Справа № 587/2868/25
12 серпня 2025 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засідання Бондаренко О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Сумській області, відділення поліції №4 (м. Суми) Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області, старшого інспектора відділення поліції №4 (м. Суми) Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області капітана поліції Риженкова Олександра Вікторовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Сумській області, відділення поліції №4 (м. Суми) Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області, старшого інспектора відділення поліції №4 (м. Суми) Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області капітана поліції Риженкова О. В. та просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4863648 від 01 червня 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 гривень, провадженням закрити, витрати покласти на відповідача. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що винесена постанова є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки його вина у вчиненні адміністративного правопорушення відсутня. Відповідно до п. 2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 ПДР України. Пункт 22.5 ПДР України встановлює вимоги щодо габаритів, фактичної маси та навантаження на вісь, які дозволені при русі транспортних засобів та їх составів дорогами України. Зокрема, п.п. а) ч. 1 встановлює допустиму ширину для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, без винесення габариту та смугу зустрічного руху в межах 3,75 м. Згідно з положенням п.п. 1.10 ПДР сільськогосподарська техніка - це трактор, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні, меліоративні машини та інші механізми. Отже, трактор колісний Class Axionxion 930, на якому рухався позивач, відноситья до сільськогосподарської техніки, і з огляду на вказані вимоги законодавтсва, проїзд ним на тракторі шириною 2.9 м не потребував отримання дозволу на участь у дорожньому русі, адже ця ширина перебуває в межах дозволених параметрів - 3,75 м. На сьогодні, вимогами законодавства взагалі дозволено рух сільськогосподарської техніки без жодних обмежень за габаритами. З огляду на все викладене, вважає, що в його діях відстуній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, і тому звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 13 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про розгляд справи без його уачсті, позовні вимоги підримав у повному обсязі.
Представник відповідача Головного управління національності поліції в Сумській області у відзиві просила у задоволенні заяви відмовити в повному обсязі. Зазначила, що згідно з п.п. а п. 22.5 ПДР України зазначено перелік доріг, по яким дозволено рухатися сільськогосподарській техніці шириною 3,75 м, але дорога Н-07 «Київ-Суми-Юнаківка» не відноситься до цього переліку. Таким чином, у діях водія ОСОБА_1 вбачається склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст.132 КУпАП і в подальшому відносно нього поліцейським була складена постанова серії ЕНА №4863648 від 01 червня 2025 року з накладенням штрафу в сумі 510 грн. ОСОБА_1 було ознайомлено з правами та обов'язками і вручено копію постанову під особистий підпис. Проти факту вчинення ним адміністртивного правопорушення останній не заперечував.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. При відкритті провадження у справі встановлено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що наявні достатні підстави для прийняття рішення в порядку спрощеного провадження.
Оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до таких висновків.
Суд, встановив, що 01 червня 2025 року інспектором відділення поліції ВП №4 (м.Суми) Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області Риженковим О. В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510,00 грн по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4863648 від 01 червня 2025 року, відповідно до якої 01 червня 2025 року о 06 год. 54 хв. дорога А 07 Київ -Суми-Юнаківка 272 км ОСОБА_1 керував трактором колісним «Class Axion 930», номерний знак НОМЕР_1 , ширина якого складає 2.9 м замість дозволеної 2.6 м по дорозі Н07 Київ-Суми-Юнаківка 272 км поблизу с. Голубівка, Сумського району Сумської області, не маючи узгодження маршруту руху з органами національної поліції України. Подія зафіксована за допомогою нагрудного відеореєстратора поліцейського 230300298, чим порушив КМУ №30 ч. 4 - порушення ПДР проїзду великогабаритними автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами (а.с. 4).
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Відповідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону №3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів Українивід 10 жовтня 2001року № 1306 (далі Правила дорожнього руху).
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30, згідно з п. 2 яких транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених упункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Відповідно до вимог п. 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів Українивід 10 жовтня 2001 року №1306, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують: за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах- 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів- 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів- понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах- до 46 т), навантаження на одиночну вісь- 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі- 18 т, строєні- 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Згідно з положеннями п.п. 1.10 ПДР України сільськогосподарська техніка - це трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні, меліоративні машини та інші механізми.
