Дата документу 07.08.2025
Справа № 2-2618/09
Провадження № 4-с/334/25/25
07 серпня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Добрєва М.В.,
за участю секретаря Лук'янченко Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник скаржника адвокат Леліков Сергій Олегович на дії в.о. начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про зобов'язання вчинити певні дії,
07 липня 2025 року до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя надійшла скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник скаржника адвокат Леліков С.О. на дії в.о. начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про зобов'язання вчинити певні дії.
Скарга обґрунтована тим, що 26.08.2009 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя за наслідками розгляду позовної заяви АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 у справі №2-2618/2009 було ухвалено рішення, яке набрало законної сили 08.09.2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь філії - Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором №914-Ф від 19.10.2007 у розмірі 2 306 436,32 грн, а також держмита у розмірі 1 700 грн та 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
05.11.2009 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя було видано виконавчий лист №2-2618/2009.
Вказаний виконавчий лист перебував на виконанні в Ленінському відділі ДВС, а саме виконавче провадження ВП №48826431.
24.09.2015 року в межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Зокрема, арешт було накладено на автомобіль, належний ОСОБА_1 , модель марка ТОYОТА RAV4, номер кузова НОМЕР_1 , 1998 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 .
02.12.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних М.А. було відкрито виконавче провадження № 63783120 на виконання вказаного виконавчого листа.
Ухвалою від 07.12.2023 року по цивільній справі №2-2618/2009 судом було затверджено мирову угоду, укладену 16.11.2023 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк». У відповідності до ч. 2 ст. 208 ЦПК України мирова угода є виконавчий документом.
09.01.2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних М.А. було закінчено виконавче провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» 1404-VIII (далі - Закон 1404-VIII), знято обтяження, накладені в межах даного провадження.
На сьогоднішній день умови мирової угоди виконуються ОСОБА_1 .
В травні 2025 року в інтересах ОСОБА_1 було подано запит до Дніпровського ВДВС в якому ставилося питання щодо зняття арешту накладеного на автомобіль в межах ВП №48826431.
Орган державної виконавчої служби не знайшов підстав для зняття арешту, про що повідомив у відповіді від 03.06.2025 року, зазначивши, що арешт може бути знятий за рішенням суду.
Представник скаржника просить зобов'язати посадових осіб Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , по ВП №48826431 на автомобіль: модель марка ТОYОТА RAV4, номер кузова НОМЕР_1 , 1998 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 .
22 липня 2025 року, представник позивача у справі АТ «Державний ощадний Банк України», використовуючи систему «Електронний суд» надав письмові пояснення по скарзі ОСОБА_1 . Вказав, що не заперечує проти зняття арешту з майна боржника та просить суд розглянути скаргу без участі представника АТ «Ощадбанк».
Представник скаржника адвокат Леліков С.О. просив судове засідання провести без його участі, скаргу просив задовольнити.
Представник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з'явився, будь-яких клопотань чи заперечень не подав.
Представник позивача у справі АТ «Державний ощадний банк України» в судове засідання не з'явились, просили розгляд скарги проводити без їх участі, щодо зняття арешту не заперечують.
Дослідивши матеріали скарги, надані пояснення та заперечення, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 26.08.2009 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя за наслідками розгляду позовної заяви АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 у справі №2-2618/2009 було ухвалено рішення, яке набрало законної сили 08.09.2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь філії - Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованості за кредитним договором №914-Ф від 19.10.2007 у розмірі 2 306 436,32 грн, а також держмита у розмірі 1 700 грн та 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
05.11.2009 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя було видано виконавчий лист №2-2618/2009.
Вказаний виконавчий лист перебував на виконанні в Ленінському відділі ДВС, а саме виконавче провадження ВП №48826431.
24.09.2015 року в межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Зокрема, арешт було накладено на автомобіль, належний ОСОБА_1 , модель марка ТОYОТА RAV4, номер кузова НОМЕР_1 , 1998 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 .
02.12.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних М.А. було відкрито виконавче провадження № 63783120 на виконання вказаного виконавчого листа.
Ухвалою від 07.12.2023 року по цивільній справі №2-2618/2009 судом було затверджено мирову угоду, укладену 16.11.2023 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк». У відповідності до ч. 2 ст. 208 ЦПК України мирова угода є виконавчий документом.
09.01.2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних М.А. було закінчено виконавче провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» 1404-VIII (далі - Закон 1404-VIII), знято обтяження, накладені в межах даного провадження.
В травні 2025 року в інтересах ОСОБА_1 було подано запит до Дніпровського ВДВС в якому ставилося питання щодо зняття арешту накладеного на автомобіль в межах ВП №48826431.
Орган державної виконавчої служби не знайшов підстав для зняття арешту, про що повідомив у відповіді від 03.06.2025 року, зазначивши, що арешт може бути знятий за рішенням суду.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.
Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 451 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
На час відкриття виконавчого провадження №48826431 діяв Закон України «Про виконавче провадження» N 606-ХІV станом на 27.11.2009.
Статтею 46 цього закону було визначено, що Закон України «Про виконавче провадження» у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.
Отже, в різні періоди та в різних редакціях Закону «Про виконавче провадження» як 1999 таку N 606-ХІV так і 1404-VІІІ від 2016 року містилися різні формулювання щодо стягнення виконавчого збору, в одні 10% від фактично стягнутих сум, в інших 10% від загальної суми до стягнення, тобто відповідальність боржника зменшувалась та збільшувалась.
З цього приводу висловився Верховний суд, зокрема в постанові від 20.05.2021 у справі №640/32814/20 суд звернув увагу на неприпустимість зворотної дії закону у часі крім випадків, холи вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, з огляду на це відповідальність остановлена у формі виконавчого збору встановлюється на час першого подання виконавчого документа.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у завершеному виконавчому провадженні унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна та реалізації права власності.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22).
Суд також звертає увагу, що ОСОБА_1 позбавлений іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, аніж оскарження дій виконавця щодо не зняття арешту із належного йому майна. При цьому суд виходить із того, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку,
На підставі зазначеного суд вважає, що не зняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов'язання ДВС зняти арешт з майна боржника.
За таких обставин, зокрема закінчення виконавчого провадження, укладення мирової угоди, враховуючи позицію позивача у справі, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, вимоги скарги ОСОБА_1 про зобов'язання зняти арешт з майна ОСОБА_1 , по ВП №48826431 на автомобіль: модель марка ТОYОТА RAV4, номер кузова НОМЕР_1 , 1998 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 , підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.447-453, 353 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -
Скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник скаржника адвокат Леліков Сергій Олегович на дії в.о. начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Зобов'язати посадових осіб Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), а саме: арешт, накладений постановою від 24.09.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по ВП №48826431 при виконанні виконавчого листа №2-2618 виданого 05.11.2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадний банк України» 2 308 166,32 грн. на автомобіль: модель марка ТОYОТА RAV4, номер кузова НОМЕР_1 , 1998 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 .
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 15 днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Добрєв М. В.