Справа № 127/7944/24
Провадження № 1-кп/127/228/24
12.08.2025 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 ,
за відсутності обвинуваченого ОСОБА_5 (in absentia) в порядку спеціального судового провадження, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.02.2023 за № 62023240040000025, по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , податковий номер НОМЕР_1 , уродженця м. Артемівськ Донецької області, останнє відоме місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , громадянина України,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, -
Майор ОСОБА_5 , проходячи військову службу за контрактом на посаді начальника відділення особового складу та стройового - заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_2 тактичної групи Повітряних Сил «Крим» Збройних Сил України, діючи умисно, публічно, відкрито, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи громадянином України відповідно до ст. 13 Закону України «Про громадянство України» та документованим паспортом громадянина України, у порушення п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, ч. 4 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй, норм Декларації про недопущення інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09.12.1981, Декларації про зміцнення міжнародної безпеки від 16.12.1970, Декларації щодо неприпустимості втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету від 21.12.1965, рішення РНБО «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України» від 23.03.2014, вимог статей 11, 12, 14, 15, 16, 49, 58, 59, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції України та законів України, вчинив кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки та проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
Зазначеними Указом Президента України та Директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території у період з 06 до 12.05.2014.
Пунктом прибуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 визначено військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ).
Проте, ОСОБА_5 , достовірно знаючи про його переведення до нового місця служби, у зв?язку із передислокацією до військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), в порушення вищевказаних норм законодавства, у визначений строк (до 12.05.2014 включно), на службу до пункту збору у військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), з тимчасово окупованої території АР Крим не з'явився і командуванню про своє місцезнаходження не повідомив, хоча об'єктивно повинен був і міг це зробити.
Крім того, на початку квітня 2014 року, більш точну дату та час встановити не вдалося, особовому складу військової частини НОМЕР_2 , в тому числі майору ОСОБА_5 , було доведено обставини пов'язані з окупацією АР Крим, внаслідок збройної агресії РФ та наголошено на необхідності прийняття кожним військовослужбовцем рішення щодо дотримання Військової присяги на вірність українському народові та необхідності передислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 на материкову територію України для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, у тому числі щодо необхідності прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_3 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Проте, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не вдалося, але не пізніше 13.05.2014, здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, що виразилось у відмові в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 13.05.2014, залишити тимчасово окуповану територію АР Крим, продовжити виконувати обов'язки несення військової служби у рядах Збройних Силах України та в укладанні в один з днів 2014 року, більш точної дати та часу встановити не вдалося, контракту про проходження військової служби у ЗС РФ, зарахування до списків особового складу та проходженні включно до 13.01.2018, військової служби у складі військового (військових) формувань 3С РФ під час збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, являючись при цьому громадянином України.
Дане кримінальне провадження, як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалося за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального досудового та судового провадження, що обумовлюється наступним.
У своїй постанові від 24.04.2019 в справі № 1-24/2009 Велика палата Верховного Суду зазначила про те, що принцип рівності сторін є одним із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою правову позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 14 (3) (d)) вказується: «Кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, як мінімум, на такі гарантії на основі повної рівності: (d) бути засудженим в його присутності …».
ЄСПЛ визнає, що хоча право обвинуваченого бути судимим у його присутності в Конвенції прямо не згадується, воно має «першорядне значення». Під час слухання людина володіє таким процесуальним правом як право фізично постати перед судовим посадовцем («Мулен проти Франції» (3710/406), (2010) §118; «Оджалан проти Туреччини» (46221/99), Велика палата (2005) §103; «Медведєв проти Франції» (3394/03), Велика палата (2010) §118). Право обвинувачених на особисту присутність вимагає, щоб влада досить завчасно інформувала їх самих (а також їх захисників) про дату і місце слухань, викликала їх до суду.
Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях («Колоцца проти Італії» (9024/80), (1985) §28; «Пуатрімоль проти Франції» (14032/88), (1993) §31; «Ермі проти Італії»(18114/02), Велика палата (2006) §73).
До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов'язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов'язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді («Пелладоах проти Нідерландів» (16737/90), (1994) §41; «Пуатрімоль проти Франції» (14032 / 88), (1993) §34).
У даній справі суд встановив відмову обвинуваченого від особистої присутності під час її розгляду, адже є дійсним факт того, що у відношенні нього у цьому кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та установлено дані його інформування про цей процес у максимально можливі і доступні способи.
Так, у межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 , у відповідності до вимог ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні інкримінованих злочинів шляхом публікації на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора повідомлень про підозру/зміну підозри та повісток про виклик як підозрюваного до слідчого для його допиту як підозрюваного, однак останній не з'явився до слідчого без поважних причин.
Крім того, у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» опубліковано повідомлення про виклик ОСОБА_5 до слідчого для його допиту як підозрюваного, проведення інших слідчих і процесуальних дій у статусі підозрюваного у даному кримінальному провадженні, однак останній не з'явився до слідчого відділу без поважних причин.
Повідомлення про підозру також вручено захиснику підозрюваного - адвокату ОСОБА_6 , про що свідчать розписки в матеріалах кримінального провадження.
Постановою слідчого від 25.12.2014 підозрюваного ОСОБА_5 оголошено в розшук.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14.02.2024 у справі № 127/4815/24 підозрюваному ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14.02.2024 у справі №127/4811/24 задоволено клопотання слідчого, погоджене з прокурором та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
У газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» опубліковано повідомлення про здійснення стосовно ОСОБА_5 спеціального досудового розслідування.
У подальшому, в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» опубліковано повістки про виклик підозрюваного ОСОБА_5 до слідчого для проведення процесуальних дій з його участю, у тому числі: повідомлення про завершення досудового розслідування, надання доступу до матеріалів досудового розслідування, вручення копій обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, однак ОСОБА_5 не з'явився без поважних причин.
Факти численних викликів ОСОБА_5 у порядку ст. 135 КПК України підтверджуються відповідними матеріалами кримінального провадження.
Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_5 , у порядку ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника - адвоката ОСОБА_6 , якій відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному.
Відповідно до ч. 1 ст. 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Таким чином, під час досудового розслідування були вжиті всі доступні способи інформування для виклику на той час підозрюваного ОСОБА_5 до слідчого/прокурора.
Після надходження провадження до суду обвинувачений ОСОБА_5 інформувався також у всі доступні процесуальні можливості для суду, передбачені ст. 323 КПК України. Зокрема, повідомлення про виклик до суду розміщувалися на офіційному веб-сайті суду - https://vnm.vn.court.gov.ua, а також завчасно публікувалися в газеті «Урядовий кур'єр».
Крім того, під час судового розгляду даного кримінального провадження обвинуваченому через Північний міжрегіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначено нового захисника - адвоката ОСОБА_4 , яка також інформувалася про судові засідання.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08.07.2024 задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження та вирішено проводити спеціальне судове провадження в даному кримінальному провадженні.
У підсумку, суд констатує, що з наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого) вбачається, що обвинувачений ОСОБА_5 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження. Також обвинувачений отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.
Відтак, держава Україна, під контролем сторони захисту та суду, використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно для нього.
Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Натомість, обвинувачений ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та інші), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинуваченого ОСОБА_5 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.
Ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 від правосуддя суд розцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Також, суд зауважує, що згідно з рішенням Ради адвокатів України № 183 від 27.12.2022 (1) неможливість в таких ситуаціях (йдеться про in absentia) виконання адвокатом правил адвокатської етики (наприклад, інформування адвокатом клієнта щодо ведення дорученої йому справи) не зумовлює обов'язкової неможливості здійснювати захист особи від кримінального обвинувачення за її відсутності. Можливість надання правової (правничої) допомоги визначається адвокатом, виходячи з конкретних обставин справи та інтересів клієнта у ній; (2) адвокат, діючи як захисник відсутньої особи, самостійно визначає свою правову позицію у справі. Ця правова позиція включає в себе форму участі (не участі) в засіданні, заявлення (не заявлення) клопотань, надання (не надання) доказів суду, позицію по суті справи чи клопотання, позицію щодо оскарження судових рішень тощо.
Отже, зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, констатує, що надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Прокурор у кримінальному провадженні, в ході судового розгляду підтримав висунуте ОСОБА_5 обвинувачення у повному обсязі.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 просила суд виправдати свого підзахисного, наголошуючи на тому, що стороною обвинувачення не надано належних та достатніх доказів вини її підзахисного.
В ході судового розгляду судом всебічно та ретельно досліджено докази надані стороною обвинувачення.
Зокрема, на підставі матеріалів правоохоронних органів (рапортів) до ЄРДР було внесено відомості про вчинення ОСОБА_5 злочинів, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, які об'єднано в одне провадження під номером 62023240040000025 від 02.02.2023.
Також судом досліджено постанови прокурора про об'єднання та про виділення матеріалів досудових розслідувань, в т. ч. по факту неприбуття осіб офіцерського складу військових частин Повітряних Сил Збройних Сил України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим до визначених пунктів у визначені строки, а також інші процесуальні документи, складені в ході досудового розслідування цих кримінальних проваджень, які мають безпосереднє відношення до обвинуваченого в даному кримінальному провадженні - ОСОБА_5 .
Копії окремого доручення начальника Генерального штабу - головнокомандувача Збройних Сил України від 23.03.2014; розпорядження першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 24.03.2014 № 47; наказів Міністерства оборони України від 05.04.2014 № 230 та від 07.04.2014 № 232; спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 №Д-1; спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 12.05.2014 № Д-2, надані 02.10.2014 за вих. №350/104/3106 начальником управління особового складу - заступником начальника штабу ІНФОРМАЦІЯ_2 на звернення військового прокурора Вінницького гарнізону від 15.08.2014 №7/3134 щодо здійснення досудового розслідування у КП № 42014020420000028, внесеного в ЄРДР 16.06.2014 по факту неприбуття осіб офіцерського складу військових частин Повітряних Сил Збройних Сил України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим до визначених пунктів у визначені строки.
Копія листа заступника начальника ГУ НП в АР Крим та м. Севастополя №6477/100/03-2019 від 11.11.2019, наданого на запит слідчого за №2106/В/1-3 від 03.10.2019, щодо заведених розшукових справ по КП №42014020420000121 від 12.12.2014 відносно підозрюваних, в т. ч. щодо ОСОБА_5 .
Копія повідомлення начальника Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України стосовно виконання доручення щодо проведення розшуку в пунктах пропуску через державний кордон осіб, підозрюваних по КП №42014020420000121 від 11.12.2014.
Копія протоколу огляду документу від 23.06.2021, проведеного у КП №42014020420000121 від 12.12.2014 з метою виявлення інформації відносно підозрюваних у даному кримінальному провадженні, в т. ч. ОСОБА_5 , об'єктом якого була інформація в електронному вигляді, яка міститься у вільному доступі у всесвітній мережі Інтернет. Проведеним оглядом встановлено інформацію щодо підозрюваних, яка міститься на вебсайті ««МИРОТВОРЕЦ» ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ ОЗНАК ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ, МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ Center for Research of Signs of Crimes against the National Security of Ukraine, Peace, Humanity, and the International LawInformation for law enforcement authorities and special services about pro-Russian terrorists, separatists, mercenaries, war criminals, and murderers» за посилання «https://myrotvorets.center/». При огляді веб сайту «МИРОТВОРЕЦ» та введені в пошуковій стрічці даного веб сайту «МИРОТВОРЕЦ» прізвища ім?я по батькові підозрюваних у даному кримінальному провадженні було встановлено наступне. Так, відносно підозрюваних у даному кримінальному провадженні, в т. ч. ОСОБА_5 міститься їх персональна інформація та вказано, що вони оголошені в розшук за ст. 408 КК України, відносно деяких підозрюваних осіб вказано, що вони зрадили присязі, проходили військову службу у ЗСУ на території АР Крим і не прибули на материкову частину України у вказані пункти збору та/або перейшли на військову службу до окупанта.
Копія листа в.о. начальника Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 15.07.2021, наданого на запит слідчого від 23.06.2021 за №2210/14-01-04-21, в якому надано інформацію про перетинання державного кордону України, лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей та ТОТ АР Крим деякими підозрюваними в КП №42014020420000121 від 12.12.2014 в період з 06.07.2016, а також повідомлено про відсутність такої інформації стосовно інших осіб, в т. ч. ОСОБА_5 .
Копія листа заступника начальника ГУ ДПС у Вінницькій області від 02.07.2021 за №1515/15/02-32-12-01-21, наданого на запит слідчого вх. №18109/5 від 29.06.2021, щодо надання інформації по підозрюваних у КП №42014020420000121 від 12.12.2014.
Копія матеріалів виконання доручення №2208/14-01-04-21 від 23.06.2021 у КП №42014020420000121 від 12.12.2014, згідно з яким було проведено заходи, спрямовані на встановлення місцезнаходження 135 військовослужбовців в/ч НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України, в т. ч. ОСОБА_5 , яким повідомлено про підозру та оголошено в розшук.
Копія матеріалів виконання доручення у КП №42014020420000121 від 12.12.2014 щодо військовослужбовців в/ч НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України, в т. ч. ОСОБА_5 , які не прибули з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя до пунктів дислокації на материковій частині України, у тому числі до м. Вінниці.
Копія протоколу огляду документу від 08.09.2021, проведеного у КП №42014020420000121 від 12.12.2014 з метою виявлення інформації відносно підозрюваних у даному кримінальному провадженні, об'єктом якого була інформація в електронному вигляді, яка міститься у вільному доступі в всесвітній мережі Інтернет. Так, на вебсайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 » було переглянуто відеозаписи на яких зафіксовані підозрювані особи, які одягнені у військовий формений одяг збройних сил Російської Федерації, проходять військову службу на території Автономної Республіки Крим на стороні збройних сил Російської Федерації.
Копія відомостей щодо військовослужбовців в/ч НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України, які прибули у 2014 році з тимчасово окупованої території автономної Республіки Крим та м. Севастополя до пунктів дислокації на материковій частині України.
Копія листа заступника Голови ДСЗ (Центральний апарат) МСП України за №ДЦ-01-3569/0/6-15 від 21.05.2015, наданого на запит слідчого за № 5024 від 16.04.2015, в якому йдеться про те, що підозрювані у КП №42014020420000121 від 12.12.2014 (за списком 138 осіб, в т. ч. ОСОБА_5 ) відповідно до даних Єдиної інформаційної аналітичної системи державної служби зайнятості станом на 20.05.2015 не були зареєстровані у базових центрах зайнятості як безробітні.
Копія відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків станом на 03.06.2015 за період 2014-2015 р.р. відносно підозрюваних у КП №42014020420000121 від 12.12.2014.
Довідка на майора ОСОБА_5 , видана начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 №350/160/4229 від 19.12.2014. Відповідно до якої, ОСОБА_5 призначений наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 01.02.2014 №43 на посаду начальника відділення особового складу та стройового - заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_2 тактичної групи Повітряних Сил «Крим» повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » з 01 лютого 2014 року по 13 травня 2014 року. Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 13.05.2014 № 243 зарахований у розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України. Контракт укладений на п?ять років з 23 червня 2013 року до 23 червня 2018 року наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 21.05,2013 № 241.
Лист начальника Департаменту військової контррозвідки №17/1/У-6500нт від 07.11.2022, наданий на запит слідчого, в якому йдеться про те, що за даними Об'єднаного центру з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях СБ України, військовослужбовець ЗС РФ ОСОБА_5 серед полонених не значиться.
Повідомлення командира військової частини НОМЕР_4 №222/101/3721 від 22.12.2022, надане на запит слідчого, щодо особи ОСОБА_5 , в якому, крім іншого, зазначено, що останній є дезертиром та зрадником.
Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.11.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_7 на фотознімку під №3 упізнав ОСОБА_5 з яким у 2014 році проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 і який вчинив дезертирство, залишившись на тимчасово окупованій території АР Крим.
Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.11.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_8 на фотознімку під №3 упізнав ОСОБА_5 з яким у 2014 році проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 і який вчинив дезертирство, залишившись на тимчасово окупованій території АР Крим.
Протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.11.2022, відповідно до якого свідок ОСОБА_9 на фотознімку під №3 упізнав ОСОБА_5 з яким у 2014 році проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 і який вчинив дезертирство, залишившись на тимчасово окупованій території АР Крим.
Протокол огляду документів від 04.11.2022, проведеного у КП №42014020420000121 від 12.12.2014 з метою виявлення інформації відносно підозрюваних у даному кримінальному провадженні, зокрема ОСОБА_5 , об'єктом якого була інформація в електронному вигляді, яка міститься у вільному доступі у всесвітній мережі Інтернет. Проведеним оглядом встановлено наступне. При введені в пошукову стрічку «Google» прізвища ім?я по батькові підозрюваного у даному кримінальному провадженні « ОСОБА_5 », виявлено інформацію щодо останнього, яка міститься у відкритому доступі, на веб сайті «МИРОТВОРЕЦ» ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ ОЗНАК ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ, МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ Center for Research of Signs of Crimes against the National Security of Ukraine, Peace, Humanity, and the International LawInformation for law enforcement authorities and special services about pro-Russian terrorists, separatists, mercenaries, war criminals, and murderers» за посилання «https://myrotvorets.center/criminal/sokolko-maksim-borisovich/». Крім того, окрім інформації щодо підозрюваного ОСОБА_5 , виявлено його фотозображення, які в ході проведення огляду були завантажені та збережені на оптичний диск для лазерних систем зчитування, та для зручності їх пошуку, поміщені до папки під назвою «Миротворець».
В соціальній мережі «Однокласники» виявлено інтернет сторінку підозрюваного ОСОБА_5 за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_6 » - « ОСОБА_10 ». При огляді даної інтернет сторінки встановлено фотозображення підозрюваного ОСОБА_5 , які в ході проведення огляду були завантажені та збережені на оптичний диск для лазерних систем зчитування, та для зручності їх пошуку, поміщені до папки під назвою «ОК».
Інформації щодо підозрюваного ОСОБА_5 в соціальній мережі «ВКонтакте» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_7 » не виявлено. Водночас у соціальній мережі «ВКонтакте» виявлено інтернет сторінку дружини підозрюваного ОСОБА_5 - ОСОБА_11 за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_8 » - « ОСОБА_12 ». При огляді даної інтернет сторінки встановлено фотозображення підозрюваного ОСОБА_5 , які в ході проведення огляду були завантажені та збережені на оптичний диск для лазерних систем зчитування, та для зручності їх пошуку, поміщені до папки під назвою «ВК ОСОБА_13 ».
Крім того, в ході огляду переглянуто відеозаписи на яких зафіксований ОСОБА_5 , який одягнений у військовий формений одяг збройних сил Російської Федерації та проходить військову службу на території Автономної Республіки Крим на стороні збройних сил Російської Федерації, а саме: на відеозаписі під назвою «В Севастополе заступил на боевое дежурство зенитный ракетный комплекс С-400 «Триумф» за посиланням
Крім того, на відеозаписі під назвою «Комплекс С-400 разместили в Севастополе 14.01.2018» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_9 » зафіксований ОСОБА_5 . Відеозапис датований 14.01.2018. На даному відеозаписі ОСОБА_5 зафіксований у період часу з 00:50 до 00:53 години та знаходиться в третьому ряду, а саме посередині й несе прапор біло-помаранчевого кольору. Відеозапис під назвою « ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_10 » за допомогою програмного забезпечення сайту « ІНФОРМАЦІЯ_3 » завантажено та записано на оптичний диск.
Також, за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_11 » виявлено інтернет сторінку під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_12 ». На вищевказаній інтернет-сторінці наявне фотозображення осіб, які одягнені у військовий формений одяг збройних сил Російської Федерації та проходять військову службу на території Автономної Республіки Крим на стороні збройних сил Російської Федерації, а саме: в третьому ряду посередині зображений ОСОБА_5 , який несе прапор біло-помаранчевого кольору. При огляді даної інтернет-сторінки вказане фотозображення було завантажено та збережено на оптичний диск для лазерних систем зчитування, та для зручності їх пошуку, поміщені до папки під назвою «Вікіпедія». Додатком до даного протоколу є оптичний диск із записаними вище вказаними даними.
Протокол огляду документів від 15.05.2023, проведеного у КП № 62023240040000025 від 02.02.2023 з метою виявлення інформації та фотозображень зразків форменого одягу, знаків розрізнення та відзнаки ЗС Російської Федерації». Оглянуто інформацію в електронному вигляді, яка міститься у вільному доступі в всесвітній мережі Інтернет. При введені в пошукову стрічку «Google» надпису «формений одяг, знаки розрізнення та відзнаки ЗС Російської Федерації», було виявлено Указ Президента РФ «Про військову форму одягу, знаках розрізнення військовослужбовців і відомчих відзнаках» за посиланням: «http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_98403/942772dce30cfa36b671bcf19ca928e4d698a928/, текст якого вказано нижче (дослівно) УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ О ВОЕННОЙ ФОРМЕ ОДЕЖДЫ, ЗНАКАХ РАЗЛИЧИЯ ВОЕННОСЛУЖАЩИХ И ВЕДОМСТВЕННЫХ ЗНАКАХ ОТЛИЧИЯ. Також виявлено фотозображення зразків такого одягу, знаків розрізнення та відзнак.
Окрім того, виявлено, що одяг в який був одягнений ОСОБА_5 на досліджених судом відео-та фотоматеріалах є аналогічним тому, який використовується збройними силами Російської Федерації.
Висновок експерта №СЕ-19/102-23/11152-ФП від 14.12.2023 за результатами судової портретної експертизи, яким встановлено, що на наданих експерту зразках фотознімків на ім'я ОСОБА_5 зображена одна і та ж сама особа.
Висновок експерта №СЕ-19/102-23/11161-ФП від 15.12.2023 за результатами судової фототехнічної експертизи, яким встановлено, що на наданих експерту зразках - зображеннях особи чоловічої статі (обвинуваченого ОСОБА_5 ) на ньому наявний ідентичний військовий одяг, а саме куртка, кепка, шеврони, нашивки, відзнаки.
Суд, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходить з наступного в своїх висновках.
Відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.03.2019 у справі № 154/3213/16).
Відповідних клопотань про визнання будь-якого доказу недопустимим стороною захисту, з посиланням на переконливі аргументи, не заявлялось.
Відтак, суд зауважує, що підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, оскільки не було з'ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод обвинуваченого регламентованих ст. 87 КПК України.
При ухваленні даного вироку судом також враховано наступне.
24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі- РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН N? 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - №2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; №2734 (XXV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (XXIX) від 14.12.1974, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 № 3314 (ХХХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це е рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, яка вступила в дію 26.01.1910 та 07.03.1955 визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31.05.1997, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 02.03.1999 № 42-Ф3). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований Російською Федерацією 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Упродовж 2013 року у зв?язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв?язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов?язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_15 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайньо націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об?єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян Російської Федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
Зокрема, на військовослужбовців ЧФ РФ співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв?язання агресивної війни на території АР Крим і м. Севастополя, а саме:
- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об?єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які передбачалися ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;
- організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами РФ, діючими під виглядом місцевих жителів АР Крим і м. Севастополя, та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі - 3С України) та Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України) з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об?єктів, які мають важливе оборонне значення для України;
- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.
Так, починаючи з 20.02.2014 для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об?єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН №2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, №2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, №2734 (XXV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, №3314 (XXIX) від 14.12.1974, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів 3С РФ.
У подальшому військовослужбовці ЧФ РФ, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС РФ, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств РФ, і регулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств РФ, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим та м. Севастополя.
Зокрема, 27.02.2014 близько 04 год 30 хв понад 100 озброєних військовослужбовців НОМЕР_5 окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС РФ проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, проспект Кірова, 13, та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Карла Маркса, 18, захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень.
Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування ЗС РФ на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.
Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу РФ та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ РФ військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС РФ на бортах.
Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту ІІ суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя.
Таким чином, з 20.02.2014 року представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС РФ забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя, проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16 березня 2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до Російської Федерації із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб?єкта федерації.
Так, 06.03.2014 Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову №1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму».
Водночас, Указом виконувача обов'язків Президента України від 07.03.2014 № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14.03.2014 № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11.03.2014 № 1727-6/14 затвердила Декларацію про прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2014 № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв?язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.
16.03.2014 на окупованих Російською Федерацією територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та ЗС РФ, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.
Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 №891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17.03.2014 нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову №1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб?єкта РФ зі статусом республіки.
Після цього, представники влади РФ продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності У країни шляхом окупації та анексії території півострова Крим.
Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади РФ на території півострова Крим референдуму 16.03.2014, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов?язанням РФ стосовно України, 17.03.2014 видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим».
Цього ж дня Президентом РФ видано розпорядження №63-рп «Про підписання Договору між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб?єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.
18.03.2014 в м. Москва РФ, Президентом РФ ОСОБА_16 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_17 і ОСОБА_18 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_19 підписано «Договір між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб?єктів» (далі - «Договір»).
20.03.2014 Державна Дума Федеральних зборів РФ прийняла Федеральний закон №36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб?єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон №6-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб?єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».
21.03.2014 Рада Федерації Федеральних зборів РФ на позачерговому засіданні своєю постановою №68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою №69-СФ прийняла супутній до «Договору» Федеральний конституційний закон щодо утворення в РФ двох нових суб?єктів - «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».
У той же день вищевказані федеральний (№36-Ф3) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані Президентом РФ та набули чинності.
Таким чином представниками влади РФ здійснена окупація частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07.04.2014 на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27.04.2014 на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров?я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об?єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
07.04.2014, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
13.04.2014, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року N? 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 №1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14.01.2015 №106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII.
Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади РФ залучили до його виконання не лише терористичні організації та регулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи 3С РФ, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території РФ.
Зокрема, 22.06.2014 диверсійно-розвідувальною групою 3С РФ із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_13 на перехресті доріг Біловодськ- Чугінка-Розквіт.
05.07.2014 диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку РФ, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів « ІНФОРМАЦІЯ_14 » і « ІНФОРМАЦІЯ_15 » ІНФОРМАЦІЯ_16 .
11.07.2014 з території РФ із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування «Кордон» в районі населеного пункту Зеленопілля.
У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.
Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС РФ на територію Донецької області.
Упродовж 7-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання 3С РФ уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі - БТГр) та 3 ротно-тактичних груп (далі - РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків - до 160 одиниць, БМП та БТР - до 1 360 одиниць, артилерії - до 350 одиниць, РСЗВ - до 130 одиниць, бойових літаків -192 одиниці, вертольотів - 137 одиниць.
24.08.2014 військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВ ЗС РФ загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС РФ у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3 500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Победа - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в район м. Іловайськ Донецької області, де оточили підрозділи сил АТО.
29.08.2014, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами ЗС РФ та учасниками терористичної організації «ДНР».
Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і«ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20.02.2014.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визначено як тимчасово окуповану території України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Окрім того, у березні 2014 року невстановленими військовослужбовцями Збройних сил Російської Федерації, здійснено незаконне захоплення зброї та боєприпасів військових частин на території АР Крим та м. Севастополя, в тому числі військової частини НОМЕР_2 , яка дислокувалась у АДРЕСА_3 , у зв?язку з чим бойова та мобілізаційна готовність військової частини НОМЕР_2 була підірвана.
Отже, з 19.02.2014 до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією РФ проти України, окупацією частини території України.
Радою національної безпеки і оборони України у своєму рішенні від 23.03.2014 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», затвердженому Указом Президента України від 24.03.2014 № 339/2014, доручено Кабінету Міністрів України невідкладно розпочати разом зі Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Службою зовнішньої розвідки України передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України, забезпечивши при цьому соціальний захист військовослужбовців і працівників таких військових частин (підрозділів), установ та організацій (пункт 2 вказаного Рішення).
Пунктами 2, 3 спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 №Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов?язані з тимчасовою окупацією території України» визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України із тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до визначених пунктів прибуття з 06.05.2014 до 12.05.2014. Відповідно до пункту 3 вказаної Директиви та наказу командувача ПС 3С України військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 повинні були прибути до пункту збору у військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), для подальшого розподілу по військовим частинам Повітряних Сил Збройних Сил України.
Таким чином, суд вважає загальновідомими і такими, що не потребують доказування в межах даного кримінального провадження факти того, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія з боку РФ частини території України, є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, які є наслідком прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Відтак, вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів підтверджується дослідженими судом письмовими та цифровими доказами, які суд вважає належними, допустимими та достатніми.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
При кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує позицію Верховного Суду від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к, відповідно до якої, кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Об'єктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, є порядок проходження військової служби. З об'єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: самовільне залишення військової частини або місця служби; нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.
Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Кваліфікуючими ознаками дезертирства є вчинення його із зброєю або за попередньою змовою групою осіб; вчинення в умовах особливого періоду, крім воєнного стану; вчинення в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Частина 1 статті 111 КК України визначає державну зраду як діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Отже, державна зрада має кілька безпосередніх об'єктів, кожен з яких складає суспільні відносини у сфері охорони зовнішньої та внутрішньої безпеки України.
Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов'язання в галузі міжнародних відносин.
Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв'язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.
Територіальна недоторканність - це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.
Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил України, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.
Державна безпека - це захищеність державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності України, її економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу, державної таємниці, правопорядку, державного кордону, життєво важливої інфраструктури та населення від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, а також від терористичних та інших особливо небезпечних посягань з боку злочинних організацій, груп чи осіб. Серед інших використаних у диспозиції ст. 111 КК України понять, за допомогою яких визначається об'єкт цього злочину, поняття «державна безпека» є найбільш широким, оскільки воно охоплює відсутність загрози суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності держави. Проте воно є вужчим, ніж поняття «національна безпека», яке охоплює, крім безпеки держави, також безпеку суспільства й особи.
Економічна безпека передбачає захищеність інтересів України у сфері економіки. Її змістом є, зокрема, врахування національних інтересів України при виборі методів та механізмів реформування економіки, стабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, у т. ч. фінансової політики держави, наявність ефективної програми запобігання фінансовим кризам, значні обсяги інвестиційної та інноваційної діяльності, незалежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, високі темпи розширення внутрішнього ринку, відсутність боргової залежності держави, мобілізаційна готовність національної економіки тощо.
Інформаційна безпека загалом - це захищеність інтересів України у сфері комунікацій, інформаційних систем, інформаційної власності. Її забезпечують, зокрема, відсутність технічного та технологічного відставання України від розвинутих країн світу в інформаційній сфері, а також проявів монополізації цієї сфери, відсутність проявів обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації, дотримання режиму функціонування важливих, з точки зору національної безпеки та життєзабезпечення населення, інформаційно-комунікативних мереж та систем управління, відсутність маніпулювання суспільною свідомістю з боку окремих суб'єктів політичного впливу. У контексті ст. 111 КК України інформаційна безпека передусім означає захищеність України від витоку інформації, яка становить державну таємницю.
Перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Форми такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ до армії ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони аналізованої форми державної зради є час вчинення злочину - в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.
Поняття воєнного стану визначене у ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Збройним конфліктом визнається украй гостра форма вирішення суперечностей між державами, що характеризується двостороннім застосуванням воєнної сили.
Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України. При цій формі не має значення, як діяла особа - за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. Допомога у проведенні підривної діяльності може виявлятися у сприянні резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), укритті розвідника або його спорядження, вербуванні агентів для проведення підривної діяльності проти України тощо.
У цій формі державна зрада вважається закінченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.
Із суб'єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою державної зради є мета - заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Суб'єкт злочину - спеціальний, ним може бути лише громадянин України, який досяг до вчинення злочину 16-ти років.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України» під громадянством України розуміється правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Стаття 4 Конституції України чітко каже, що в Україні існує єдине громадянство. А підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Стаття 25 вказує, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства та вигнаний за межі країни. Це фундаментальне конституційне право.
Факт від'їзду громадянина України навіть для постійного проживання в іншій країні ще не виключає його із сфери відносин з Українською державою.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про громадянство України» громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про громадянство України» громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Вихід із громадянства України не допускається, якщо особі, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про громадянство України» підставами для втрати громадянства України є: 1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто; 2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, у тому числі невиконання зобов'язань, взятих особою в зобов'язанні припинити іноземне громадянство, у зобов'язанні про складання іспитів з основ Конституції України, історії України та на рівень володіння державною мовою; 3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.
Відповідно до п. 26 ст. 106 Конституції України Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.
Так, Європейська конвенція «Про громадянство», вчинена 06.11.1997 у м. Страсбурзі та підписана від імені України 01.07.2003 у м. Страсбурзі, яку ратифіковано із застереженням та заявою Законом № 163-V від 20.09.2006, передбачає можливість примусового припинення громадянства у випадку, коли поведінка особи становить серйозну загрозу для життєвих інтересів держави-сторони.
Суб'єктивна сторона державної зради характеризується виною у виді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.
Слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначають суб'єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111 КК України.
Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо.
Таким чином, судом беззаперечно встановлено винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин, викладених в обвинувальному акті.
Відтак, дії ОСОБА_5 по першому епізоду суд кваліфікує за ч. 1 ст. 408 КК України як дезертирство, тобто нез?явлення з метою ухилитися від військової служби на службу у разі переведення. По другому епізоду - за ч. 1 ст. 111 КК України як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту.
Вирішуючи питання про призначення міри покарання обвинуваченому суд приймає до уваги, що відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Крім того, під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Обставин, передбачених ст. 66 КК України, які б пом'якшували покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.
Обставин, передбачених ст. 67 КК України, які б обтяжували покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.
За приписами ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 згідно з вимогами ст. 65-67 КК України та роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд враховує позицію сторони обвинувачення щодо міри покарання, відсутність пом'якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин, відношення обвинуваченого до вчиненого, зафіксоване у протоколах огляду, ступінь тяжкості вчинених злочинів, а саме класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, а також поведінку обвинуваченого під час та після вчинення злочинних дій та вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без реального відбування ним покарання. На переконання суду обвинуваченому ОСОБА_5 доцільно призначити покарання за ч. 1 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції, за ч. 1 ст. 111 КК України - у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції з конфіскацією майна на користь держави. При цьому остаточне покарання обвинуваченому слід призначити з урахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі на певний строк з конфіскацією майна на користь держави.
Відповідно до ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Під час досудового розслідування ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, а також останнього було оголошено в розшук на підставі ст. 281 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Таким чином, застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід необхідно залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
При цьому, строк відбування основного покарання ОСОБА_5 необхідно рахувати з моменту його фактичного затримання на виконання вироку. Строк відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна - з дня набрання вироком суду законної сили.
Згідно з ст. 124 КПК України суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз, а саме: судової фототехнічної експертизи №СЕ-19/102-23/11161-ФП від 15.12.2023 в розмірі 3786,40 грн та судової портретної експертизи № СЕ-19/102-23/11152-ФП від 14.12.2023 в розмірі 5300,96 грн, на загальну суму 9087 (дев'ять тисяч вісімдесят сім) грн 36 коп., оскільки їхнє проведення було обумовлено розслідуванням скоєних ним злочинів.
Арешти в межах даного кримінального провадження не накладались. Речові докази - відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 50, 65-67, 111, 408 КК України, ст. 84-86, 371, 323, 368, 370, 373, 374, 395 КПК України, суд -
Визнати винуватим ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 408, ч. 1 ст. 111 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч. 1 ст. 408 КК України - у виді 5 років позбавлення волі;
- за ч. 1 ст. 111 КК України - у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна на користь держави.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна на користь держави.
Строк відбування основного покарання ОСОБА_5 рахувати з дня його фактичного затримання на виконання вироку суду.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_5 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14.02.2024 у справі № 127/4815/24 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України - залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
Стягнути з ОСОБА_5 процесуальні витрати за проведення судових експертиз на загальну суму 9087 (дев'ять тисяч вісімдесят сім) грн 36 коп.
Вирок може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження у разі відсутності апеляційної скарги.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_5 , вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
Суддя: