13 серпня 2025 року м. Київ
справа № 2-814/10
провадження № 61-1413св25
У 2010 році ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2010 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Правобережного відділення № 6719 заборгованість за кредитним договором в розмірі 173 865,70 грн, а також судові витрати зі сплати державного мита в розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120,00 грн.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2013 року заяву ВАТ «Державний ощадний банк України» задоволено; поновлено ВАТ «Державний ощадний банк України» пропущений строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа від 01 березня 2010 року у справі № 2-814/10 відкликано виконавчий лист № 2-814/10 від 01 березня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Правобережне відділення № 6719 заборгованості в розмірі 173 865,70 грн. Видано новий виконавчий лист у справі № 2-814/10, оформлений належним чином.
20 лютого 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Булгаков В. С. звернувся до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2013 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року цивільну справу № 2-814/10 за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Правобережне відділення № 6719 до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості витребувано із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Листом від 24 лютого 2023 року б/н Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області повідомив про знищення цивільної справи № 2-814/10 у зв'язку з закінченням строків зберігання.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області направлено копії матеріалів апеляційного провадження № 22-ц/803/3704/23 для вирішення питання про відновлення судового провадження у справі № 2-814/10.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2023 року відмовлено у відновленні втраченого судового провадження у справі № 2-814/10 з підстав, передбачених частиною третьою статті 494 ЦПК України, - через недостатність зібраних судом матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження в частині процесуальних та інших матеріалів справи.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Булгакова В. С. на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2013 року повернено заявникові.
Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2024 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє Булгаков В. С., у відкритті апеляційного провадження на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2013 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційну скаргу на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2013 року подано до суду 20 лютого 2023 року, тобто після спливу понад 9 років після її постановлення, доказів наявності обставин непереборної сили заявник не надав. Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи № 2-814/10 знищено у зв'язку з закінченням строків зберігання, а ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2023 року, яка набрала законної сили та не була оскаржена ОСОБА_1 , відмовлено у відновленні втраченого судового провадження у справі № 2-814/10 з підстав, передбачених частиною третьою статті 494 ЦПК України, - через недостатність зібраних судом матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження в частині процесуальних та інших матеріалів справи.
Постановою від 13 серпня 2025 року Верховний Суд, за наслідками розгляду касаційної скарги представника ОСОБА_1 - Булгакова В. С., скасував ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2024 року, справу передав на розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції аргументована тим, що, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд неправильно застосував норми частини другої статті 358 ЦПК України. Зокрема, апеляційний суд залишив поза увагою те, що суд першої інстанції здійснив розгляд справи без належного повідомлення ОСОБА_1 ; не дослідив та не надав правової оцінки доводам ОСОБА_1 , викладеним в апеляційній скарзі, про причини подання ним апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення; не врахував, що в частині третій статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне провадження може бути поновлено у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Однак із висновками Верховного Суду погодитися не можу з таких підстав.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
«Право на суд», одним із аспектів якого є право на доступ, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Накладення обмеження дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Результат аналізу вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
При цьому суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, має оцінити обставини справи, пов'язані з надсиланням та отриманням рішення суду, можливістю учасника справи подати апеляційну скаргу, строк протягом якого заявник звернувся до апеляційного суду після отримання рішення суду тощо. Водночас суд з одного боку має виходити з конституційної засади забезпечення права на апеляційного оскарження, а з іншого, зважаючи на розумність строків, запобігти порушенню принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Згідно частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частини першої статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24), системно аналізуючи положення ЦПК України, дійшла висновку про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
У справі, яка переглядається, заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2010 року, яким з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Правобережного відділення № 6719 стягнено заборгованість за кредитним договором eрозмірі 173 865,70 грн, оприлюдено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 05 травня 2011 року.
Апеляційний суд установив, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції ухвалено 04 червня 2013 року. Інформації щодо дати виготовлення повного тексту судового рішення немає.
У відзиві на касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» зазначало, що виконавчий лист щодо виконання судового рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2010 року із серпня 2014 року неодноразово перебував на виконанні. У межах усіх виконавчих проваджень було накладено арешти на майно боржника, зокрема транспортний засіб та кошти, розміщені на рахунках боржника, які дотепер не зняті. Отже, ОСОБА_1 був обізнаний про відкриття щодо нього виконавчих проваджень, а, отже, був обізнаний про існування справи в суді.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2013 року, оскільки встановив, що випадків, коли апеляційна скарга може бути подана учасником справи після спливу одного року відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, немає.
Апеляційну скаргу на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2013 року, якою видано новий виконавчий лист у справі № 2-814/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованості в розмірі 173 865,70 грн, подано до суду 20 лютого 2023 року, тобто майже через 10 років після постановлення оскаржуваної ухвали суду, при цьому ОСОБА_1 був обізнаний про існування справи в суді, протягом розумного строку мав можливість проявити заінтересованість щодо руху справи, проте подав апеляційну скаргу після спливу одного року з моменту ухвалення судового рішення у справі.
Скасовуючи рішення апеляційного суду, колегія суддів касаційного суду виходила з того, що за виниклих обставин можна вважати, що заявник не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, тому є підстави для застосування виключення з цього правила щодо пресічного річного строку, відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга подана особою, не повідомленою про розгляд справи.
Проте ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2023 року відмовлено у відновленні втраченого судового провадження через недостатність зібраних судом матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження в частині процесуальних та інших матеріалів справи, доводи заявника про неповідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції є тільки його твердженням. Із урахуванням того, що оскаржувана в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції була постановлена 04 червня 2013 року, апеляційну скаргу на яку заявник подав 20 лютого 2023 року, та з урахуванням того, що виконавчий лист, який був виданий на підставі оскаржуваної ухвали, перебуває на примусовому виконанні, про що заявник, як боржник у виконавчому провадженні, знав, вважаю, що немає підстав для застосування частини другої статті 358 ЦПК України щодо виключення з річного строку на апеляційне оскарження.
За таких обставин, вважаю, що були відсутні підстави для скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2024 року й передачі справи на розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Суддя:М. Є. Червинська