Справа № 466/13190/24
Провадження № 2/466/1199/25
15 серпня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
у складі: головуючий суддя Едер П. Т.
секретар с/з Заяць У. Ю.
з участю: позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
третя особа ОСОБА_4
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Клімова Анастасія Вікторівна про визнання угоди недійсною,-
30 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовною заявою до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Клімова Анастасія Вікторівна про визнання угоди недійсною, у якій просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 26.03.2024 між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Клімовою А. В. та стягнути з відповідачів судові витрати.
Стислий виклад позиції позивача.
Обґрунтування позивача.
В обґрунтування позову зазначає, що у червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 03 квітня 2012 року він позичив відповідачу 2500,00 Євро у позику особисті грошові кошти. Оригінал написаної відповідачем розписки і надалі знаходиться у нього. Відповідно до розписки від 23 березня 2015 року з метою покращення фінансового становища ОСОБА_5 та поверненням попередньо позичених коштів, сторонами погоджено повторну позику у розмірі 2 500 доларів США. Надалі, пояснюючи важку ситуацію в бізнесі, 11 липня 2016 року ОСОБА_5 надав іншу розписку про розтермінування повернення грошових коштів (2500 доларів США) - шляхом їх поетапної виплати протягом липня-грудня поточного календарного року по 500 доларів США щомісячно. Відповідно до розписки від 04 листопада 2016 року, не бажаючи вступати в конфлікт з відповідачем, враховуючи перспективу повернення попередніх позик, позивачем було надано ОСОБА_5 додаткову позику в розмірі 1000 доларів США.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 серпня 2023 року у справі №466/5072/21 позивачу було відмовлено у задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку позовної давності. Не погодившись із даним рішення позивач оскаржив його в апеляційному порядку, провадження № 22-ц/811/3021/23. 14 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 237 925 гривень 27 копійок заборгованості.
Так, Відповідач з 2012 по 2020 роки користується коштами які йому надав ОСОБА_1 , навіть після пред'явлення претензії і позовної заяви позики не повернув, хоча у своїх поясненнях у відділку поліції від 26 червня 2020 року не заперечував наявність боргових зобов'язань перед ним та необхідність повернення коштів, що по суті є зловживанням правом (статті 3, 13, 16 ЦК України), оскільки одночасно з цим відповідач зазначає, що: а) позику не отримував, б) договірних відносин між сторонами не існує, в) позивач пропустив строк позовної давності.
У той же час, із наявної у матеріалах справи медичної документації встановлено, що позивач ОСОБА_1 є людиною з інвалідністю, неодноразово звертався в лікарню з приводу лікування після перенесеного гострого інфаркту міокарда, і на даний час у нього немає коштів на лікування.
На виконання Постанови Львівського апеляційного суду від 14 березня 2024 року та відповідного виконавчого листа Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Львові відкрито виконавче провадження ВП 74780729, постанова від 18.04.2024 року, також винесено постанову про арешт майна боржника від 18.04.2024.
Відповідно до відомостей з реєстру речових прав за ОСОБА_5 було зареєстровано речові права на житлову квартиру площею 117, 5 кв.м з трьох кімнат і кухні за адресою АДРЕСА_2 .Однак відповідно до актуальної інформації про речове право з цього реєстру 26.03.2024 відповідач подарував цю квартиру своїй доньці ОСОБА_3 , договір дарування 297, укладений 26.0.2024, оформила приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Клімова Анастасія Вікторівна.
Тому змушений звернутись до суду із позовом.
Обґрунтування заперечень відповідача.
Відповідачем ОСОБА_5 відзив на позовну заяву у встановлений судом термін до суду подано не було.
26 березня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» поступив відзив на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Репака В. В., у якому просять поновити строк на подання відзиву; відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування повністю. Вважають, що позовна заява ОСОБА_1 є безпідставною, а доводи викладені в ній не заслуговують на увагу.
