14 серпня 2025 рокусправа № 380/3876/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 ( місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), в якому просить:
- визнати протиправними дії ГУПФ України у Львівській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
- зобов'язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, тому має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, розмір якої відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» повинен складати вісім мінімальних пенсій за віком. Однак, позивач отримав разову грошову виплату до Дня Незалежності у 2024 році в розмірі 2900 грн, що, на його думку, суперечить нормам чинного законодавства.
Ухвалою судді від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою судді від 05.03.2025 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі №440/14216/23 (№Пз/990/7/23).
Ухвалою судді від 14.08.2025 провадження у справі поновлено.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що Законом України від 20.03.2023 № 2983-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань (далі - Закон № 2983) ч. 5 ст. 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551- XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - Закон № 3551) викладено в наступній редакції: Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Отже, законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри разової грошової допомоги, передбаченої Законом № 3551. Частина 5 ст. 13 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983 є чинною, а відтак підлягає обов'язковому застосуванню. Надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пункті 2 та пункті 3 статті 116 Конституції України. Враховуючи, що діяльність Головного управління здійснюється за спеціально- дозвільним типом правового регулювання, Головне управління зобов'язане виконувати чинні акти Уряду, дотримуватися встановлених норм законодавства.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач відповідно до посвідчення від 04.07.2023 є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни та має право на передбачені законодавством пільги, зокрема, на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідач у серпні 2023 року здійснив позивачу виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі 2900,00 грн, що не заперечується сторонами.
Не погодившись із тим, що відповідач не виплатив таку допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та здійснити виплату суми недоплаченої частини разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році, з урахуванням раніше виплаченого.
Листом від 05.10.2023 т№26870-27997/Б-55/8-1300/23 відповідач повідомив позивача про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2023 року особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі 2900 гривень.
Не погодившись із вказаною відмовою відповідача щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся з позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон №3551-XII), який прийнято з метою створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з статтею 1-1 Закону №3551-XII (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна політика у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України формується та реалізується на принципах соціальної справедливості під час встановлення обсягу пільг та гарантій, комплексності під час формування та реалізації заходів адаптації ветеранів війни до мирного життя, належного фінансового забезпечення передбачених законом пільг та гарантій зазначеній категорії громадян, відкритості та рівного доступу до інформації про державні пільги та гарантії, механізми їх реалізації, доступу до реалізації права на отримання всіх пільг та гарантій, прозорості та підзвітності діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Відповідно до статті 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (стаття 4 Закону № 3551-XII).
До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини (частина перша статті 7 Закону № 3551-XII).
За змістом пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений статтею 13 Закону № 3551-XII (пункти 1-28), зокрема, однією із таких пільг є надання особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової виплати.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону № 3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 № 367-XIV та доповненням частиною четвертою статті 13 наступного змісту: " Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів, як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Статтею 29 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі - Закон № 489-V), зокрема, установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України № 3551- XII та від 23 березня 2000 року № 1584-III «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Закон № 1584-III) здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360 гривень, інвалідам III групи - 300 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, зокрема, статтю 29 розділу IV Закону № 489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон № 107-VI) положення статті 13 Закону № 3551-ХІІ щодо грошової допомоги інвалідам війни викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зазначені положення Закону № 107-VI щодо внесення змін до статті 13 Закону № 3551-ХІІ визнані неконституційними з тих мотивів, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з огляду на наявні фінансові ресурси державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Внаслідок таких змін протягом 2014-2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни.
Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах № 640/9677/20 та № 440/4157/21 були визнані протиправними та нечинними.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 (справа № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Законом України № 2983-IX, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII, попередня редакція якої була такою: «Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України», викладено в новій редакції такого змісту: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Вказана норма станом на момент розгляду справи є чинною та неконституційною не визнавалась.
Порівнюючи редакції частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ до внесення змін Законом № 2983-ІХ та після цього, можна простежити, що як разова грошова виплата до Дня Незалежності України, так і разова грошова допомога до 5 травня є щорічними; мають разовий характер; поширюються на певне коло осіб (осіб з інвалідністю внаслідок війни). Зазначені соціальні допомоги виплачуються щорічно особам з інвалідністю внаслідок війни за рахунок коштів Державного бюджету України та є обов'язковими для виплати відповідному колу осіб.
Отже, запроваджена Законом № 2983-ІХ разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своїм змістом та ознаками (щорічна періодичність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалася особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом № 2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ.
Водночас частина п'ята статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ була змінена, зокрема через заміну дати, до якої приурочена така грошова виплата.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Відповідно до п.2 Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №754 (далі Порядок №754), до осіб, які мають право на грошову допомогу (далі - отримувач грошової допомоги), належать, зокрема, особи з інвалідністю внаслідок війни та колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнані особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин.
Грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 р. в такому розмірі: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин II групи - 2900 гривень (п.3 Порядку №754).
Суд встановив, що позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в 2023 році у розмірі 2900 грн. 00 коп., при цьому позивач у позові зазначає, що має право на отримання такої допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Суд у свою чергу зазначає, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України,Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженимЗаконом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 08.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №704/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025) з 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно достатті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII(далі Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23 зазначила, що встановлюючи порядок призначення разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, Верховна Рада України діяла в межах її власних дискреційних повноважень, делегувавши Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які беруть участь у захисті Батьківщини та в бойових діях, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною 5статті 13 Закону №3551-XII, викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
Така щорічна разова грошова виплата є додатковою державною пільгою особам з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку із чим Велика Палата Верховного Суду вважає, що право саме на зазначену виплату не охоплюється поняттям «основоположні права і свободи людини» (Розділ ІІ Конституції України).
З урахування викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена вКонституції України, тому на неї не поширюються й визначеністаттею 22 Основного Закону Українигарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її статті 46.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зазначає, що справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №440/14216/23, відтак вищезазначені правові висновки підлягають застосуванню при розгляді судом вказаної адміністративної справи.
Таким чином, враховуючи те, що позивачу у 2023 році була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 2900 грн, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.0,2023 №754, відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану грошову допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.
Крім того, суд зазначає, що у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України також зауважив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
У статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи («Sporrong and Lonnroth v. Sweden», № 7151/75, № 7152/75, п. 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності («Pressos Compania Naviera S.A. and others v. Belgium»), № 17849/91, п. 33).
Вирішуючи, чи була дотримана ця вимога, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів із огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який ідеться. Проте суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння [його] майном» в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу («Zvolsky аnd Zvolska v. the Czech Republic», № 46129/99, п. 63).
За аналогічних обставин у справах «Valkov and оthers v. Bulgaria» (заява № 2033/04), «Khoniakina v. Georgia» (заява № 17767/08) ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та визнає можливість, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі Суд зобов'язаний ураховувати всі відповідні обставини справи та з'ясувати, чи було законним таке втручання, чи мало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
Таким чином, суд наголошує, що виплачуючи позивачу разову допомогу до Дня Незалежності України у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754, відповідач діяв відповідно до вимог законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
У відповідності до вимог ст.139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 241-246, 250, 255, 293, 295, КАС України, суд,-
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан