Справа № 712/9804/25
Провадження 2/712/3905/25
13 серпня 2025 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі головуючого судді Чапліної Н.М. за участю секретаря судового засідання Саса Л.О.,
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Гаврильченка В.М.,
представника відповідача - адвоката Бугайова А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у режимі відеоконференції у приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грандтермінал» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
15 липня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Гаврильченка В.М. звернувся у Соснівський районний суд м. Черкаси із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грандтермінал», у якій просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Грандтермінал» №524-К від 07.03.2025 про звільнення з роботи ОСОБА_1 на підставі ст.38 КЗпП України, за власним бажанням, поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів з виконанням обов'язків експедитора на 1 ставку в структурний підрозділ «Сектор перевезення бензинів та ДП» ТОВ «Грандтермінал» з 08.03.2025 року, стягнути з ТОВ «Грандтермінал» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.03.2025 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі, стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 працював у Виробничо-комерційній фірмі «ВітаАвто» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на посаді водія паливовоза з 07.04.2021 року, що підтверджується записом № 29 у трудовій книжці.
Наказом Відповідача №372-к від 11 лютого 2025 року позивача було звільнено з роботи. Про вказаний наказ позивача не повідомили належним чином, копію наказу не видали, а трудову книжку не видали у день звільнення (трудову книжку надіслало ВКФ «ВітаАвто» 13.03.2025).
12.02.2025 Позивача було працевлаштовано до ТОВ «Грандтермінал» з 12.02.2025 на посаду водія автотранспортних засобів з виконанням обов'язків експедитора на 1 ставку в структурний підрозділ «Сектор перевезення бензинів та ДП» ТОВ «Грандтермінал» без його відома, з наказами ознайомлений не був, що і підтверджує перевірка Західного міжрегіонального управлінням Державної служби з питань праці (згідно їх відповіді від 09.05.2025).
ВКФ «Віта-Авто» та ТОВ «Грандтермінал» є пов'язаними суб'єктами. Фактично позивач виконував трудові обов'язки на двох роботах понаднормово.
Наказом № №524-К від 07.03.2025 позивача звільнено з 07.03.2025 з ТОВ «Грандтермінал». З даним наказом позивача не було ознайомлено, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 21 КЗпП України, що і підтверджує перевірка Західного міжрегіонального управлінням Державної служби з питань праці (згідно їх відповіді від 09.05.2025). Тобто, не було ні заяви на працевлаштування, ні заяви про звільнення позивача з ТОВ «Грандтермінал», що і підтверджує перевірка Західного міжрегіонального управлінням Державної служби з питань праці (згідно їх відповіді від 09.05.2025) але сам факт трудових відносин і виконання трудових обов'язків - доведений, зокрема записом у трудовій книжці та виплатою заробітної плати за виконання трудових обов'язків.
Звільнення відповідача відбулось із порушенням процедури, оскільки наказ про звільнення не видавався, трудова книжка не була видана в день звільнення, а відправлена пізніше (ВКФ «Віта-Авто»), не проведено розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Позивач зазначив, що була відсутня суттєва умова для припинення трудових відносин - взаємна згода сторін, оскільки позивачем не була подана заява про звільнення за власним бажанням (07.03.2025) до ТОВ «Грандтермінал», отже, будь-які записи, внесені до трудової книжки відповідачем щодо «звільнення» 07.03.2025 є недійсними (нікчемними) та підлягають скасуванню. Вони не створюють жодних юридичних наслідків для позивача, як працівника.
Внаслідок незаконного звільнення 07.03.2025 позивач втратив законний заробіток, тому за період з 08.03.2025 по ухваленням судом рішення про поновлення на роботі, позивач має право на стягнення середнього заробітку згідно зі статтею 235 КЗпП України.
Ухвалою судді від 23.07.2025 відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначене судове засідання.
06.08.2025 через систему «Електронний суд» до суду від відповідача ТОВ «Грандтермінал» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовної заяви.
У відзиві зазначено, що позивач заявляє вимогу про поновлення його на роботі на ТОВ «Грандтермінал» з підстав його незаконного звільнення, але разом з тим одночасно заявляє та визнає той факт, що першочергово правових підстав для його оформлення на дану роботу у ТОВ «Грандтермінал» також не було, оскільки заяву як таку на прийняття на роботу він не подавав, а також не отримував та не був ознайомлений із наказом про прийняття на дану роботу. ТОВ «Грандтермінал» в свою чергу також підтверджує та не заперечує той факт, що ОСОБА_1 не був оформлений на роботу, заяву про прийняття на роботу не подавав, наказ про його прийняття на роботу не був виданий, а відповідно він його не отримував та не був з ним ознайомлений.
ТОВ «Грандтермінал» звертає увагу суду на той факт, що трудових відносин між ним, як роботодавцем, та ОСОБА_1 , як працівником, фактично не було. Позивач не надав доказів, що в період лютий, березень 2025 року він був реально прийнятий на роботу водієм саме до ТОВ «Грандтермінал» та виконував там відповідні трудові обов'язки (перебував в трудових відносинах з ТОВ «Грандтермінал»), зокрема не надано доказів про прийняття позивача на роботу, фактичний допуск його до роботи, про ознайомлення його з правами та обов'язками, умовами праці, правилами техніки безпеки, правилами внутрішнього трудового розпорядку, тривалістю робочого часу та відпочинку, порядок оплати, наявність на робочому місці, де він буде працювати, а також відсутні докази на підтвердження передання трудової книжки відповідачу.
Відповідач наполягає, що позивач працював саме у ВКФ «Віта-Авто», що підтверджується відповіддю Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 09.05.2025 року, послідовністю записів у трудовій книжці, інформацією ВКФ «Віта-Авто», копіями подорожніх листів.
Дійсно ОСОБА_1 виплачувалась заробітна плата на ТОВ «Грандтермінал» за період з 12.02.2025 року по 06.03.2025 року та працівником ТОВ «Грандтермінал» були внесені записи до трудової книжки ОСОБА_1 , але разом з тим ОСОБА_1 фактично не приступив до роботи на ТОВ «Грандтермінал» та не виконував жодних трудових обов'язків на посаді водія даного підприємства. Оформлення позивача на ТОВ «Грандтермінал» було помилковим.
Крім того, ОСОБА_1 також звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси із позовом до ВКФ «Віта-Авто» про поновлення на роботі. Із вимог позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить суд визнати незаконним та скасувати наказ ВКФ «Віта-Авто» № 372-к від 11.02.2025 року про звільнення з роботи, визнати незаконним та скасувати наказ ВКФ «Віта-Авто» № 457- к від 11.02.2025 року про прийняття на посаду водія за сумісництвом на 0,5 посадового окладу, поновити ОСОБА_1 на роботі у ВКФ «Віта-Авто» на посаді водія паливовоза з 11.02.2025 року.
За таких обставин відповідач вважає, що позивач не може бути одночасно поновлений за основним місцем роботи на посаді водія як на ВКФ «Віта-Авто» так і на ТОВ «Грандтермінал», оскільки такий спосіб захисту цивільних прав суперечить трудовому законодавству та ставить у не визначене становище в першу чергу саму особу, яка звертається до суду за захистом своїх прав
У відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)
З матеріалів справи вбачається, що позивач дізнався про порушення свого права ще в березні 2025 року, а саме з 13.03.2025 року коли отримав трудову книжку, що ним самим підтверджується в позові. У подальшому, як це вбачається з трудової книжки позивача, він працевлаштовувався до іншого підприємства ТОВ «ТРАНСФЕР ЧЕРКАСИ» в період з 19.05.2025 року по 09.06.2025 року, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не мав наміру оскаржувати своє звільнення з ТОВ «Грандтермінал». Таким чином, в сукупності, позивач пропустив строк звернення до суду передбачений ст. 233 КЗпП, а саме як ч. 1 так і ч. 2.
