Справа № 757/24757/24-ц
Провадження № 2/761/5295/2025
13 серпня 2025 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Романишена І.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до члена Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бокової Ю.В. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У травні 2024 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з вказаним позовом.
В уточненій редакції позовної заяви (поданій на виконання вимог ухвали суду від 17.05.2025р.) позивач просив суд: стягнути на його користь з належного відповідача майнову шкоду в сумі 1 123 360 грн., матеріальну шкоду в сумі 4 966 грн., судові витрати в сумі 21 860 грн., моральну шкоду в сумі 198 400 грн., а також судові витрати в даній справі в сумі 1469, 50 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Хрестинівським районним судом Черкаської області розглядалась справа за позовом позивача про стягнення боргу та неустойки (справа № 706/875/19). Зазначив, що він звернувся до Вищої ради правосуддя з 23 скаргами на дії суддів першої та апеляційної інстанції, які розглядали вказану справу через порушення останніми розумних строків її розгляду. Водночас, зазначав, що дисциплінарні скарги відповідачем розглядались більше 4 років та ухвалою від 08.04.2024 року було відмовлено у відкритті дисциплінарної скарги, не встановивши ознак дисциплінарного проступку суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , при цьому, ні в одній з 23 дисциплінарних скарг в своїх ухвалах члени ВРП не вказують згідно яких процесуальних норм був можливий розгляд справи № 706/875/19 протягом п'яти років, навіть якщо рішення скасовано, не стягнувши судових витрат, судових зборів та за ці роки моральних катувань. Всі подані ним дисциплінарні скарги залишались без розгляду. А тому, позивач вказує, що матеріальна шкода за оформлення дисциплінарних скарг, які були подані ним внаслідок порушень суддями процесуальних строків при розгляді справи № 706/875/19 становить 4966 грн. Також зазначає, що йому завдано моральної шкоди, яка за ці роки становить 198400 грн. та посилається на такі фактори як втрата робочого, особистого часу на написання дисциплінарних скарг, час для виготовлення копій, подачі їх на поштові відділення, сплата коштів за рекомендовані повідомлення, а також отриманий результат - відмова ВРП в забезпеченні норм процесуальних прав позивача суддею ОСОБА_2. при розгляді справи за його позовом. Окрім того, у змісті уточненої редакції позовної заяви позивач вказував на порушення його прав з боку судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області при розгляді справи № 706/875/19, внаслідок чого він був вимушений звертатись зі скаргами до ВРП, а також з відповідною заявою до ТУ ДБР про вчинення кримінальних правопорушень суддею ОСОБА_2.
Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва 04.06.2024 року справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025 року справу передано судді Притулі Н.Г.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 17.02.2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 26.03.2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
13.05.2025 року до суду надійшов відзив на позов, згідно змісту якого представник відповідача заперечувала з приводу позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні. Вказувала, що до Вищої ради правосуддя 15 липня, 4 жовтня, 2 листопада 2021 року, 14 лютого 2022 року, 12 травня, 25 вересня 2023 року за вхідними №№ Ш-1747/5/7-21, Ш-1747/9/7-21, Ш-1747/11/7-21, Ш-646/0/7-22, Ш-1709/0/7-23, Ш-1709/4/7-23 надійшли скарги ОСОБА_1 на дії судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_2. у справі № 706/875/19. Крім цього, 20 вересня 2022 року за вхідним №Ш-646/6/7-22 надійшла скарга ОСОБА_1 на дії суддів Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_2., ОСОБА_3 у справі №706/875/19. Ухвалою члена Першої Дисциплінарної палати Вищої Ради правосуддя Бокової Ю.В. від 11 березня 2024 року № 684/0/18-24 скаргу ОСОБА_1 (вх. N? Ш-646/6/7-22) у частині стосовно дій судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (рішенням Вищої ради правосуддя від 6 квітня 2021 року № 771/0/15-21 ОСОБА_3 звільнено з посади судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області у зв?язку з поданням заяви про відставку). Ухвалою Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 08 квітня 2024 року №1028/1 дп/15-24 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за скаргами ОСОБА_1 стосовно судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_2 (за результатами попередньої перевірки скарг у частині стосовно судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_2 доповідачем - членом Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Боковою Ю.В. складено висновок з пропозицією про відмову у відкритті дисциплінарної справи, оскільки в діях судді не встановлено ознак дисциплінарного проступку (частина шоста статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначала, що позивачем не надано належних доказів заподіяння моральної та матеріальної шкоди і не зазначено в чому полягала протиправна поведінка відповідача, не встановлено причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Вказувала, що оскаржувані рішення ВРП не створюють для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків, незважаючи на те, що їх прийнято у зв'язку зі зверненням останнього. Сам факт прийняття процесуального рішення судом у судових справах, про які зазначає позивач або прийняття відповідачем відповідних рішень за дисциплінарними скаргами позивача не свідчить про завдання позивачу шкоди та про наявність підстав для її відшкодування.
21.05.2025 року від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі та пояснення щодо позовних вимог. У вказаній заяві позивач зазначав, що внаслідок порушення його прав при розгляді справи за його позовом суддями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 він був вимушений неодноразово звернутись з дисциплінарними скаргами до Вищої ради правосуддя. Однак, ВРП жодну зі скарг не перевірила, не відновила порушені норми процесуальних прав позивача. Зазначив, що причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою члена ВРП полягає в тому, що дисциплінарну скаргу подано після спливу строку на розгляд справи № 706/875/19, який згідно ст. 210 ЦПК України становить 30 днів, а член ВРП прийняв до розгляду дисциплінарну скаргу від 15.07.2021 року через 210 днів та інші дисциплінарні скарги, які подані позивачем до ВРП у 2023 році взагалі не вивчались та доводи, викладені у скаргах не перевірялись.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 16.06.2025 року заяву представника члена Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бокової Юлії Валеріївни про відвід головуючого судді у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до члена Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бокової Юлії Валеріївни про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено.
Матеріали цивільної справи передано до канцелярії суду для виконання вимог, передбачених ст. 33 ЦПК України для повторного розподілу.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2025 року справу передано до провадження судді Романишеної І.П.
Ухвалою суду від 23.06.2025 року справу прийнято до розгляду та вирішено її розгляд проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Сторони не звертались до суду з клопотанням про розгляд справи з викликом сторін.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
05.08.2025 року до суду від позивача надійшли заяви про розгляд справи без його участі, в яких містяться прохання витребувати та дослідити заявлені в позовних вимогах дисциплнарні справи та рішення ВРП, яке задоволенню не підлягає у зв'язку з невідповідністю заявленого клопотання нормам ст. 84 ЦПК України.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Фактичні обставини спірних правовідносин сторін, які вбачаються з матеріалів справи та встановлені судом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач звернувся до Хрестинівського районного суду Черкаської області із позовом про стягнення боргу (справа №706/875/19).
На підтвердження його звернення до суду з позовом (справа 706/875/19) до матеріалів позову долучено копію постанови Черкаського апеляційного суду від 21.03.2024 року.
З матеріалів справи слідує, що позивач звертався до ВРП з дисциплінарними скаргами щодо суддів, які здійснювали розгляд справи за його позовом (справа № 706/875/19), чим реалізував своє право на звернення зі скаргою.
Ухвалою Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 08 квітня 2024 року №1028/1 дп/15-24 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за скаргами ОСОБА_1 стосовно судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_2 (за результатами попередньої перевірки скарг у частині стосовно судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_2. доповідачем - членом Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Боковою Ю.В. складено висновок з пропозицією про відмову у відкритті дисциплінарної справи, оскільки в діях судді не встановлено ознак дисциплінарного проступку (частина шоста статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Як встановлено судом, позивач не погоджується з діями відповідача, який є членом ВРП щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів за його скаргами, при цьому вважає, що залишення його скарги без розгляду спричинило йому матеріальну та моральну шкоду, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 56 Конституції України, кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За загальними положеннями, передбаченими ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.
У той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: - неправомірні дії цього органу, - наявність шкоди, - причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі».
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Суду не надано доказів на підтвердження обґрунтування матеріальної та моральної шкоди, невідповідності рішень відповідача вимогам закону чи іншого нормативного акта; не надані докази факту заподіяння позивачеві моральних страждань, відповідно суд позбавлений можливості встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю відповідача та спричиненням шкоди позивачу.
Позивачем жодним чином не обґрунтовано, в чому полягала завдана відповідачем йому моральна шкода, яку він оцінює в 198 400 грн.
У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18) зазначено, що у практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року, заява №68490/01, §62).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського суду з прав людини, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Щодо особливостей розгляду спорів з відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, Верховний Суд в постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Згідно з частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №335/11779/16-ц (провадження №61-16940св18) вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
Посилання ж позивача на те, що підготовка поданих ним дисциплінарних скарг потребувала матеріальних затрат, у зв'язку з чим, йому було завдано матеріальної шкоди в сумі 4 966 грн. також не підтверджені жодними доказами, при цьому, суд зауважує, що звернення з дисциплінарними скаргами здійснювалось виключно з особистої ініціативи позивача.
Будь-яких обгрунтувань щодо заявленої матеріальної шкоди в сумі 1123360 грн. позивач в змісті позовної заяви не зазначив, доказів на підтвердження завданої шкоди не надав.
Окрім того, позивачем не обгрунтована вимога про стягнення судових витрат в сумі 21860 грн.
Отже, так як під час розгляду прави судом не було встановлено порушень прав позивача відповідачем, суду не надано доказів спричинення матеріальних збитків та моральних страждань позивачу, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
А тому повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими судом, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, підстави для стягнення судових витрат відсутні.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76- 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до члена Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бокової Ю.В. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ;
Член Вищої ради правосуддя Бокова Юлія Валеріївна, 04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А, код ЄДРПОУ 00013698.
Повне рішення складено 13.08.2025 року.
СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА