Єдиний унікальний номер справи 183/2547/24
Провадження № 2/183/805/25
15 серпня 2025 року м. Самар Дніпропетровської області
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Майної Г. Є.,
з участю: секретаря судового засідання - Федорової Є. П.,
представника позивача - адвоката Рудої О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди,
У березні 2024 року позивач звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь 1 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 24 червня 2017 року до 03 квітня 2020 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , зокрема приймаючи участь в антитерористичній операції, у зв'язку із чим отримав статус та посвідчення учасника бойових дій. Після звільнення з військової служби позивач довідався, що військова частина провела з ним неповний розрахунок, а саме:
-здійснювала неправильне нарахування розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, оскільки для здійснення їхнього нарахування обирала за основу прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі №160/32521/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволений частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невірного нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01 січня 2019 року до 03 квітня 2020 року (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), застосовуючи при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а не на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено чинною редакцією постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2019 року до 03 квітня 2020 року (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний календарний рік (на 01 січня 2019 року, на 01 січня 2020 року) та на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню, згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
-Не нараховувала та не виплачувала індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22 червня 2017 року до 03 квітня 2020 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року у справі №160/8129/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволений: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22 червня 2017 року до 03 квітня 2020 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22 червня 2017 року до 03 квітня 2020 року.
Позивачеві була виплачена компенсація індексації, однак не у повному обсязі та позивач був вимушений звертатися повторно до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року у справі №160/15735/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволений частково: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування грудня 2015 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24 червня 2017 року до 28 лютого 2018 року, включно, без урахування без урахування приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 24 червня 2017 року до 28 лютого 2018 року, включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
- Не виплатила компенсації за відпустку, у зв'язку з навчанням за період з 2018 року до 2020 року та не виплатила компенсацію за не отримане речове майно. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі №160/16976/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволений частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, у зв'язку із навчанням за період з 2018 по 2020 роки, що передбачена статтею 15 Закону України "Про відпустки"; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, у зв'язку із навчанням за період з 2018 по 2020 роки, що передбачена статтею 15 Закону України "Про відпустки"; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно, відповідно до Порядку № 178 від 16 березня 2016 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно відповідно до Порядку № 178 від 16 березня 2016 року.
Рішення судів виконані не в повному обсязі, на думку позивача, відповідач умисно займає деструктивну позицію стосовно питань виплати недоплачених коштів, які належали позивачу при звільненні. За цей час кошти були знецінені та позивач не мав змоги у достатній мірі забезпечувати свою сім'ю. Через відсутність бажання відповідача реагувати на звернення позивача, останній вимушений звертатися за захистом своїх прав до суду, що дає зайве навантаження на судову систему. Також позивач, ураховуючи лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 року № 35-13/,797 вважає, що претендує на виплату моральної шкоди за час затримки вищезазначених виплат, які належали йому при звільненні, повідомляючи, що був виключений зі списків особового складу частини 03 квітня 2020 року.
За таких обставин позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом.
Відповідач подав відзив на позов з пропуском установленого судом строку для його подання, з клопотанням про продовження строку відповідач до суду не звертався, за таких обставин відзив на позов залишається без розгляду і не береться судом до уваги.
Ухвалою судді від 22 березня 2024 року позов залишався без руху.
Ухвалою суду від 06 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, з її розглядом за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Цією ж ухвалою суду встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.
Ухвалою суду від 08 травня 2025 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, пояснивши, що моральна шкода виразилася у тому, що позивач втратив грошові кошти, через вказані у позові події у нього погіршився стан здоров'я, він став нервовий та погіршився сон, також погіршилися відносини між позивачем та його дружиною.
Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи суду не подавав, тому суд вважає можливим розглянути справу у його відсутність.
Суд, заслухавши вступне слово та пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, дійшов таких висновків.
Судом установлено, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі №160/32521/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволений частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невірного нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01 січня 2019 року до 03 квітня 2020 року (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), застосовуючи при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а не на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено чинною редакцією постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2019 року до 03 квітня 2020 року (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний календарний рік (на 01 січня 2019 року, на 01 січня 2020 року) та на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню, згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум. Рішення суду набрало законної сили 11 червня 2024 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року у справі №160/8129/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволений: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22 червня 2017 року до 03 квітня 2020 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22 червня 2017 року до 03 квітня 2020 року. Рішення суду набрало законної сили 12 серпня 2022 року.
Позивачеві була виплачена компенсація індексації, однак не у повному обсязі та позивач був вимушений звертатися повторно до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2022 року у справі №160/15735/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволений частково: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування грудня 2015 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24 червня 2017 року до 28 лютого 2018 року, включно, без урахування без урахування приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 24 червня 2017 року до 28 лютого 2018 року, включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Рішення суду набрало законної сили 04 травня 2023 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі № 160/16976/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволений частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, у зв'язку із навчанням за період з 2018 по 2020 роки, що передбачена статтею 15 Закону України "Про відпустки"; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, у зв'язку із навчанням за період з 2018 по 2020 роки, що передбачена статтею 15 Закону України "Про відпустки"; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно, відповідно до Порядку № 178 від 16 березня 2016 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно відповідно до Порядку № 178 від 16 березня 2016 року. Рішення набрало законної сили 25 травня 2021 року.
Даних про те, що зазначені вище рішення суду виконані в повному обсязі, матеріали справи не місять та відповідачем відповідні докази суду не надані.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.
Право на справедливий суд, гарантоване особам у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п.19, від 27.05.2004; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31.05.2007). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
У пунктах 35, 38, 82 справи «Бурмич та інші проти України» Європейський суд вказує на справу «Бурдов проти Росії» (№2), в якій зокрема вказано: «У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу».
Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування.
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
Згідно з приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio!». Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.
За таких обставин, основною умовою відшкодування, зокрема моральної шкоди, є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Крім того, у пункті 5 постанови роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
У пункті 9 постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У пункті 10-1 постанови звернуто увагу судів на те, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц указала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) зазначила, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року) зауважив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилається на те, що факт неправомірних дій відповідача встановлено судовим рішенням, а тривале невиконання судового рішення завдало йому душевних страждань через порушення його прав.
Доводи ОСОБА_1 про завдання йому втрат немайнового характеру у виді моральних страждань через погіршення стану здоров'я, негативні емоції, переживання, порушення звичайного способу життя й необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації, викликані невиконанням рішень судів, виконання яких гарантовано державою, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
Протиправність дій відповідача встановлено судовими рішеннями, а їх невиконання завдало позивачу душевних страждань через порушення його прав.
Саме через протиправність дій відповідача щодо тривалого невиконання судових рішень, які набрали законної сили, позивач був змушений відстоювати свої права та інтереси в судовому порядку, що призвело до порушення звичного способу його життя, руйнування життєвих планів та соціальних зв'язків, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Порушення відповідачем прав позивача стало наслідком необхідності звернення до суду за захистом свого права, а також відсутністю добровільного виконання відповідачем рішень суду в повному обсязі. Указані обставини є доводами позову про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями органу державної влади.
Не можуть бути підставою для відмови у позові доводи про відсутність доказів, які підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди.
Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди.
Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.
Військовою частиною НОМЕР_1 не надано доказів, які підтверджують відсутність її вини у завданні такої шкоди, а тому шкода, завдана таким органом внаслідок його неправомірних дій повинна бути відшкодована. Указане відповідає дії презумпції заподіяння позивачу моральної шкоди через порушення принципу належного врядування.
Разом з тим, суд зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
На переконання суду, з урахуванням характеру та обсягу душевних страждань позивача, зміну його нормального життєвого ритму, підстав, якими позивач обґрунтовує моральну шкоду, розмір моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн є завищеним, тому підлягає зменшенню до 4 000 грн.
Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звернувся з позовом про стягнення моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн, а Верховний Суд у своїй постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц дійшов висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майнової вимогою, якщо вона позивачем визначена у грошовому вимірі.
Ураховуючи приписи частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», позивач мав би сплатити за подачу позову 10 000 грн судового збору, проте він звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 137, 141, 258, 259, 265, 279, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь держави 40 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження не зазначається відповідно до наказу Генерального штабу Збройних сил України від 30 січня 2023 року та з урахуванням ст. 114-2 КК України.
Рішення суду складено і підписано 15 серпня 2025 року.
Суддя Г.Є. Майна