07.08.2025 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, зазначивши про те, що факт отримання заробітної плати є прямим підтвердженням виконання трудових обов'язків. Згідно з довідкою про доходи, виданою саме ТОВ «Грандтермінал», заробітна плата Позивача за лютий 2025 року становила 25 802 грн. 50 коп., а за березень 2025 року - 7936 грн. 91 коп.. Ці суми були нараховані та виплачені позивачу саме відповідачем, що спростовує доводи про відсутність фактичного допуску до роботи та невиконання обов'язків. Додатковим підтвердженням факту трудових відносин є записи № 31 та № 34 у трудовій книжці ОСОБА_1 , які стосуються працевлаштування та звільнення з ТОВ «Грандтермінал». Ці записи є офіційним документом, що фіксує періоди трудової діяльності, і були внесені самим Відповідачем.
Відповідач стверджує, що позивач дізнався про порушення свого права ще в березні 2025 року (з 13.03.2025, коли отримав трудову книжку) і тому пропустив строк звернення до суду, посилаючись на тримісячний строк, передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України. Проте, такий довід є необґрунтованим, оскільки позивач не був ознайомлений з наказом про звільнення та не отримував його копії, застосування місячного строку є неможливим. Натомість, застосовується загальний тримісячний строк, який починає свій перебіг з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. У даному випадку, таким моментом є дата відповіді Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці - 09.05.2025 року
Отримання трудової книжки 13.03.2025 року могло лише свідчити про факт внесення запису про звільнення. Проте, з огляду на «примусове працевлаштування» та відсутність волевиявлення Позивача, лише відповідь Держпраці від 09.05.2025 року, яка підтвердила порушення процедури та відсутність згоди, могла дати Позивачу юридичне розуміння того, що його «звільнення» з ТОВ «Грандтермінал» є незаконним. Позовна заява ОСОБА_1 була сформована в системі «Електронний суд» 15.07.2025 року. Якщо строк обчислюється з 09.05.2025 року, то тримісячний строк закінчується 09.08.2025 року. Позов подано 15.07.2025 року, що свідчить про дотримання встановленого законом строку звернення до суду.
Доводи Відповідача про звернення Позивача до Держпраці щодо ВКФ «Віта-Авто» та подальшого працевлаштування до ТОВ «ТРАНСФЕР ЧЕРКАСИ» не мають відношення до своєчасності звернення саме щодо ТОВ «Грандтермінал». Кожне порушення трудових прав є окремим предметом спору, і звернення щодо одного підприємства не впливає на строки звернення щодо іншого, особливо коли обставини порушення стали відомі пізніше. Наявність паралельних трудових спорів та подальше працевлаштування не свідчать про відсутність наміру оскаржувати звільнення з ТОВ «Грандтермінал», а лише відображають складну ситуацію, в якій опинився позивач через неправомірні дії роботодавців. Позов чітко стосується незаконного звільнення, що передбачає місячний строк (частина 2 статті 233 КЗпП України). Оскільки наказ не вручався, цей строк не міг початися. Отже, застосовується загальний 3-місячний строк, але його початок пов'язаний з моментом, коли Позивач дізнався про порушення. Дата відповіді Держпраці (09.05.2025) є об'єктивним підтвердженням моменту, коли Позивач отримав офіційну інформацію про порушення своїх прав саме з ТОВ «Грандтермінал».
Крім того, позивач до відповіді на відзив долучив копії акцизних накладних, які у нього зберіглись, та які підтверджують виконання трудових обов'язків на ТОВ «Грандтермінал».
11.08.2025 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що позивач надав до Відповіді на відзив акцизні накладні, які не можуть підтверджувати факт його перебування у трудових відносинах з ТОВ «Грандтермінал». Даний доказ є неналежним, оскільки в силу ст. 77 ЦПК України не містить інформацію про предмет доказування у даній справі, а саме не підтверджує факту виконання ОСОБА_1 обов'язків водія. Виплата заробітної плати та внесення записів до трудової книги позивача не є беззаперечними доказами виконання ним трудових обов'язків. Висновок ЗМУ Держпраці від 09.05.2025 року є документом, що підтвердив порушення законодавства, що не заперечується відповідачем, але разом з тим в даному випадку цим документом не було встановлено чи виконував ОСОБА_1 будь-які трудові обов'язки на підприємстві.