Отже, трактор відноситься до сільськогосподарської техніки, а рух сільськогосподарської техніки регулюється положеннями пункту 22.7. Правил дорожнього руху, яким встановлено, що сільськогосподарська техніка, ширина якої перевищує 2,6 м, повинна обладнуватися знаком «Розпізнавальний знак транспортного засобу. Сільськогосподарська техніка», ширина якої перевищує 2,6 м, повинна рухатися в супроводі автомобіля прикриття, який рухається позаду та займає крайнє ліве положення відносно габаритів сільськогосподарської техніки і який обладнується з додержанням вимог стандартів проблисковим маячком оранжевого кольору, ввімкнення якого не дає переваги в русі, а є тільки допоміжним засобом інформації для інших учасників руху. Під час руху такій техніці заборонено хоча б частково займати смугу зустрічного руху. На супровідному автомобілі також встановлюється дорожній знак «Об'їзд перешкоди з лівого боку», який повинен відповідати вимогам стандартів. Обов'язковим також є встановлення габаритних вогнів по ширині габаритів сільськогосподарської техніки зліва та справа. Забороняється рух сільськогосподарської техніки, ширина якої перевищує 2,6 м, колоною та в умовах недостатньої видимості.
Також слід врахувати п. 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 31 травня 2022 року № 2296-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення функцій технічного регулювання у сфері агропромислового комплексу та машинобудування для агропромислового комплексу», рух (переміщення) сільськогосподарської техніки за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст здійснюється без обмеження за габаритами таких транспортних засобів у супроводі автомобіля прикриття суб'єкта господарювання. Така сільськогосподарська техніка та автомобілі прикриття обладнуються проблисковими маячками оранжевого кольору без дозволу на їх встановлення.
Згідно з ч. 1 ст.132-1 КУпАП порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами, тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб'єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Проте, примітка до ст. 132-1КУпАП унеможливлює притягнення особи за порушення, пов'язані з перевищенням габаритних та/або вагових параметрів за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП.
Постановою КабінетуМіністрів Українивід 27 червня 2007 року №879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування. Підпунктом 4 пункту 2 наведеного Порядку визначено, що габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів. Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.
Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів (п. 3, 4, 6 Порядку). За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення (п. 18 Порядку).
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що контроль на відповідність габаритів автомобілів певним нормам проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю із складенням відповідного документу.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 січня 2019 року у справі №539/655/17.
У цьому випадку, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не проводився габаритно-ваговий контроль відповідно до вимог Порядку №879, та документ про такий контроль відповідачем суду не надавався та в матеріалах справи відсутній.
При цьому в контексті спірних правовідносин суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до частини 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).
Європейський суд з прав людини зазначає у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
При цьому саме по собі описання адміністративного правопорушення в оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Суд зазначає, що обов'язок особи, яка склала матеріали про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта практики Європейського суду з прав людини.
В силу приписів ст. 71 Кодексу адміністративногосудочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (частина 1).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2).
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
За таких обставин відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладений обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів факту наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
В цьому випадку відповідачем не було доведено обставин, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, не надано до суду інших доказів, які підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивача, викладені в адміністративному позові, які б дозволили вказати на достовірність обставин, викладених в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, а тому будь-які сумніви з приводу наявності вини водія транспортного засобу трактуються на користь водія в силу дії презумпції невинуватості.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд дійшов висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, тому підлягає скасуванню, а справа - закриттю.
Стаття 132 КАС України передбачає види судових витрат, а саме: судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому на виконання вимог ст. 139 КАС України, та враховуючи правову позицію, викладену 18 березня 2020 року в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 543/775/17, у зв'язку з задоволенням позову суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 605,60 гривень.
Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 8, 9, 10, 71-79, 194, 229, 268, 241-246, 270-272, 286 КАС України, ст. ст. 7, 9, 122, 247, 251, 283, 286 КУпАП, суд
Адміністртивний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4863648 від 01 червня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 гривень скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП закрити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області (м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, буд. 23, код ЄДРПОУ: 40108777) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 сплачений судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. Г. Вортоломей