Справа № 607/26712/24Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.
Провадження № 22-ц/817/590/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
04 серпня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
представників позивача Суса О.В. та відповідача
ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/26712/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Підкова Інна Романівна на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року про забезпечення позову (постановлена суддею Черніцькою І.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі заявою про забезпечення позову шляхом накладання арешту на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2155516261101 та квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2136836261101, заборонивши їх відчуження та вчинення стосовно них будь-яких реєстраційних дій.
Заява про забезпечення позову обґрунтовувалась тим, що предметом позову в даній справі є стягнення боргу в розмірі 100 000 доларів США за розпискою, яка була подана до суду і згідно якої вбачається, що між сторонами існує спір з приводу виконання умов договору позики грошей.
Наголошував, що згідно Інформації з державного реєстру речових прав, за відповідачем ОСОБА_3 відсутня реєстрація будь-якого майна, однак за його дружиною - відповідачкою ОСОБА_1 зареєстровані на праві власності дві квартири, а саме: трикімнатна квартира за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2155516261101 та квартира за адресою АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2136836261101.
Вважав, що існують підстави для забезпечення позову, оскільки зі сторони відповідачів можливі дії щодо відчуження належного їм майна задля ухилення від виконання майбутнього рішення суду за умови задоволення позову.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову у цивільній справі №607/26712/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Накладено арешт на належні ОСОБА_1 Квартири: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2155516261101 та № 94 загальною площею 41.9 кв.м., житловою - 24 кв.м. на АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2136836261101, заборонено їх відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій.
Ухвала про забезпечення позову звернута до негайного в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу про забезпечення позову. Вважає, що ухвала суду прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норми матеріального права.
Зазначає, що відповідно до розписки від 18 лютого 2018 року вона не заперечувала проти отримання коштів її чоловіком, оскільки на момент її підписання вони з ОСОБА_2 були у дружніх відносинах. Проте, вона не може підтвердити факт передачі коштів позивачем чи отримання їх відповідачем ОСОБА_3 .
Наголошує, що через деякий проміжок часу їй стало відомо, що кошти, які мали бути використанні на спільний бізнес відсутні, та їй невідомо чи вони взагалі були передані ОСОБА_3 , з яким вона перебуває в офіційно зареєстрованому шлюбі.
Звертала увагу, що з часом подружні відносини між ними стали погіршуватися, втратилося почуття взаєморозуміння і з 2019 року вони не проживають разом та фактично припинили сімейні відносини, однак шлюб офіційно не розірвали, оскільки не мали можливості це зробити на території України.
Зазначала, що у позові не наведено жодного твердження та не подано будь-яких доказів про те, що дані кошти були отримані відповідачем, як другим з подружжя, на користь сім'ї та використані в її інтересах, що створювало б обов'язок для неї солідарної відповідальності за даною борговою розпискою, яка підписана між повивачем та її чоловіком.
У червні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Созанська Т.І. подала до Тернопільського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду залишити без змін.
Зазначала, що у відзиві на позовну заяву відповідачка вказувала, що не заперечувала щодо отримання коштів її чоловіком, оскільки вони мали бути вкладені у нерухомість у Великобританії, а після її продажу та отримання доходу, вони мали його розподілити між собою.
Наголошувала, що в червні 2019 року ОСОБА_1 проявила ініціативу щодо продовження пошуку нерухомості для капіталовкладення за кошти, які отримав ОСОБА_3 , проте їй було повідомлено, що це зробити не можливо, оскільки коштів, які мали бути використані на спільний бізнес немає.
Вважає, що за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору, а саме інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Вказує, що подані ОСОБА_1 докази на підтвердження факту, що подружні відносини між відповідачами припинили своє існування не є належними і допустимими та викликають сумніви щодо їх достовірності у відповідності до ч. 11 ст. 83 ЦПК України.
Зокрема, ті обставини, що згідно з податкового рахунку за 2020/2021 ОСОБА_3 сплачував його за однією адресою, а за податковим рахунком 2022 року ОСОБА_1 сплачувала його вже за іншою адресою, не можуть самі по собі підтверджувати факт припинення між ними подружніх відносин.
Окрім цього, подані до апеляційного суду податкові рахунки 2020/2021 складені англійською мовою та не перекладені на українську мову, а Великою Палатою Верховного Суду неодноразово наголошувалося, що процесуальні документи (докази) мають подаватися до суду лише державною мовою.
Звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже дане питання щодо заявлених вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Підкова І.Р. апеляційну скаргу в її межах підтримав, посилаючись на доводи викладені у ній.
У судовому засіданні представник ОСОБА_4 - адвокат Ороновська О.М. проти доводів апеляційної скарги заперечила, просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів, вимог апеляційної скарги та поданого відзиву колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову у цивільній справі № 607/26712/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Накладено арешт на належні ОСОБА_1 Квартири: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2155516261101 та за АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2136836261101, заборонено їх відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій.
Ухвала про забезпечення позову звернута до негайно виконання.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржувана ухвала відповідає.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачами, як подружжям, існує спір з приводу боргу за договором позики грошей на загальну суму 109 041,10 доларів США і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, тому прийшов до висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_1 , як титульному власнику і одному із подружжя, об'єкти нерухомого майна.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що: «43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів».
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до переконання, що у даній справі наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суд зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви щодо забезпечення позову.
З урахуванням обставин даної справи, апеляційний суд вважає, що вищезазначені заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами.
Можливість ОСОБА_1 розпоряджатись своїм майном обмежується лише на певний час, отже, має тимчасовий характер та є лише збереженням існуючого становища до розгляду даної справи по суті.
Окрім цього, основними доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 є те, що їй невідомо чи отримував її чоловік - ОСОБА_3 кошти у позивача та чи були вони взагалі використані на користь їхньої сім'ї, однак дані твердження жодним чином не впливають на вирішення питання про забезпечення позову в цілому, а саме на стадії оскарження ухвали суду, оскільки остаточне рішення ще не було прийнято по суті спору.
Крім того, відповідачка ОСОБА_1 не заперечує факт перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , як на момент укладення останнім договору позики грошей так і по теперішній час.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов'язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За вказаних вище обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки між сторонами справи наявний спір, є ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки за відповідачем ОСОБА_3 , як одним з подружжя і стороною договору позики відсутнє зареєстроване майно, титульним власником майна є інший з подружжя, обраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним з пред'явленими позовними вимогами та відповідає дійсній меті звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Посилання заявника на те, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам частини першої статті 151 ЦПК України, зокрема, не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову у визначений спосіб, відсутня пропозиція зустрічного забезпечення, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки, заява про забезпечення позову відповідає вимогам статті 151 ЦПК України, а пропозиція заявника щодо зустрічного забезпечення є наявною в поданій заяві про забезпечення позову і це питання суд має право вирішити самостійно відповідно до положень статті 154 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин (див. постанову Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі №465/6147/18).
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 04 серпня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Храпак Н.М.