В частині пропуску звернення із позовом, відповідач вважає, що якщо позивач справді мав намір звернутись із позовною заявою до суду про захист свого порушеного права, про що йому стало відомо з моменту отримання саме трудової книги у березні поточного року, то він би не звертався до управління Держпраці зі скаргою про порушення своїх прав, а подав би одразу позовну заяву до суду. Характер дій ОСОБА_1 свідчить про те, що його в першу чергу цікавила фінансова сторона, а саме виплата йому недоотриманих коштів (компенсацій та інш.). ОСОБА_1 було достеменно відомо про усі підстави, які на його думку порушили його права, саме з моменту коли ним була отримана трудова книга.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові, зазначив, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Грандтермінал» та за сумісництвом на 0,5 ставки у ВКФ «Віта-Авто». У трудовій книжці позивача наявні записи про прийняття на роботу з посиланням на дату та номер наказу ТОВ «Грандтермінал» та звільнення з роботи з цього підприємства, позивач отримував заробітну плату за лютий та березень саме від відповідача декількома платежами, що однозначно підтверджує працевлаштування позивача у ТОВ «Грандтермінал». Позивач не подавав до ТОВ «Грандтермінал» заяву про звільнення за власним бажанням, тому таке звільнення є незаконним. Наказ про звільнення позивачу не надавався, про порушення свого права позивач дізнався лише після отримання відповіді Держпраці від 09.05.2025 року, яка підтвердила порушення процедури та відсутність згоди, тому строк позовної давності має рахуватись саме з цієї дати та складає 3 місяці. Позивачем дійсно поданий ще позов про поновлення на роботі у ВКФ «Віта-Авто», однак ці справи не пов'язані, позивач бажає продовжувати працювати у ТОВ «Грандтермінал». Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Позивач підтримав позовну заяву та просив її задовольнити, вказав, що не писав заяв про прийняття на роботу та звільнення у ТОВ «Грандтермінал». Про те, що працював у ТОВ «Грандтермінал» дізнався після отримання трудової книжки. Постійно їздив на транспортному засобі із номерним знаком НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 . У трудовому розпорядку, місці роботи нічого не змінювалось, трудова книжка зберігалась у ВКФ «Віта-Авто», заяву про звільнення за власним бажанням від 07.03.2025 писав до ВКФ «Віта-Авто», хотів звільнитись з цього підприємства, але у подальшому передумав, оскільки умови праці були добрі. Наразі з'ясувалось, що ВКФ «Віта-Авто» перебуває у процесі ліквідації, що може ускладнити поновлення його прав ВКФ «Віта-Авто». Позов про поновлення на роботі у ВКФ «Віта-Авто» подав, однак ці позови не пов'язані, оскільки фактично працював на обох підприємствах. Оскільки заяву про звільнення з ТОВ «Грандтермінал» не писав, звільнення за власним бажанням з підприємства є неправомірним, бажає продовжити працювати на підприємстві. Наказ про звільнення з ТОВ «Грандтермінал» йому не вручали та з таким документом не знайомили. До суду раніше не звернувся, оскільки звернувся до Державної служби з питань праці та очікував результатів перевірки. Просив позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, зазначив, що ОСОБА_1 трудової діяльності у ТОВ «Грандтермінал» не здійснював. ВКФ «Віта-Авто» наразі перебуває у процесі ліквідації, більшість працівників переоформлювали з ВКФ «Віта-Авто» у ТОВ «Грандтермінал», у процесі чого спеціалістом по кадрам помилково було переоформлено і позивача, однак позивач фактично продовжував свою трудову діяльність у ВКФ «Віта-Авто». Позивач подав позов до ВКФ «Віта-Авто» про поновлення на роботі на повну ставку з 11.02.2025, тобто сам стверджує, що працював саме на ВКФ «Віта-Авто», оскаржуючи наказ про звільнення від 11.02.2025 та зазначаючи, що про працевлаштування на ТОВ «Грандтермінал» не знав. Його робота саме на ВКФ «Віта-Авто» підтверджується також відповіддю ВКФ «Віта-Авто», копіями подорожніх листів. Натомість позивач доказів виконання трудових обов'язків саме у ТОВ «Грандтермінал» не надав. Вважає, що записи у трудовій книжці позивача та виплата заробітної плати позивачу ТОВ «Грандтермінал» ще не доводять виконання ним роботи на цьому підприємстві. Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки трудову книжку позивач отримав 13.03.2025, а до суду звернувся тільки у липні, тому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Судом встановлено, що 12.02.2025 позивача прийнято на роботу до ТОВ «Грандтермінал» водієм автотранспортних засобів з виконанням обов'язків експедитора на підставі Наказу № 336-к від 11.02.2025, про що до трудової книжки внесений запис № 31.
