Справа 761/91/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/707/2025 Доповідач ОСОБА_2
Іменем України
12 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами зі змінами та доповненнями обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року, -
Вироком у кримінальному провадженні №12023100100003476 обвинуваченого,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, без зареєстрованого місця проживання, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 02.12.2020 за ч. 5 ст. 186, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 9 років, звільненого по відбуттю строку покарання 19.09.2022,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід, застосований щодо ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою залишено без змін.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за наступних обставин.
ОСОБА_8 , будучи раніше судимим за вчинення умисного корисливого особливо тяжкого злочину, судимість за яке не знята та не погашена у встановленому законом порядку, для себе висновків не зробив, на шлях виправлення не став та знову вчинив тяжкий корисливий злочин за наступних обставин.
Так, ОСОБА_8 27.11.2022 приблизно о 18 год. 20 хв., на ґрунті раніше виниклого злочинного умислу, побачивши потерпілу ОСОБА_9 , перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Олександра Довженка, 1, біля виходу із станції Київського метрополітену «Шулявська», почав рух за потерпілою, яка направилась до зупинки громадського транспорту, з метою реалізувати свій прямий умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану. В свою чергу потерпіла ОСОБА_9 , усвідомлюючи, що за нею рухається ОСОБА_8 , будучи необізнаною в істинних намірах останнього, пришвидшила свій рух.
Далі, ОСОБА_8 , реалізовуючи свій прямий умисел, направлений на грабіж, вчинений повторно, в умовах воєнного стану, 27.11.2022, приблизно о 18 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Олександра Довженка, 1,з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконної наживи, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, усвідомлюючи, що його дії носять відкритий характер для потерпілої та оточуючих, наздогнавши потерпілу ОСОБА_9 підійшов до неї ззаду, почав зривати з неї сумку, яка була при ній. В цей час потерпіла ОСОБА_9 повернулась обличчям до ОСОБА_8 , намагаючись вихопити із рук свої речі, але не змогла цього зробити.
Після чого, ОСОБА_8 вирвавши із рук потерпілої ОСОБА_9 належну їй сумку, чорного кольору марки «Sinsay», вартістю 104 грн. 60 коп., всередині якої грошові кошти у сумі 800 грн., 2 паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_9 (2 ID - нового і старого зразка), студентський квиток на ім'я ОСОБА_9 , 2 банківські карти, а саме «Монобанк» ( НОМЕР_1 ) і «ПриватБанк» ( НОМЕР_2 ), з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
В апеляційній скарзі обвинувачений, посилаючись на неврахування судом ряду обставин, що вимагають скасування вироку, просить вказаний вирок скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції, змінивши йому запобіжний захід на особисте зобов'язання. А також обвинувачений подав апеляційну скаргу зі змінами та доповненнями, в якій просить пом'якшити міру покарання, посилаючись на невірне викладення формулювання обвинувачення, в частині вчинення злочину в період воєнного стану.
Обвинувачений вказує, що судом не враховано те, що ДБР у м. Києві не було проведено жодних розслідувань щодо застосування фізичного та психологічного насильства щодо нього та свідка ОСОБА_10 . Взято до уваги як доказ винуватості показання потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 , які в судовому засіданні вказали на нього - ОСОБА_8 , на єдину особу, який перебував в залі суду як обвинувачений. Тим більше, взяв до уваги показання ОСОБА_11 , який вказав на вади зору, та зазначив, що коли було темно бачив особу більше схожу на слов'янську зовнішність, без бороди. В судовому засіданні не встановлено підстав для обмови його свідком ОСОБА_10 , який як і обвинувачений був підданий фізичним та психологічним тортурам з боку поліції. На думку апелянта, в ході розслідування не виявлено жодних доказів чи матеріалів, що саме було викрадено у потерпілої.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду скасувати та виправдати ОСОБА_8 у зв'язку з недоведенням вчинення ним кримінального правопорушення.
Вказує, що судом не взято до уваги як доказ протоколи впізнання з потерпілою ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_11 від 29.11.2022, оскільки судом встановлено, що потерпілій та свідку перед проведенням впізнання пред'являлися відеозображення ОСОБА_8 , та сам ОСОБА_8 . Тобто, суд фактично констатував, що потерпіла і свідок впізнали ОСОБА_8 , у зв'язку з тим, що їм, в порушення порядку КПК України, спочатку пред'являється особа, яку потрібно було впізнати. Суд допустив впізнання, яке мало місце безпосередньо в судовому засіданні, повністю проігнорувавши те, що до такого впізнання і потерпілій і свідку вже фактично було відомо кого вони повинні впізнати, тобто фактично, за одних і тих же умов суд визнав недопустимим доказом протоколи проведення впізнання на досудовому слідстві та допустимим впізнання під час судового розгляду.
Захисник звертає увагу, що судом фактично не було надано йому можливості здійснити перехресний допит свідка ОСОБА_10 та допитати свідка щодо умов та обстановки його затримання та можливого фізичного і психологічного впливу співробітниками правоохоронних органів. Вказує, що судом було проігноровано те, що потерпілою заяву про вчинення кримінального правопорушення подано майже через добу, що сумку, яку нібито викрали у потерпілої пошкодженою і без жодного біологічного сліду обвинуваченого надала також потерпіла, що в обвинуваченого під час затримання не було виявлено жодної речі, які нібито були викрадені у потерпілої.
Зазначає, що судом проігноровано і те, що в матеріалах, досліджених під час судового розгляду, відсутній жодний відеозапис з камер зовнішнього спостереження попри те, що з дослідженого відеозапису проведення слідчого експерименту з потерпілою на місці злочину вбачається наявність відеокамери.
Вказує, що у вироку суд констатує, що вина ОСОБА_8 підтверджується протоколом огляду відеозапису від 29.11.2022, на якому видно, що обвинувачений виходячи з верхнього ескалатора, перебував попереду потерпілої та двох осіб між ними, разом з тим, з жодної фотографії з даного протоколу не вбачається, що потерпіла і обвинувачений перебувають разом чи поруч. Крім того, в матеріалах і досудового розслідування, і в досліджених під час судового розгляду матеріалах відсутній сам відеозапис, який оглядався, що фактично унеможливлює пересвідчитися в достовірності вказаного в протоколі перегляду та дослідити такий відеозапис на предмет можливих фальсифікацій, однак судом проігноровано зазначений факт та не надано йому оцінки у вироку.
Заслухавши доповідь судді, думки обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційні скарги, думку прокурора, який заперечував проти апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КІІК України.
Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 6 ст. 206 КПК України, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Однак, за результатами апеляційного розгляду, судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ці вимоги кримінального процесуального закону дотримані не були.
Так, як вбачається з оскаржуваного рішення, будучи допитаним судом першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 надав показання, в яких заперечив свою причетність до скоєння кримінального правопорушення. Зазначив, що під час досудового розслідування до нього працівниками поліції застосовувалось фізичне насильство та психологічний тиск.
В суді апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 також наголосив на тому, що до нього під час досудового розслідування застосовувався психологічний тиск та фізичне насильство під час затримання.
В свою чергу, апеляційний суд встановив, що обвинуваченим ОСОБА_8 зазначені обставини (психологічний тиск та фізичне насильство під час затримання) були зазначені 01.12.2022 року під час розгляду клопотання слідчого, погодженим з прокурором про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12022100100003476 від 29.11.2022 року.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 1 грудня 2022 року постановлено на підставі ч. 6 ст. 206 КПК України доручити компетентному органу досудового розслідування - Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Києві, відповідно до вимог та в порядку ст.214 КПК України, провести розслідування фактів, повідомлених під час судового засідання ОСОБА_8 щодо застосування до нього насильства під час затримання 29.11.2022 року.
При цьому, суд першої інстанції в судовому засіданні 16.05.2023 року, під час ухвалення вироку, встановивши факт можливого застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 фізичного насильства з боку працівників поліції, фактично обмежився вказівкою, що жодних доказів перевищення влади працівниками поліції під час зазначених дій, суду не надано.
Так, виходячи зі змісту статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування.
Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з'ясувати те, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція Європейського Суду з прав людини, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24 червня 2010 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 квітня 2011 року).
До того ж, згідно з практикою Європейського суду з прав людини допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.
Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов'язковим.
Разом з цим, як вважає суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції, встановивши під час судового розгляду зазначені обставини, а саме можливе застосування працівниками поліції під час досудового розслідування кримінального провадження фізичного насильства відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , з огляду на вимоги ч. 6 ст. 9, ч. 6 ст. 206 КПК України, безумовно мав би перевірити виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 1 грудня 2022 року, якою доручено компетентному органу досудового розслідування провести розслідування фактів, повідомлених під час судового засідання ОСОБА_8 щодо застосування до нього насильства під час затримання 29.11.2022 року.
Таким чином, судом не було забезпечено проведення уповноваженим органом офіційного розслідування перевірки доводів обвинуваченого ОСОБА_8 щодо застосування до нього недозволених заходів примусу під час досудового розслідування.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_8 був здійснений судом першої інстанції з істотним порушенням вимог кримінального процесуального Закону, що у відповідності до статей 409, 412 КПК України є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційним судом були встановлені такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом першої інстанції, які не можуть бути усунені під час апеляційного розгляду, апеляційний суд вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Під час нового судового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції, з дотриманням процесуальних прав учасників судового процесу, вимог кримінального процесуального закону необхідно повно, об'єктивно та всебічно дослідити всі обставини кримінального провадження, проаналізувати всі докази у справі, дати їм належну оцінку та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Крім того, в зв'язку з необхідністю скасування вироку, апеляційним судом розглянуто питання щодо необхідності продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Оцінивши сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_8 , апеляційний суд вважає наявними ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв'язку з чим запобіжний захід у виді тримання під вартою підлягає продовженню.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 зі змінами та доповненнями і його захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року щодо ОСОБА_8 - скасувати.
Призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Продовжити ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» до 9 жовтня 2025 року включно.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Суддя Суддя