Справа №760/5676/25 2/760/7985/25
(заочне)
14 серпня 2025 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі судді Майстренка О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» (далі - позивач) звернулось до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що між сторонами було укладено два електронні договори про надання фінансового кредиту:
- договір № 19567-08/2024 від 20.08.2024 за яким відповідач отримав в позику 5000 грн. шляхом перерахування на банківську карту, строком на 120 днів, денна процентна ставка 0,99%;
- договір № 15268-09/2024 від 16.09.2024, за яким відповідач отримав в позику 9000 грн. шляхом перерахування на банківську карту, строком на 120 днів, денна процентна ставка 0,99%.
Позивач свої зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит на картковий рахунок, однак останній умови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, а тому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами.
Згідно розрахунку, загальна заборгованість відповідача за договором № 19567-08/2024 від 20.08.2024 становить 16 930 грн. та складається з: 5 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3 465 грн. - заборгованість за процентами; 8 465 грн. - заборгованість по штрафам.
Згідно розрахунку, загальна заборгованість відповідача за договором № 15268-09/2024 від 16.09.2024 становить 21 964,50 грн. та складається з: 9 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8464,50 грн. - заборгованість за процентами; 4 500 грн. - заборгованість по штрафам.
В частині вимог про стягнення штрафів позивач посилається на положення п. 6 розд. IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», які не застосовуються до договорів споживчого кредиту, які укладаються після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX.
Таким чином, на думку позивача, враховуючи те, що спеціальним законом, який регулює процес споживчого кредитування в Україні, є саме Закон України «Про споживче кредитування», який дозволяє нараховувати штрафні санкції протягом воєнного стану, нарахування штрафних санкцій позивачем є правомірним.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено сторонам строк на подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідачем відзив до суду не поданий.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Так як розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, сторони у судове засідання не викликалися. Суд вважає за можливе розглянути справу за матеріалами, які містяться у справі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив обставини та дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що між сторонами було укладено два електронні договори про надання фінансового кредиту:
- договір № 19567-08/2024 від 20.08.2024 за яким відповідач отримав в позику 5000 грн. шляхом перерахування на банківську карту, строком на 120 днів, денна процентна ставка 0,99%;
- договір № 15268-09/2024 від 16.09.2024, за яким відповідач отримав в позику 9000 грн. шляхом перерахування на банківську карту, строком на 120 днів, денна процентна ставка 0,99%.
Вказані договори укладені відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Судом встановлено, що позивач перерахував кошти на банківський рахунок відповідача, виконавши взяті за договором зобов'язання.
Доказів того, що відповідачем сплачено кошти за вказаними договорами в матеріалах справи відсутні.
Відповідачем вказані обставини не спростовані, а також не надано доказів повернення погашення кредиту.
За правилом ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитними договорамми, заборгованість відповідача становить:
- за договором № 19567-08/2024 від 20.08.2024 - 16 930 грн., з них: 5 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3 465 грн. - заборгованість за процентами; 8 465 грн. - заборгованість по штрафам;
- за договором № 15268-09/2024 від 16.09.2024 - 21 964,50 грн., з них: 9 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8464,50 грн. - заборгованість за процентами; 4 500 грн. - заборгованість по штрафам.
З умов кредитного договору вбачається, що строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, складає 120 днів за кожним договором.
Отже, сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування за користування кредитними коштами.
Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору.
Доказів на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач не надав.
Оскільки відповідач не виконує свої зобов'язання за умовами кредитного договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення штрафних санкцій за договорами, то суд дійшов такого висновку.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, дія якого триває до теперішнього часу.
Згідно з п. 18 розд. "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Щодо доводів позивача про те, що п. 6-1 розд. IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" був виключений, тому позивач має право нараховувати неустойку (штраф, пеню) за договорами, укладеними з 24.01.2024, то слід звернути увагу на таке.
Закон України "Про споживче кредитування" регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнено п. 6-1, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною 2 статті 3 Закону. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" виключено на підставі Закону № 3498-IX від 22.11.2023, та пунктом 6 даного розділу встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Таким чином, на дату укладення договору позики дійсно існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" та пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.
Водночас відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України.
Отже, ч. 2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався Конституційним Судом України (Рішення від 13.03.2012 справі № 5-рп/2012).
Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, від 29.06.2022 у справі №477/874/19.
З огляду на наведене, зазначену суперечність слід вирішувати на користь пріоритетності норм ЦК України.
Враховуючи викладене, позов в частині вимог про стягнення на користь позивача штрафів нарахованих за кредитними договорами задоволенню не підлягає.
Отже, з відповідача на користь позивача за договорами № 19567-08/2024 від 20.08.2024, № 15268-09/2024 від 16.09.2024 підлягає стягненню загальна сума заборгованості 25 929,50 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позовної заяви до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 4844,80 грн.
Пропорційно до частини задоволених позовних вимог (66,67%) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3230,03 грн. судового збору за подання позову.
Керуючись вищевикладеним, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» заборгованість за договорами № 19567-08/2024 від 20.08.2024, № 15268-09/2024 від 16.09.2024 у сумі 25 929 гривень 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» судові витрати, які складаються із судового збору у сумі 3230 гривень 03 копійки.
В задоволенні іншої частини позовних вимог- відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ», код за ЄДРПОУ 43619089, місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15А;
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя О. Майстренко