Справа № 761/17596/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4987/2025 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
12 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження № 22023000000000174 від 21 лютого 2023 за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.111-2 КК України.
Під час підготовчого судового засідання прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 , мотивуючи його тим, що на даний час наявні ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування ОСОБА_7 від органів слідства та суду як на території України так і поза її межами, оскільки встановлено, що вона має паспорт громадянина України для виїзду за кордон, між ОСОБА_7 та фактичним бенефіціарним власником ПрАТ «ЗАВОД ЕЛОКС» ОСОБА_10 сформовані тривалі стосунки підпорядкування, а також тісне товариське спілкування з співробітниками вказаного підприємства, які перебувають на території рф, а тому ОСОБА_7 може виїхати за кордон, ризик вплинути на свідків наявний не тільки на стадії судового провадження до моменту безпосереднього отримання судом показань свідків та їх дослідження, а і в подальшому, а наразі свідки не допитані, триває підготовче судове провадження та вже відкриті матеріали досудового розслідування, тому вона обізнана про осіб, які дали показання, також зазначає , що високий ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення і невідворотність покарання може спонукати ОСОБА_7 вчинити інші кримінальні правопорушення чи продовжити злочинну діяльність. На думку прокурора, запобігти вищевказаним ризикам можливо лише застосуванням запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Ухвалою суду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 задоволено та продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 05 вересня 2025 року.
Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченої під вартою, визнав доведеним, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати, також судом враховано тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна, і такі обставини судом оцінюються в контексті наявного ризику щодо можливості переховуватися від суду за умови перебування в межах менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, також вказана обставина вказує на існування реального ризику щодо можливості обвинуваченої, перебуваючи на волі, переховуватися від суду, впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчинення кримінального правопорушення, у якому остання обвинувачується, і згадані обставини свідчать про необхідність продовження застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 та ухвалити нову, якою змінити запобіжний захід на домашній арешт.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник обвинуваченої зазначає, що у судовому засіданні прокурором було формально перераховано ризики, які на його думку, продовжують існувати та виправдовують подальше тримання ОСОБА_7 під вартою. При цьому прокурором не було надано безсумнівних та об'єктивних доказів існування наведених ризиків, а його аргументи носили характер припущення.
Однак , судом не надано належної оцінки доводам сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу.
Так, сторона захисту зазначає, що ризик переховуватися від суду є не обґрунтований, оскільки ОСОБА_7 має паспорт громадянина України для виїзду за кордон, однак посилання на те, що нею з бенефіціарним власником ПрАТ «Завод Елокс» ОСОБА_10 та з співробітниками російського підприємства АТ « Елокс-пром» існує тісне товариське спілкування і вони можуть посприяти ОСОБА_7 у перетині кордону, ґрунтуються лише на припущеннях, а отже не можуть бути підставою для продовження запобіжного заходу. Також ОСОБА_7 є матір'ю двох дітей, яким надано статуси постраждалих внаслідок воєнних дій та дітей позбавлених батьківського піклування внаслідок її загратування, які зареєстровані разом з нею у Харківській області.
Наявність ризику впливати на свідків також прокурором не підтверджений, оскільки ОСОБА_7 за своїми посадовими обов'язками не має жодного відношення до питань кадрового забезпечення, а отже такі висновки є безпідставними.
Також вважає помилковим висновок суду про існування ризику сховати, спотворити будь-які речі та документи, які мають істотне значення для кримінального провадження, так як обвинувальний акт направлений до суду, а вказані речові докази перебувають під контролем сторони обвинувачення.
Також у своїй апеляційній скарзі захисник зазначає, що у рішенні суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не наведено достатніх та розумних аргументів необхідності відмовити у застосуванні альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в достатньому розмірі, щоб гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
Заслухавши доповідь судді, захисника та обвинувачену, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги , перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
У відповідності до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Суд, розглядаючи питання доцільності перебування обвинуваченої ОСОБА_7 під вартою, фактично дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку тримання її під вартою у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , оскільки продовжують існувати обставини, які виправдовують подальше обмеження права останньої перебувати на волі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_7 на час судового розгляду.
Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про обвинувачену у сукупності з іншими наведеними вище даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Посилання апеляційної скарги на недоведеність прокурором заявлених ризиків не знайшло свого підтвердження, оскільки судом в повній мірі було перевірено наявність ризиків, надано їм належну оцінку.
Даних про те, що обвинувачена ОСОБА_7 має такий стан здоров'я, який перешкоджає її перебувати під вартою в умовах СІЗО, провадження за апеляційною скаргою не містить.
Доводи про наявність у обвинуваченої двох дітей та місця постійного проживання не є тими стримуючими факторами та не переважають можливих ризиків її неправомірної поведінки.
Не є порушенням вимог кримінального процесуального закону і рішення суду не визначати ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, оскільки їй інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.111-2 КК України під час дії воєнного стану в Україні.
Також суперечать вимогам ч.6 ст.176 КПК України твердження апеляційної скарги про можливість обрання обвинуваченій іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Інших переконливих доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судді про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_7 , апеляційна скарга не містить.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого продовжено судом першої інстанції, має забезпечити виконання обвинуваченою ОСОБА_7 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні на даній стадії судового розгляду.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства та міжнародного законодавства, які б могли слугувати безумовними підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала суду є законною.
Керуючись ст.ст.404,405,407,419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: