Справа №:755/14439/24
Провадження №: 2/755/410/25
"07" серпня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретарів: Бєльченко М.В., Зілінської М.В., Онопрійчук Д.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Бутенко О.А.,
представник третьої особи ОСББ «Дніпровська набережна 9А» - Герман Н.Д.,
інші учасники справи - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Київської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А», про визнання права користування квартирою та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення, -
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А», про визнання права користування квартирою та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення.
Згідно заявлених вимог, позивач просила суд: визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 ; зобов'язати Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» укласти з позивачем договір найму житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1 .
Вимоги позову обґрунтовані тим, що бабусі позивача - ОСОБА_2 , на підставі рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів, було видано ордер №1092 на житлове приміщення, що складається з трьох кімнат, за адресою: АДРЕСА_2 , на сім'ю з шести осіб: чоловіка ОСОБА_3 , сина ОСОБА_4 , сина ОСОБА_4 , сина ОСОБА_5 та дочку ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_2 , відповідно до розпорядження № 514 від 18 листопада 1994 року представника Президента України, переоформлено особистий рахунок вказаної квартири з основного квартиронаймача на її чоловіка та дідуся позивача - ОСОБА_3 , на склад сім'ї: він, син ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_6 , невістка ОСОБА_7 , онук ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідусь позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла тітка позивача ОСОБА_6 . Позивач зазначає, що двоюрідний брат ОСОБА_8 , був зареєстрований у вказаній квартирі від народження з 1991 року, а також другий двоюрідний брат ОСОБА_8 теж був зареєстрований у вказаній квартирі, проте рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року зазначених вище осіб було визнано такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_3 . Крім того, їх мати ОСОБА_7 самостійно виписалась з вказаної квартири. У квартирі АДРЕСА_1 залишився проживати лише рідний дядько позивача - ОСОБА_5 16 грудня 2020 року позивач почала проживати разом з рідним дядьком - ОСОБА_5 , який зареєстрував її в квартиру, з того часу позивач постійно проживає в цій квартирі. За доводами позовної заяви, позивач почала підготовку документів для приватизації квартири. 19 квітня 2021 року позивач звернулась до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Управління житлово-комунального господарства із заявою на приватизацію квартири АДРЕСА_3 , проте 22 квітня 2021 року отримала лист в якому було зазначено, що будинок АДРЕСА_4 на Дніпровській набережній не перебуває на балансі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» та не належить до комунальної власності Дніпровського району, а знаходиться на обслуговуванні ОСББ «Дніпровська набережна, 9-А», тому райадміністрація не має правових підстав для оформлення заяви на приватизацію квартири. На звернення до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» позивач отримала рекомендаційний лист. Крім того, останнє відмовило у зміні договору найму через не подання низки оригіналів документів. 02 лютого 2022 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо зміни договору найму на квартиру АДРЕСА_1 на Дніпровській набережній, але листом від 15 лютого 2022 року позивачу було відмовлено у зв'язку з тим, що вона не є членом родини ОСОБА_3 і не проживала в квартирі разом з ним та членами його сім'ї. Позивач вважає, що вона, як член сім'ї наймача, набула право користування спірним житловим приміщенням, продовжила проживати в ньому, має такі ж права і обов'язки, як наймач, тому вправі вимагати визнання за нею права користування квартирою та укладання договору найму приміщення замість попереднього наймача або укладання договору найму на своє ім'я і як члена сім'ї основного наймача у зв'язку з його смертю.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання. (а.с.75-77)
31 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив відповідача Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. За доводами відзиву відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою, оскільки розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.02.2022 №107 відмовлено в проханні змінити договір найму квартири АДРЕСА_1 з тих підстав, що ОСОБА_1 не поживала разом з наймачем ОСОБА_3 та не була членом його сім'ї. (а.с.96-98)
23 грудня 2024 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Бутенком О.А. подано до суду через систему «Електронний суд» відповідь на відзив. У відповіді зазначається, що зі змісту доданих до позову доказів вбачається, що позивач є онукою попереднього наймача квартири, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , сином якого є ОСОБА_5 , який є рідним дядьком позивача (братом матері позивача - ОСОБА_9 ), та який був вселений у квартиру АДРЕСА_3 на підставі ордеру, як син наймача квартири, та який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач проживала з ОСОБА_5 , як з членом сім'ї, в квартирі АДРЕСА_3 у період з грудня 2020 року, та після смерті останнього проживає і надалі та є зареєстрованою у цій квартирі. (а.с.111-113)
07 лютого 2025 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Бутенком О.А. подано до суду через систему «Електронний суд» заяву про залучення співвідповідача та зміну предмету позову. (а.с.119-123)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про залучення співвідповідача, залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А», про визнання права користування квартирою та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення, - співвідповідача Київську міську раду. (а.с.133-134)
11 квітня 2025 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Бутенком О.А. подано до суду через систему «Електронний суд» заяву про зміну предмету позову, згідно якої позивач просить суд: визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), право користування квартирою АДРЕСА_1 ; зобов'язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію укласти з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) договір найму житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1 . (а.с.147-150)
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті. (а.с.200-201)
10 липня 2025 року до суду надійшли письмові пояснення відповідача Київської міської ради, в яких відповідач просить залишити позов без задоволення та зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження визнання її членом сім'ї ОСОБА_5 та відповідної позовної вимоги пред'явлений позов не мстить. (а.с.211-212)
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бутенко О.А. в судовому засіданні позов, з урахуванням останньої заяви про зміну предмету позову, підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.
Представник позивача надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у заявах по суті справи та додатково пояснив, що в квартирі АДРЕСА_1 , позивач проживає з 2018 року та з 16 грудня 2020 року зареєстрована у вказаній квартирі. Позивач доглядала за своїм дядьком - ОСОБА_5 , утримувала квартиру, сплачувала комунальні послуги. Проте відповідачем було відмовлено в задоволенні заяви позивача про зміну наймача.
Позивач пояснила, що з 2018 року проживала в квартирі разом з ОСОБА_5 , забезпечувала останнього, доглядала за дядьком, погасила заборгованість за комунальні послуги, зробила ремонт. На підставі заяви ОСОБА_5 позивача було прописано в спірній квартирі. Квартира знаходиться на балансі районної адміністрації. Підкреслила, що її постійним житлом з часу вселення до дядька є квартира АДРЕСА_1 .
Представник третьої особи ОСББ «Дніпровська набережна 9А» - Герман Н.Д. в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 дійсно фактично проживає в квартирі АДРЕСА_1 приблизно з 2018 - 2019 років. Претензій до позивача немає, сплачує внески. ОСОБА_5 ніколи не скаржився з приводу вселення позивача, розповідав про допомогу, яку йому надають родичі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились.
Суд, вислухавши пояснення позивача, її представника та представника третьої особи, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За приписами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 5 цього Кодексу визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частина друга статті 16 ЦК України визначає основні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належать визнання права, підставою для застосування якого є невизнання чи оспорення належного особі права іншою особою або відсутність у особи документів, що засвідчують приналежність їй права.
Судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 01 жовтня 1992 року відділом ЗАГС Подільсокого району, ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 857. Батьками зазначені ОСОБА_11 та ОСОБА_9 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 10 червня 2017 року, Серія НОМЕР_3 , ОСОБА_10 уклала шлюб з ОСОБА_12 , та змінила прізвище з « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 ».
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 , виданого 27 лютого 1965 року Красилівською сільською радою Бахмацького р-ну Чернігівської області, ОСОБА_15 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , актовий запис № 3. Батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_16 .
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 04 вересня 1982 року, Серія НОМЕР_5 , ОСОБА_17 уклала шлюб з ОСОБА_11 , та змінила прізвище з « ОСОБА_18 » на « ОСОБА_13 ».
Відповідно до свідоцтва про народження Серія НОМЕР_6 , виданого Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , актовий запис № 4. Батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_16 .
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , виданого Виконавчим комітетом Бахмацької міської ради Ніжинського району Чернігівської області, ОСОБА_5 , у віці 48 років помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , актовий запис № 70.