Зазначають, що 26.03.2024 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Клімовою А. В., зареєстрований в реєстрі за № 297. Згідно цього договору ОСОБА_5 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_6 прийняла як дарунок квартиру АДРЕСА_1 . Між сторонами давно була усна домовленість про те, що ОСОБА_5 подарує своїй доньці ОСОБА_3 квартиру. Тривалий час ОСОБА_5 не мав можливості подарувати свою квартиру доньці, оскільки його донька проживає за кордоном. На момент укладення договору дарування квартири ОСОБА_6 нічого не було відомо про борги ОСОБА_5 . Відповідачка має постійне місце проживання у Вірменії, де проживає разом із чоловіком та своєю малолітньою дитиною. Окрім того ОСОБА_5 не повідомляв відповідачку про свої боргові зобов'язання. Приймаючи у дар спірну квартиру ОСОБА_6 добросовісно розраховувала, що вона буде законним власником житла та, що не існує жодних перешкод щодо укладення договору дарування. Зазначають, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку особи, яка набуває у власність нерухоме майно на підставі нотаріально посвідченого договору, здійснювати перевірку історії придбання нерухомості попередніми власниками, наявність в особи, що відчужує нерухоме майно боргів перед третіми особами. Під час вчинення нотаріального посвідчення договору жодних перешкод не існувало. Приватний нотаріус перевірила відповідні реєстри, обтяжень, арештів щодо спірної квартири та його власника не було, записів Єдиному реєстрі боржників щодо відповідача ОСОБА_5 також були відсутні. Таким чином з огляду на зазначене констатують, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору дарування від 26.03.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Клімовою А. В.
Щодо розміру боргу відповідача ОСОБА_5 перед позивачем ОСОБА_7 відповідач вказує, що позивач ініціював даний спір щодо визнання недійсним договору дарування з метою повернення квартири у власність відповідача ОСОБА_5 та можливості в подальшому задоволення своїх вимог за рахунок цього нерухомого майна. Таким чином за висновками позивача лише за рахунок примусової реалізації спірної квартири він матиме змогу задовольнити свої вимоги. Попри те, навіть у разі визнання судом недійсним договору дарування та повернення спірної квартири у власність ОСОБА_5 така квартира не може бути примусово реалізована в рахунок погашення боргу відповідача ОСОБА_5 перед позивачем ОСОБА_7 . У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. З матеріалів справи вбачається, що в Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 74780729 щодо виконання виконавчого листа №466/5072/21, виданий Шевченківським районним судом м. Львова 16.04.2024 року, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 237 925,27 грн. Водночас відповідач ОСОБА_5 повідомив відповідачку про те, що ним 20.03.2025 року було частково сплачено заборгованість згідно вказаного вище виконавчого листа у розмірі 107 060, 00 грн. Таким чином, з врахуванням розміру виконавчого збору, який становить 10 % від суми, що підлягає примусовому стягненню, (23 792,53 грн.) розмір загального боргу ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 та Державою становить - 154 657, 80 грн. Разом з тим згідно із законом "Про Державний бюджет України на 2025 рік", мінімальна заробітна плата від 1 січня 2025 року становить 8 000 грн. З огляду на наведене 20 розмірів мінімальної заробітної плати становить станом на сьогодні 160 000, 00 грн. Тому, у разі визнання судом недійсним договору дарування та повернення спірної квартири у власність відповідача ОСОБА_5 , яка є єдиним його житлом, звернення стягнення на таку квартиру не може бути здійснено в рахунок погашення боргу ОСОБА_5 перед позивачем ОСОБА_7 . Вважають, що з огляду на зазначене задоволення позовних вимог ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування квартири від 26.02.2024 року не призведе до захисту його прав, свобод чи законних інтересів.
Також відповідачка зазначає, що рішення про визнання недійсним договору дарування квартири, що набута ОСОБА_6 на законних підставах, становитиме порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не переслідує однієї із законних цілей, наведених у п. 2 ст. 8 Конвенції, і не вважається необхідним у демократичному суспільстві. Вважають, що за таких обставин вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 26.03.2024 року між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Клімовою А. В. призведе до порушення конвенційних прав ОСОБА_6 , зокрема право на житло, а також покладе на неї особливо надмірний тягар, який не буде справедливим в цій ситуації.
