707/1243/25
2/707/821/25
14 серпня 2025 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Волкової Н.С.,
за участю секретаря Заїчко Д.Ю.,
представника позивача Левчука А.С.,
представника відповідача Коханія О.В.,
представника третьої особи Тищенка Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Відокремлений структурний підрозділ «Черкаські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго», Сагунівська сільська рада, про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію та 3% річних,-
10 квітня 2025 року представник позивача - адвокат Моцайко В.С. звернулася з позовом до відповідача, про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію та 3% річних, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Відокремлений структурний підрозділ «Черкаські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго», Сагунівська сільська рада.
Згідно із ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень ст.ст. 36, 37 ЦПК України, того ж дня було визначено головуючу суддю - Волкову Н.С.
Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Волкової Н.С. від 15 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.Залучено до участі у цивільній справі Відокремлений структурний підрозділ «Черкаські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» та Сагунівську сільську раду у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 16.06.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.08.2025.
У судовому засіданні суд на обговорення учасників судового провадження поставив питання щодо наявності чи відсутності підстав для розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства.
Представник позивача у судовому засіданні вважав, що справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Повідомив суд, що спірні правовідносини витікають із господарського договору про постачання електричної енергії, укладеному 02.01.2019 між позивачем та відповідачем як фізичною особою-підприємцем. Постачання електроенергії відповідачеві здійснювалось до об'єкту нерухомості, який використовувався ним для цілей підприємницької діяльності - магазин-бар. 28.02.2020 ОСОБА_1 припинив провадити свою діяльність. Зазначив, що характер договірних відносин, які були господарськими на час укладення договору про постачання електричної енергії, після припинення підприємницької діяльності відповідачем та на час утворення заборгованості за спожиту електричну енергію не змінився. На час утворення суми заборгованості, а саме станом на грудень 2023 року, електроенергія постачалась до об'єкту нерухомого майна - магазину-бару за тарифами, встановленими для комерційних (непобутових) споживачів, за цими ж тарифами нараховано і заборгованість відповідачеві. Однак вважає, що оскільки станом на час утворення заборгованості відповідач припинив свою діяльність як суб'єкт підприємницької діяльності, справа підлягає розгляду в суді загальної юрисдикції.
Представник відповідача у судовому засіданні просив закрити провадження у справі, оскільки відсутність статусу фізичної особи-підприємця не впливає на зміст правовідносин, зазначив, що раніше приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , використовувалося відповідачем для цілей підприємницької діяльності - розміщення кафе-бару, одна з моменту припинення підприємницької діяльності - 28.02.2020 приміщення не використовувалось відповідачем.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Відокремленого структурного підрозділу «Черкаські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Сагунівської сільської ради вважав, що справа підлягає розгляду у суді загальної юрисдикції, однак не виключає, що заборгованість за спожиту електроенергію за відповідачем могла повністю або частково утворитися раніше грудня 2023 року.
Суд, вислухавши думку осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, приходить до такого висновку.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа сторона у відповідних правовідносинах як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вказані правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження №12-37гс19).
Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб'єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Згідно з частиною першою статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною сьомою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» фізична особа підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Фізична особа підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина перша статті 52 ЦК України).
Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
15 грудня 2017 року набрав чинності ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», відповідно до якого господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем.
Таким чином, фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин.
Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц (провадження № 14-43цс18) та від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 сформувала такі висновки:
- з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін (пункт 4.10.);
- отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (пункт 4.11.);
- з огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (пункт 4.12.).
З 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (постанови Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 342/1333/17, від 14.02.2023 у справі № 591/1068/22).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
При вирішенні питання щодо юрисдикційності спору, судом враховується правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 лютого 2024 року у справі №920/657/23. В цій справі за аналогічних обставин, а саме «…на час вчинення порушення умов договору з позивачем, відповідач не перебував й не перебуває у статусі ФОП…», Суд постановив, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Згідно позовної заяви, на момент приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 02 січня 2019 року, ОСОБА_1 діяв як фізична особа - підприємець. Комерційну пропозицію, яка є додатком до договору про постачання електричної енергії, складено відносно «Малих непобутових споживачів».
Згідно з даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП у період з 29.09.2008 до 28.02.2020. Інформація про наступну реєстрацію даної особи у якості підприємця у реєстрі відсутня.
Об'єктом постачання електроенергії був магазин-бар, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який використовувався відповідачем.
З акта технічної перевірки засобів обліку №919/1/18.12.23 від 18.12.2023 вбачається, що даний акт складено за участі споживача ФОП ОСОБА_1 , представника ПАТ «Черкасиобленерго»; характеристика об'єкта - магазин-бар.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідачем використовувався спірний об'єкт саме в цивільному, а не господарському обігу.
Зазначення позивачем тієї обставини, що статус ОСОБА_1 , як фізичної особи -підприємця припинено, не є підставою розгляду справи у порядку цивільного судочинства з огляду на наведені вище положення.
Оскільки провадження у вказаній справі було відкрито помилково, необхідно повідомити позивачу, що вказані позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до п. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд
Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Відокремлений структурний підрозділ «Черкаські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго», Сагунівська сільська рада, про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію та 3% річних.
Роз'яснити позивачу право звернутися з вказаною позовною заявою в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення Черкаському апеляційному суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Повний текст ухвали виготовлено 15 серпня 2025 року.
Суддя: Н. С. Волкова