Крім того, ОСОБА_1 працював у ВКФ «Віта-Авто» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на посаді водія автотранспортних засобів (паливовоз) з виконанням обов'язків експедитора з 07.04.2021 року, що підтверджується записом № 29 у трудовій книжці.
Відповідно до запису № 30 у трудовій крижці позивача 11 лютого 2025 року позивача звільнено з роботи за згодою сторін Наказом № 372-к від 11.02.2024.
Згідно з записом № 32 від 12.02.2025 позивача прийнято на роботу до ВКФ «Віта-Авто» за сумісництвом на 0,5 ставки посадового окладу водія автотранспортних засобів (паливовоз) з виконанням обов'язків експедитора на підставі Наказу № 457-к від 11.02.2025.
Відповідно до запису № 33 позивача 07.03.2025 звільнено з роботи за сумісництвом за власним бажанням на підставі Наказу № 691-к від 07.03.2025.
Згідно із записом № 34 від 07.03.2025 позивача звільнено з роботи з посади водія автотранспортних засобів з виконанням обов'язків експедитора ТОВ «Грандтермінал» за власним бажанням на підставі Наказу № 524-к від 07.03.2025, наявний підпис начальника кадрів та печатка відділу кадрів ТОВ «Грандтермінал».
До позовної заяви долучена заява позивача адресована директору ВКФ «Віта-Авто» від 07.03.2025 про звільнення за власним бажанням, фото поштового відправлення № 59001336081063 на ім'я ОСОБА_1
19.03.2025 позивач звернувся до Держпраці зі скаргою, у якій зазначив, що 07.03.2025 написав та надіслав заяву про звільнення за власним бажанням, а також заяву про надання довідок про доходи, вказав про отримання трудової книжки 13.03.2025, не отримання наказу про звільнення та нараховані та виплачені суми при звільненні, виклав записи у трудовій книжці та вказав, що вважає звільнення від 11.02.2025 незаконним, просив провести перевірку у ВКФ «Віта-Авто» та ТОВ «Грандтермінал».
Висновки за результатами перевірки надані позивачу в інформації від 09.05.2025 № 3Х/3.2/560-ЦА-25 Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці.
У інформації щодо перевірки ТОВ «Грандтермінал» Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці вказано, що Наказом № 336-к від 11.02.2025 позивач прийнятий з 12.02.2025 на посаду водія автотранспортних засобів з виконанням обов'язків експедитора на 1 ставку в структурний підрозділ «Сектор перевезення бензинів та ДП ТОВ «Грандтермінал». Позивач з наказом ознайомлений не був, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 21 КЗпП України. Наказом № 524 від 07.03.2025 позивача звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 07.03.2025 відповідно до поданої заяви. Заява на звільнення відсутня, що є порушенням вимог ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до Довідки про доходи ОСОБА_1 ТОВ «Грандтермінал» нарахована заробітна плата за лютий 2025 в сумі 25802, 50 грн, за березень 2025 - 7936,41 грн. Довідка підписана керівником та головним бухгалтером, скріплена печаткою.
Відповідно до Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків станом на 30.02.2025 ОСОБА_1 нараховані у січні 2025 року кошти від ВКФ «Віта-Авто», у лютому 2025 - від ДП ТОВ «Грандтермінал» в сумі 25802,50 грн та ВКФ «Віта-Авто» в сумі 10563,75 грн, у березні 2025 року від ДП ТОВ «Грандтермінал» в сумі 8720,03 грн та ВКФ «Віта-Авто» в сумі 2434,52.
У інформації про рух коштів за карткою ОСОБА_1 , позивачем отримані кошти від ТОВ «Грандтермінал» 07.03.2025, 10.03.2025, 10.03.2025, 07.04.2025, інформація щодо переказу: зарахована заробітна плата.
Відповідно до інформації ВКФ «Віта-Авто» від 01.08.2025 від 01.08.2025 ОСОБА_1 був працівником ВКФ «Віта-Авто»: 07.04.2021 прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів з виконанням обов'язків експедитора, 11.02.2025 звільнений за угодою сторін, 12.02.2025 прийнятий на роботу за сумісництвом на посаду водія автотранспортних засобів з виконанням обов'язків експедитора, 07.03.2025 звільнений за власним бажанням. У період з 12.02.2025 по 06.03.2025 ОСОБА_1 фактично виконував трудові обов'язки у ВКФ «Віта-Авто». На підтвердження надані копії подорожніх листів. ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси із позовом до ВКФ «Віта-Авто» про поновлення на роботі.
У подорожньому листі № 719585 від 03.02.2025, режим роботи: відрядження, автомобіль Volvo НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 , печатка ВКФ «Віта-Авто» відмічені 5 дат з маршрутами поїздок та ТТН, у подорожньому листі №719595 від 03.03.2025 автомобіль Volvo НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 , печатка ВКФ «Віта-Авто» відмічена 1 дата з маршрутом поїздки та ТТН.
До відзиву долучена копія позовної заяви ОСОБА_2 до ВКФ «Віта-Авто» про поновлення на роботі та ухвала про відкриття провадження у справі № 712/9702/25.
До відповіді на відзив долучені акцизні накладні від 10.02.2025, 04.03.2025. 05.03.2025, 06.03.2025, у яких зазначено: особа, що реалізує пальне - ТОВ «Грандтермінал», номер акцизного складу пересувного - НОМЕР_2 .
Відповідно до акту Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 02.05.2025 за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці ТОВ «Грендтермінал» виявлені порушення вимог ч. 1 ст. 21 КЗпП України - заява про прийняття на роботу ОСОБА_1 відсутня, з наказом не ознайомлений, порушено вимоги ч. 1 ст. 38 КЗпП України - наказом №524-К від 07.03.2025 водія автотранспортних засобів ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП з 07.03.2025 відповідно до поданої заяви. Разом з тим, заява на звільнення відсутня, з наказом не ознайомлений.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилається на те, що не подавав ні заяви про працевлаштування на ТОВ «Грандтермінал», ні заяви про звільнення, водночас факт трудових відносин і виконання трудових обов'язків доведений записами у трудовій книжці та виплатою заробітної плати, оскільки його згоди на звільнення не було та заяву про звільнення за власним бажанням він не подавав звільнення з ТОВ «Грандтермінал» 07.03.2025 є незаконним.
В порядку ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Представник відповідача стверджував, що позивач фактично не працював у ТОВ «Грандтермінал».
Водночас, таке твердження спростовується встановленими фактами: до трудової книжки позивача внесені відомості про прийняття його на роботу до ТОВ «Грандтермінал» 12.02.2025, позивачу нарахована та виплачена заробітна плата з 12.02.2025 по день звільнення декількома платежами, видана довідка про доходи. Позивач виконував трудові обов'язки водія транспортного засобу по день звільнення, позивачем стверджувалось, а відповідачем не заперечувалось, що ВКФ «Віта-Авто» та ТОВ «Грендтермінал» є пов'язаними суб'єктами, позивачу сплачувалась заробітна плата саме ТОВ «Грендтермінал» декількома платежами. Отже, відповідачем не доведено відсутність трудових відносин з позивачем.
Наведена у відзиві на позов практика Верховного Суду, викладена у Постанові ВС від 24.10.2022 № 308/15009/18 не є релевантною до обставин справи, що розглядається, оскільки у справі № 308/15009/18 відносини сторін відповідно до трудового законодавства оформлені не були, натомість укладена цивільно-правова угода.
Посилання представника відповідача на те, що позивач фактично працював за період з 12.02.2025 по 07.03.2025 у ВКФ «Віта-Авто» не спростовують трудових відносин позивача та ТОВ «Грандтермінал», оскільки відповідно записів до трудової книжки та тверджень сторін у цей період позивач працював і у ВКФ «Віта-Авто» на 0,5 ставки за сумісництвом.
Перевіркою Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 02.05.2025 за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці ТОВ «Грендтермінал» виявлені порушення вимог ч. 1 ст. 21 КЗпП України - заява про прийняття на роботу ОСОБА_1 відсутня, з наказом не ознайомлений, порушено вимоги ч. 1 ст. 38 КЗпП України - наказом №524-К від 07.03.2025 водія автотранспортних засобів ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП з 07.03.2025 відповідно до поданої заяви. Разом з тим, заява на звільнення відсутня, з наказом не ознайомлений. У ході розгляду справи факту подання заяви про звільнення ОСОБА_1 з ТОВ «Грендтермінал» сторонами не заявлялась та доказів цього не надавалось.
Отже, фактично і оформлення, і звільнення позивача з роботи у ТОВ «Грендтермінал» відбувалось без погодження та волевиявлення позивача.
Водночас, за твердженнями самого позивача про своє працевлаштування та звільнення у ТОВ «Грандтермінал» позивач дізнався після отримання трудової книжки, трудову книжку позивач отримав 13.03.2025, що підтверджується позивачем та відомостями на поштовому відправленні. Отже з 13.03.2025 позивач був обізнаний про своє звільнення з ТОВ «Грендтермінал» за власним бажанням.
Позовну заяву про поновлення на роботі представником позивача сформовано у системі «Електронний суд» 15.07.2025.
Таким чином, ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Передбачені у положеннях статей 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Статтею 234 КЗпП України визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
При цьому, норми КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Тобто, поважність причин означає, що працівник не ставився безвідповідально до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали об'єктивні причини.
Поважні причини пропущення строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, необхідно кваліфікувати як ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
ОСОБА_1 , отримавши трудову книжку 13.03.2025 із записом про звільнення з ТОВ «Грендтермінал» з посиланням на наказ, з 13.03.2025 був обізнаний про своє звільнення та його підстави, отже місячний строк почав відлік саме з часу отримання позивачем трудової книжки.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №167/1058/20, у якій Верховний Суд обраховує початок перебігу встановленого законом місячного строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі саме з дня отримання трудової книжки із записом про звільнення, зазначаючи, що особа була обізнана про її звільнення з 28 лютого 2020 року (з дня отримання трудової книжки із записом про звільнення з роботи).
Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов'язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).
Встановивши, що строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору пропущено, суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України зазначав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку.
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 зазначено, що «як поважні причини пропуску строку, встановленого в ч.1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».
Враховуючи, що ОСОБА_1 трудову книжку отримав 13.03.2025, відтак, звернувшись до суду з позовом 15.07.2025, суд вважає що позивач пропустив встановлений законом місячний строк, а також те, що він не навів поважних причин недотримання ним передбаченого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду з позовом про захист порушеного права, які об'єктивно перешкоджали чи створювали йому труднощі для своєчасного звернення до суду, та не підтвердив це належними доказами, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині поновлення на роботі.
Посилання позивача на те, що він не розумів, що його права порушені, 19.03.2025 звернувся до Державної служби України з питань праці і тільки після отримання висновку мав підстави звернутись із позовом є не обґрунтованими. Будучи обізнаним про своє звільнення за власним бажанням з ТОВ «Грендтермінал», позивач не міг не знати, чи мав таке бажання, однак волевиявлення на поновлення трудових відносин з 13.03.2025 по 15.07.2025 позивач не виявляв. Навіть після отримання висновку Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 09.05.2025, позовна заява про поновлення на роботі сформована тільки 15.07.2025, тобто теж зі спливом місячного строку.
Інших доказів на підтвердження існування поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем до суду не надано. Тому, в задоволенні позовної вимоги про поновлення позивача на роботі необхідно відмовити, саме у зв'язку з пропуском місячного строку звернення до суду.
Оскільки позовні вимоги в частині поновлення на роботі не підлягають до задоволення, тому і позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, як похідні вимоги, також не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 274-279 354 ЦПК України, ст.ст. 21, 38, 40, 233, 234 КзпП України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грандтермінал» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Грандтермінал», ЄДРПОУ 42819799, Волинська область, м. Луцьк, вул. Яремчука Назарія, 1.
Повний текст рішення виготовле ний 14.08.2025.
Суддя: Н.М. Чапліна