, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на протиправність відмови відповідача у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
З даного приводу суд зауважує, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Посилання представника позивача на те, що без вжиття судом заходів забезпечення позову, мобілізаційний процес щодо особи, яка за законом не підлягала призову на військову службу, буде завершено, що, у свою чергу, істотно ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
З матеріалів справи не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду цієї справи.
Суд наголошує, що питання правомірності чи протиправності відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за його заявою може бути встановлено виключно в ході розгляду справи по суті.
Інших доводів на підтвердження доцільності застосування заходів забезпечення позову представник позивача не зазначив.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність передбачених ч. 1 ст. 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб, тому у задоволенні заяви слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 150, 153, 154, 243, 248, 256, 293-295 КАС України, суд, -
у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення.
Якщо ухвалу постановлено у письмовому провадженні, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя Желік О.М.