Згідно довідки № 219 від 07 серпня 2024 року Бахмацької міської ради Чернігівської області, Відділ «Центр надання адміністративних послуг» / Красилівський старостинський округ вбачається, що ОСОБА_1 поховала свого дядька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , за власні кошти.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 , у віці 57 років помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 1074.
Таким чином, ОСОБА_1 , є онукою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та є племінницею ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 .
10 лютого 1990 року на підставі рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів ОСОБА_2 було видано ордер № 1092 на житлове приміщення, що складається з трьох кімнат, за адресою: АДРЕСА_2 , на сім'ю з шести осіб: чоловіка ОСОБА_3 , сина ОСОБА_4 , сина ОСОБА_4 , сина ОСОБА_5 та дочку ОСОБА_6 .
Згідно свідоцтва про смерть від 12 вересня 1994 року серії НОМЕР_9 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської районної адміністрації м. Києва, ОСОБА_2 , у віці 57 років померла ІНФОРМАЦІЯ_10 , актовий запис № 887.
Після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , відповідно до витягу розпорядження № 514 від 18.11.1994 року представника Президента України, переоформлено особистий рахунок вказаної квартири з основного квартиронаймача на її чоловіка та діда позивача - ОСОБА_3 , на склад сім'ї: ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_6 , невістка ОСОБА_7 , онук ОСОБА_8 .
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року у справі № 755/1186/20 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , треті особи: Київська міська рада, ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, встановлено, що 10 лютого 1990 року на підставі рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів ОСОБА_2 був виданий ордер № 1092 на житлове приміщення площею 40,8 кв.м, що складається з трьох кімнат, за адресою: АДРЕСА_2 , на сім'ю з шести осіб: чоловіка ОСОБА_3 , сина ОСОБА_4 , сина ОСОБА_4 , сина ОСОБА_5 доньку ОСОБА_6 . Відповідно до витягу із розпорядження представника Президента України № 514 від 18.11.1994 переоформлено особистий рахунок трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , площею 40,8 кв.м з основного квартиронаймача ОСОБА_2 на чоловіка ОСОБА_3 , у зв'язку зі смертю дружини.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 10 грудня 2021 року та витягу з реєстру територіальної громади № 2024/008971542 від 29 липня 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , зареєстрована з 16.12.2020 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно довідки № 123 від 13.01.2025 року ОСББ «Дніпровська набережна 9-А», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , фактично постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 , з грудня 2020 року по теперішній час та сплачує внески на утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території.
В акті про фактичне проживання особи у житловому приміщенні від 10.02.2025 року, складеного мешканцями сусідніх квартир в будинку по АДРЕСА_5 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , фактично постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з грудня 2020 року по теперішній час, про що свідчать особи, які склали даний акт.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду показала, що позивач є її донькою. У брата свідка - ОСОБА_5 своєї родини не було, він хворів не сплачував за квартиру, не працював, позивач у 2018 році переїхала до нього щоб доглядати, відновила постачання електроенергії, погасила заборгованість по комунальним платежам, зробила в квартирі ремонт, постійно доглядала за хворим дядьком. Зазначила, що саме ОСОБА_5 був ініціатором реєстрації позивача в квартирі. Підкреслила, що позивач з 2018 року постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 , в березні 2025 року позивач народила сина, який також проживає в цій квартирі.
Таким чином, за наявними в матеріалах справи та дослідженими судом доказами встановлено, що позивач зареєстрована та фактично постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 , з грудня 2020 року по теперішній час.
З листа № 103-727 від 23 січня 2025 року Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що у межах компетенції Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації звернень чи скарг про вчинення протиправних дій з боку ОСОБА_1 , зокрема протиправного вселення до комунального житла за адресою: АДРЕСА_2 , у період з 01.01.2020 по дату отримання запиту - не надходило.
З листа № 293809-2024 від 26 грудня 2024 року Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві вбачається, що у період з 01.01.2020 по 25.12.2024, відповідно до внесеної інформації у вказаних базах даних, анкетні данні « ОСОБА_1 » при реєстрації заяв, повідомлень, скарг, як особи, що вчинила протиправні дії на території Дніпровського району м. Києва або особи, яка перешкоджала у доступі до житла, не внесені.
Згідно технічного паспорту від 16 лютого 2021 року, виготовленого Київським міським бюро технічної інвентаризації на замовлення ОСОБА_1 , квартира АДРЕСА_1 , складається із трьох житлових кімнат, загальною площею 59,7 кв. м, житловою - 39,6 кв. м.
Також, в матеріалах справи містяться платіжні інструкції про оплату позивачем, ОСОБА_1 , комунальних послуг наданих за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, за матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 була вселена в квартиру АДРЕСА_1 на законних підставах, що не заперечується й відповідачами у справі.
02 лютого 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача, Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, із заявою про зміну договору найму на квартиру АДРЕСА_1 .
З листа від 15 лютого 2022 року Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 103-1-3/111-100-334 вбачається, що звернення ОСОБА_1 від 02 лютого 2022 року № 103/Ш-100 щодо зміни договору найму на квартиру АДРЕСА_1 було розглянуто 09.02.2022 на засіданні постійно діючої районної громадської комісії з житлових питань Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації. Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.02.2022 № 107 «Про зміну договору найму житлового приміщення» у задоволенні прохання ОСОБА_1 відмовлено, оскільки вона не є членом родини ОСОБА_3 , і не проживала в квартирі разом з ним та членами його сім'ї.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 01 вересня 2023 року по справі № 712/11721/21; від 25 травня 2023 року по справі № 367/8239/20; від 30 травня 2022 року по справі № 366/1285/20; від 14 квітня 2021 року по справі № 645/7796/19 тощо.
Частиною другою статті 64 ЖК Української РСР визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Стаття 64 ЖК Української РСР передбачає принцип рівності прав і обов'язків наймача житла та членів його сім'ї. Наймач, на ім'я якого видано ордер і з яким укладено договір найму жилого приміщення, не має ніяких переваг перед членами своєї сім'ї. Він є лише представником своєї сім'ї перед наймодавцем. Серед членів сім'ї наймача виділяють дві категорії: 1) безспірні члени сім'ї (дружина (чоловік) наймача; діти наймача, в тому числі повнолітні - є членами сім'ї наймача незалежно від жодних факторів; батьки наймача); 2) особи, які постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі такі, як онуки, дід і баба, але й інші родичі чи особи, які не перебувають з наймачем у безпосередніх родинних зв'язках. Поняття члена сім'ї, яке застосовується у Сімейному кодексі, не можна ототожнювати з поняттям члена сім'ї наймача за Житловим кодексом, згідно з яким можуть бути визнані членами сім'ї наймача й інші особи, які постійно проживають із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. Слід враховувати, що спільне проживання і ведення спільного господарства не завжди свідчать про наявність єдиної сім'ї, зокрема, зазначені у другій групі особи можуть бути визнані членами сім'ї наймача з урахуванням конкретних обставин, якщо вони ведуть спільне господарство (загальні витрати), надають взаємну допомогу, а також інші обставини, які свідчать про наявність родинних стосунків.
Член сім'ї наймача в розумінні Житлового кодексу - це особа яка перебуває з наймачем жилого приміщення у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними зв'язками/стосунками), або шлюбними відносинами; постійним проживанням з наймачем та членами його сім'ї; ведення з ним спільного господарства. Такі ознаки (вимоги) застосовуються диференційовано при розгляді конкретної справи в суді щодо визначенні членом сім'ї та визнання наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, у зв'язку з його смертю (Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 щодо офіційного тлумачення поняття «член сім'ї»).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 25 травня 2023 року у справі № 367/8239/20; від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19.
Родинні відносини це кровний зв'язок між людьми за певним ступенем споріднення, такими особами є батьки, діти, баба, дід, внуки тощо, та зазвичай підтверджуються різними свідоцтвами, довідками та іншими документами.
Відповідно до статті 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За наданими позивачем, наявними в матеріалах справи доказами, суд визнає доведеним факт того, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також ОСОБА_5 - є членами однієї сім'ї. ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_3 , та є племінницею ОСОБА_5 , з яким позивач спільно проживала, вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
При цьому відповідачами не заперечується дотримання встановленого порядку при вселенні позивача до спірної квартири, що є неможливим без згоди зареєстрованих в ній осіб, позивач у встановленому законом порядку зареєстрована в даному жилому приміщенні, це приміщення є постійним місцем їх проживання.
Згідно із частиною першою статті 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного житлового фонду виконавчий комітет районної в місті ради, видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Пунктом 1 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила) встановлено, що ці правила регулюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання. Надалі іменується «квартирний облік». Згідно з п. 66 Правил у надане жиле приміщення переселяються члени сім'ї, які включені в ордер і дали письмове зобов'язання про переселення в це приміщення. Відповідно до п. 69 на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Додатком № 7 до Правил встановлено, що при вселенні ордер здається до відповідної житлово-експлуатаційної організації. Згідно з п. 70 Правил ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера. Відповідно до п. 72 Правил при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Частинами першою, другою статті 61 ЖК Української РСР визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Згідно із частиною першою статті 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.
Частиною першою статті 63 ЖК Української РСР визначено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира, що складається з однієї чи кількох кімнат.
Відповідно до статті 812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання придатні для постійного проживання у ньому, зокрема квартира.
Згідно із частиною третьою статті 810 ЦК України до договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 62 ЖК Української РСР до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми ЦК України.
Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК Української РСР іншого члена сім'ї необхідно щоб попередній член сім'ї мав правовий статус «наймача» (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року по справі № 682/933/16-ц).
Відомостей щодо інших заінтересованих осіб, які б мали право на отримання правового статусу наймача квартири АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.
Відповідачами факт реєстрації місця проживання позивача, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , не заперечувався. Доказів на підтвердження порушення порядку реєстрації місця проживання позивача за вказаною адресою не надано.
Таким чином, вселення позивача, ОСОБА_1 в спірну квартиру - місце проживання ОСОБА_5 , як члена сім'ї попереднього наймача ОСОБА_3 , відбувалось добровільно за згодою ОСОБА_5 та за відсутності порушення порядку вселення до житла.
Відповідно до частини першої статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особа, яка вселилася, не набула права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. Верховний Суд зазначає, що згідно із встановленими обставинами у цих справах, спірна квартира є житлом позивача у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2023 року по справі № 199/736/22; від 28 червня 2022 року по справі № 754/14628/17; від 21 травня 2021 року по справі № 643/6850/17; від 14 квітня 2021 року по справі № 645/7796/19; від 16 грудня 2019 року по справі № 750/8351/15-ц; від 21 травня 2020 року в справі № 199/9418/16-ц; від 12 грудня 2019 року по справі № 335/9212/16-ц.
Виходячи з положень Конституції України про гарантування громадянам свободи пересування і вільного вибору місця проживання, сама по собі наявність чи відсутність прописки не може бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для відмови в цьому.
У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року по справі № 753/8506/19 зазначено, що сама по собі реєстрація в певному місці проживання не дає особі права на користування певним житлом, якщо особа не проживала в ньому та втратила або не набула статусу члена сім'ї власника цього житла.
Суд враховує, що місце поживання позивача ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою також зареєстрований її малолітній син, ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , що вбачається з витягу з реєстру територіальної громади № 2025/004599000 від 08 квітня 2025 року.
Також у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що в користуванні позивача перебуває інше житлове приміщення.
Суд також враховує, що відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з їх оплати.
Згідно із частиною третьою статті 815 ЦК України та статтею 68 ЖК Української РСР наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за найм житла, квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору (частина перша статті 64 ЖК України).
За матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 здійснює витрати на утримання спірної квартири.
Відомості про наявність заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, що надаються до квартиру АДРЕСА_1 , - в матеріалах справи відсутні.
За приписами статті 47 Конституції України, статті 1, частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а також ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 48 Конституції України встановлено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Частиною першою статті 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 311 ЦК України житло фізичної особи є недоторканним. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно.
Статтею 310 ЦК України визначено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну.
Абзацом п'ятим статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що місце проживання це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Статтею 103 ЖК України передбачено, що договір найму жилого приміщення може бути змінено відповідно до вимог законодавства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Частинами першою, другою статті 106 ЖК Української РСР встановлено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Відповідно до статті 824 ЦК України на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем. У разі смерті наймача наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.
Частиною четвертою статті 816 ЦК України визначено, що порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.
Згідно із частинами першою, третьою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.
Таким чином, закріплене в частині першій статті 9 ЖК Української РСР право безстрокового користування жилими приміщеннями в будинках державного та комунального житлового фонду, що виникає на підставі ордеру та договору найму, не свідчить про те, що договір не може змінюватись. З часом стосунки між наймачем та членами його сім'ї змінюються; виникають інші фактори, у відповідності до яких договір найму жилого приміщення потребує змін.
Частини перша, друга статті 106 ЖК Української РСР передбачає право будь-якого члена сім'ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, у разі смерті наймача, на зміну договору найму жилого приміщення, що був раніше укладеним, визнання його наймачем за договором найму, а у разі відмови наймодавця спір може бути вирішено в судовому порядку. Отже, у цьому випадку член сім'ї наймача має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, у разі смерті попереднього наймача, та має право вимагати визнання за ним права користування жилим приміщення.
Інший член сім'ї, що залишився проживати у жилому приміщенні та звертається до суду за захистом своїх прав, заміщує попереднього наймача в договірних правовідносинах найму за раніше укладеним договором, що узгоджується із принципом рівності прав та обов'язків наймача та членів його сім'ї згідно зі статтею 64 ЖК Української РСР.
Отже, судовому розгляду підлягають спори у випадку, якщо наймодавець не визнає в якості члена сім'ї наймача особу, яка поставила питання про визнання її наймачем за договором згідно з частиною другою статті 64 та частиною першою статті 106 ЖК Української РСР.
Таким чином, договір найму жилого приміщення може бути змінено у разі смерті наймача та визнання в судовому порядку іншої особи членом сім'ї померлого наймача, а також визнання за ним права користування жилим приміщенням. Визнання в судовому порядку за ним права користування жилим приміщенням є у подальшому підставою для укладення договору найму жилого приміщення, в якому і буде зазначено наймачем іншого члена сім'ї, який постійно проживав разом з попереднім наймачем в неприватизованій квартирі і вів з ним спільне господарство.
Відповідачами не заперечувався факт того, що будинок АДРЕСА_4 належить до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.
З листа № 103-235 від 08 січня 2025 року Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації вбачається, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та віднесена до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.
Таким чином, вирішення питання про зміну договору найму житлового приміщення у будинку АДРЕСА_4 належить до компетенції Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та підлягає оформленню шляхом видачі відповідного розпорядження.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. (Рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року по справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»); (Рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).
В контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (пункт 44 Рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03); (Рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36); (Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63); (Рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Отже, право на житло, зокрема право користування житлом, підпадає під сферу охорони статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому, закріплені зазначеними статтями умови втручання у це право підлягають застосуванню судом при вирішенні спору про визнання права користування жилим приміщенням.
Згідно положень частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Позивач не ставить вимоги про стягнення з відповідачів сплаченого судового збору.
На підставі викладеного та керуючись статтею 47 Конституції України, статтями 9, 61, 63-65, 103, 106, 107 ЖК Української РСР, статтями 3 СК України, статтями 29, 310, 311, 379, 810, 811, 812, 816 ЦК України, статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ: 37203257, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Праці, буд. 1/1), Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36), треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (ЄДРПОУ: 39606435, місцезнаходження: м. Київ, вул. Пантелеймона Куліша, буд.9-Г), Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А» (ЄДРПОУ: 41716051, місцезнаходження: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд.9-А), про визнання права користування квартирою та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію укласти з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), договір найму житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду складено 15 серпня 2025 року.
Суддя: