Київський апеляційний суд
11 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд" кримінальне провадження № 12024100030002853 щодо
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, громадянина України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
згідно зі ст.89 КК України не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року,
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2025 ОСОБА_8 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.4 ст.185 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки і на нього покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Цим же вироком ОСОБА_9 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.4 ст.185 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 в частині призначеного йому покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ч.4 ст.185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Прокурор не оспорює фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості ОСОБА_8 та правову кваліфікацію його дій, однак вважає, що суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Це порушення виразилося в тому, що суд не дав належну оцінку доказам у їх сукупності і дійшов необґрунтованого висновку про можливість застосування положень ст.75 КК України, при цьому неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність і призначив ОСОБА_8 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
На переконання прокурора, висновки суду, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе без ізоляції від суспільства, не ґрунтуються на вимогах закону. Так, суд врахував як обставину, що пом'якшує покарання, щире каяття, яке означає добровільну критичну оцінку особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність. Однак, виходячи з сукупності всіх даних про вчинене кримінальне правопорушення та поведінки ОСОБА_8 після його вчинення, вважає, що відсутні достатні дані, які б підтверджували наявність щирого каяття, оскільки ОСОБА_8 залишив місце вчинення кримінального правопорушення, вчинив його за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, з проникненням у сховище, і це завдало значної шкоди потерпілому. Тобто в його діях наявні майже всі можливі кваліфікуючі ознаки, передбачені ст.185 КК України. В ході досудового розслідування обвинувачений вину не визнавав. Згідно зі ст.89 КК України ОСОБА_8 не судимий, але притягувався до кримінальної відповідальності та не зрозумів наслідки своїх дій. Тобто обвинувачений під тягарем доказів його вини та неминучого покарання визнав себе винним, прагнучі уникнути справедливого покарання за вчинене та пом'якшити його.
Також звертає увагу, що ОСОБА_8 , з його ж слів, офіційно не працює, викрав майно на суму більше ніж 310 000 гривень у зв'язку із скрутним матеріальним становищем та начебто захворюванням, на підтвердження чого ніяких доказів не надав. З цього робить висновок, що небажання займатись суспільно корисною діяльністю і вчинення крадіжки при першій нагоді в сукупності з викладеними раніше обставинами свідчать про антисоціальну та кримінальну спрямованість особистості обвинуваченого. Викрадене майно було вилучено працівниками поліції під час обшуку за місцем роботи ОСОБА_9 , а тому жодних дій з метою відшкодування шкоди потерпілому або повернення йому майна ОСОБА_8 не вчинив.
Не відповідають обставинам справи, за твердженням прокурора, і висновки суду про відсутність обставин, які обтяжують покарання, оскільки суд не взяв до уваги факт вчинення працездатним громадянином України призовного віку мародерства в умовах воєнного стану, за яке посилена кримінальна відповідальність.
Вирок щодо ОСОБА_9 ніким з учасників судового провадження оскаржено не було.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити; доводи захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим і вмотивованим; доводи обвинуваченого ОСОБА_8 на підтримку позиції захисників; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить задовольнити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вчинили крадіжку майна, яке належало ТОВ "Торговий дім "Гармоні", за наступних обставин.
За невстановлених досудовим розслідуванням обставин ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вступили в злочинну змову з метою таємного викрадення чужого майна.
4 листопада 2024 року близько 14 години 15 хвилин ОСОБА_8 і ОСОБА_9 прибули в ТЦ "Даринок", розташований на вул. Якова Гніздовського, 1-А в м. Києві. Перебуваючи в ряді "ОБР-15" в ТЦ "Даринок" біля торгівельної лавки ТОВ "Торговий дім "Гармоні", яка здійснює продаж ювелірних виробів, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 побачили на вітринах ювелірні прикраси і те, що в замку однієї із зачинених вітрин вставлений ключ, а продавець відсутній.
Реалізуючи свій умисел, діючи за попередньою змовою, в умовах воєнного стану, впевнившись, що за їх діями ніхто не спостерігає, близько 14 годині 30 хвилин ОСОБА_9 відійшов від торгівельної лавки та спостерігав за навколишньою обстановкою, а ОСОБА_11 перехилився через прилавок, провернув ключ у замку вітрини, відчинив її, і тим самим проник у сховище, звідки викрав планшетку з ювелірними виробами, які належали ТОВ "Торговий дім "Гармоні", загальною вартістю 310 562 гривні 87 копійок, а саме: фрагментом ланцюжка з рухомим кільцем і пошкодженим замочком, проби 585, масою 6,3 г; фрагментом ланцюжка, проби 585, масою 3,05 г; фрагментом ланцюжка, проби 585, масою 1,55 г; ланцюжком, проби 585, масою 4,84 г; ланцюжком, проби 585, масою 9,51 г; ланцюжком, проби 585, масою 4,21 г; ланцюжком, проби 585, масою 7,97 г; ланцюжком, проби 585, масою 5,16 г; ланцюжком, проби 585, масою 4,81 г; ланцюжком, проби 585, масою 2,60 г; ланцюжком, проби 585, масою 4,55 г; ланцюжком, проби 585, масою 4,60 г; ланцюжком, проби 585, масою 5,19 г; ланцюжком, проби 585, масою 3,04 г; ланцюжком, проби 585, масою 8,64 г; ланцюжком, проби 585, масою 5,8 г; ланцюжком, проби 585, масою 7,35 г.
Після цього ОСОБА_8 , утримуючи ювелірні вироби при собі, та ОСОБА_9 направились до виходу з ТЦ "Даринок", залишили місце вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядилися на власний розсуд, чим завдали ТОВ "Торговий дім "Гармоні" матеріальної шкоди на загальну суму 310 562 гривні 87 копійок.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч.4 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб, що завдала значної шкоди потерпілому, поєднана з проникненням у сховище, в умовах воєнного стану, - є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд першої інстанції відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, особу винного, який судимостей не має, неофіційно працевлаштований, має зареєстроване місце проживання, за яким характеризується посередньо, неодружений. Також суд врахував обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття і відсутність обставин, що його обтяжують, а тому правильно призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавленні волі на мінімальний строк, передбачений санкцією відповідного закону України про кримінальну відповідальність.
Разом з тим, суд першої інстанції всупереч вимогам ст.ст.50, 75 КК України, без достатніх підстав, призначивши обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, звільнив від його відбування з випробуванням, на що обґрунтовано послався в апеляційній скарзі прокурор.
Так, згідно з ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьоюстатті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Цих вимог закону суд першої інстанції не дотримав і, звільняючи ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, не навів переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість його виправлення без відбування покарання.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 хоча і не має судимостей, проте притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину проти власності, до нього вже застосовувалися положення ст.75 КК України, однак належних висновків для себе він не зробив. Маючи неофіційне джерело доходу, обвинувачений вчинив крадіжку ювелірних виробів, які не є предметами першої необхідності і загальна вартість яких є досить значною.
Викрадене майно було вилучене в ході особистого обшуку ОСОБА_12 під час його затримання та в ході обшуку за місцем проживання останнього, і вироком суду вирішено питання про повернення ювелірних виробів, які були предметом злочину і визнані речовими доказами, ТОВ "Торговий дім "Гармоні". Проте золоті ланцюжки масою 5,8 г і 7,35 г потерпілому не повернуті.
А тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Згідно з ст.409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Тому відповідно до вимог ст.ст.413, 420 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто застосування закону, який не підлягає застосуванню, що потягло за собою неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_8 покарання і ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції.
Невідповідності призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного колегія суддів не вбачає і звертає увагу, що прокурор просить призначити обвинуваченому таке ж саме як за видом, так і за розміром покарання, яке призначив суд першої інстанції. А оцінка судом доказів, зокрема, документів, які характеризують особу винного, не може бути розцінена як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, як помилково вважає прокурор.
Твердження прокурора, що суд неправильно врахував щире каяття як обставину, що пом'якшує покарання, колегією суддів не приймаються до уваги. На спростування того, що ОСОБА_8 під час досудового розслідування не визнавав вину, захисник ОСОБА_6 долучив у суді апеляційної інстанції копію протоколу допиту підозрюваного, з якого вбачається, що ОСОБА_8 детально розповів про обставини викрадення ювелірних виробів, які в подальшому ОСОБА_12 сховав у банку з-під кави у себе на роботі і один здав у ломбард, гроші від чого вони поділили між собою.
Недоречними є і посилання прокурора на те, що суд не взяв до уваги вчинення ОСОБА_8 мародерства, тобто злочину, передбаченого ст.432 КК України, яким є викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених.
При ухваленні вироку в цій частині колегія суддів відповідно до вимог ст.65 КК України враховує загальні засади призначення покарання, які враховані судом першої інстанції, і приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання такого ж виду і на той самий строк, як його призначив суд першої інстанції, яке однак належить відбувати реально.
Саме таке покарання, яке полягає в ізоляції та поміщенні до кримінально-виконавчої установи закритого типу, буде відповідати вимогам ст.65 КК України та принципу невідворотності покарання, а також буде необхідним для досягнення його мети, тобто необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_8 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання із звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст.75 КК України скасувати.
Призначити ОСОБА_8 покарання за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 /п'ять/ років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 обчислювати з дня його затримання в порядку виконання вироку.
Зарахувати ОСОБА_8 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 5 листопада 2024 року по 10 лютого 2025 року включно.
У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
В умовах дії воєнного стану після проголошення резолютивної частини вироку його повний текст обов'язково вручається учасникам судового провадження в день його проголошення.
На вирок може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3