27 березня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 , у якій просить позов задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що відповідач ОСОБА_3 подала відзив, який на його думку зводиться до введення в оману суд щодо добросовісності набуття нею права власності на квартиру, відсутності в неї інформації про боргові зобов'язання її батька ОСОБА_5 . Ці твердження не відповідають реальній дійсності, участь у заволодінні його коштами шляхом зловживання довірою остання приймала особисто. Підтвердженням цього є розписка написана нею власноруч засвідчена підписом її батька і ще двох свідків про позичання в позивача 2500 ЄВРО, по якій строк позовної давності через введення його в оману даною сім'єю пропущено. Це ті самі боргові відносини з позивачем, спільні з батьком, про які, нібито, ОСОБА_8 не знала, і діючи недобросовісно, суд про них не повідомила. Позивач вказує, що підсумовуючи наведене видається сумнівним повідомлення ОСОБА_3 , що остання не знала про інші заборгованості, які їхня сім'я отримала від нього за розпискою її батька, під час написання нею даної розписки обговорювались усі боргові відносини її сім'ї. Твердження про заволодіння коштами позивача шляхом зловживання довірою підтверджується також поведінкою відповідача ОСОБА_3 , яка вищевказаний борг повертати не збирається. Інші доводи відповідача стосуються зменшення ними суми боргу. Продовжуючи недобросовісну поведінку спрямовану на уникнення цивільної відповідальності, відповідач ОСОБА_5 оплатив частину боргу рівно в такій частині щоб зменшити її менше 20 розмірів заробітних плат. Останнє дозволяє не допустити звернення стягнення на арештовану судом квартиру. Тобто це новий фраудаторний правочин, після того правочину, що оскаржується у цій справі. Тобто, щоб не наклали стягнення на квартиру, її подарували, і знову, щоб не наклали стягнення на квартиру, рівно настільки зменшили суму боргу. І цими недобросовісними діями відповідач ОСОБА_3 недобросовісно заперечує позовні вимоги. Решту доводів щодо непорушності права приватної власності на увагу суду не заслуговують, так як стосуються добросовісних набувачів, до яких ОСОБА_8 у даному випадку не відноситься.
08 квітня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Репака В. В., у яких вказують, що за таких обставин вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 26.03.2024 року між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Клімовою А. В. призведе до порушення конвенційних прав ОСОБА_6 , зокрема право на житло, а також покладе на неї особливо надмірний тягар, який не буде справедливим в цій ситуації та просять відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування повністю; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 витрати на професійну правничу допомогу, що будуть нею понесені.
05 травня 2025 на адресу суду позивач ОСОБА_1 подав письмові пояснення, у яких зазначає, що решту доводів у запереченні на відзив, щодо непорушності права приватної власності, на увагу суду не заслуговують, так як стосуються добросовісних набувачів, до яких на думку позивача ОСОБА_8 у даному випадку не відноситься.
Пояснення третьої особи.
Третьою особою Приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Клімовою А. В. письмові пояснення по суті позову суду не подавались.
Процесуальні дії суду по справі.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 06 січня 2025 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
06 січня 2025 року ухвалою суду вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 та інше майно, що належить відповідачам на праві власності із забороною їх відчуження будь-яким способом.
06 січня 2025 року ухвалою суду вжито заходи забезпечення позову та витребувано від приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Клімової Анастасії Вікторівни договір дарування № 297, укладений 26.03.2024 про дарування ОСОБА_5 ОСОБА_3 квартири площею 117,5 кв.м. з трьох кімнат і кухні за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
26 лютого 2025 року ухвалою суду скасовано заходи забезпечення позову, що були накладені ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 січня 2025 року, а саме: накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 та інше майно, що належить відповідачам на праві власності із забороною їх відчуження будь-яким способом.
26 лютого 2025 року ухвалою суду вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та інше майно, що належить відповідачам на праві власності із забороною їх відчуження будь-яким способом.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 18 березня 2025 року повернуто до стадії підготовчого провадження.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 травня 2025 року витребувано докази.
Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.
У судовому засідання позивач ОСОБА_1 надав пояснення аналогічні викладені у позовній заяві, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
У судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат Репак В. В. заперечили позов та просили відмовити у задоволенні такого, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві та у запереченнях на відповідь на відзив.
У судовому засіданні третя особа приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Клімова А. В. пояснила, що вона працює приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу. Вказала, що до неї звернувся ОСОБА_5 для укладення договору дарування квартири, після чого 26.03.2024 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який нею був посвідчений. Будь-яких перешкод для укладення такого Договору нею встановлено не було. При спілкуванні з дарувальником та обдарованою нею, нотаріусом встановлено, що спірний договір, який просили її засвідчити відповідач меті та інтересам сторін. Заборон щодо квартири, яка є предметом договору встановлено не було. Вважає, що підстав для визнання такого договору недійсним немає.
В процесі розгляду справи, в якості свідка, за її згодою, була допитана відповідач ОСОБА_3 , яка пояснила, що 26.03.2024 року вона та її батько ОСОБА_5 уклали Договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Клімовою А.В., зареєстрований в реєстрі за № 297. Згідно цього договору ОСОБА_5 безоплатно передав у власність, а вона ОСОБА_6 прийняла як дарунок квартиру АДРЕСА_1 . Зазначила, що в них давно була усна домовленість про те, що їй батько подарує квартиру. Пояснила, що тривалий час батько ОСОБА_5 не мав можливості подарувати свою квартиру їй, оскільки вона проживає за кордоном. Вказала, що на момент укладення договору дарування квартири останній нічого не було відомо про борги батька ОСОБА_5 . Вказала, що має постійне місце проживання у Вірменії, де проживає разом із чоловіком та своєю малолітньою дитиною.
Заслухавши пояснення учасників процесу, свідка по справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною 3 ст. 12 ЦПК України врегульовано , що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Відповідно до положень, викладених у ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
В ст. 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).
Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.
Судом встановлено, що 26.03.2024 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Клімовою А. В., зареєстрований в реєстрі за № 297. Згідно цього договору ОСОБА_5 безоплатно передає у власність, а ОСОБА_6 приймає, як дарунок квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначені обставини підтверджуються копією договору дарування від 26.03.2024 року.
Стаття 41 Конституції України визначає, що право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17 липня 1997 року, визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, які передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст. 328, 392 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
На виконання вимог ст. 197 ЦПК України, готуючи справу до розгляду, суд повинен визначити: обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз'яснити, якій із сторін слід довести певні обставини; вжити заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому (ст. 718 ЦК України).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 719 ЦК України , договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17).
Отже, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які засвідчують існування помилки, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно мала місце і вона має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Матеріалами справи підтверджується, що умови договору дарування погоджені ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , затверджені їх підписами, посвідчено нотаріусом і зареєстровано в реєстрі.
Доводи позивача щодо не відповідності мети оспорюваного договору дарування і укладення такого лише з метою уникнення зобов'язань фінансового характеру перед позивачем за можливим у майбутньому звернути стягнення на майно відповідача у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження і є лише припущенням позивача, а тому не можуть братись судом до уваги.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які в своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про недійсність договору дарування квартири, укладеного 26.03.2024 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Тому у задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним слід відмовити.
Розподіл судових витрат.
Згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки, позивачеві у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати пов'язані з розглядом справи не підлягають стягненню з відповідача.
Крім того, суд вважає за можливим скасувати заходи забезпечення позову.
Відповідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Як роз'яснено в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 158 ЦПК України за результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена.
При таких обставинах, ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2025 року підлягає скасуванню відповідно, до ст. 158 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Клімова Анастасія Вікторівна про визнання угоди недійсною - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2025 року та скасувати арешт: на квартиру АДРЕСА_1 та інше майно, що належить відповідачам на праві власності із забороною їх відчуження будь-яким способом.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Клімова Анастасія Вікторівна, місцезнаходження: м. Львів, вул. Вербицького, 16.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складено 15 серпня 2025 року.
Суддя П. Т. Едер