14 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 280/3851/21
касаційне провадження № К/990/13604/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Фермерського господарства «Лідер» (далі - Господарство) на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2021 (суддя Кисіль Р.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 (головуючий суддя - Семененко Я.В., судді - Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі за позовом Фермерського господарства «Лідер» до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - Управління) про скасування податкового повідомлення-рішення,
11.05.2021 Господарство звернулось до суду з позовом до Управління, в якому просило: визнати протиправним та скасувати наказ Управління від 28.08.2020 №1961 «Про проведення фактичної перевірки Господарства»; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 02.11.2020 №0004660719, яким до позивача застосований штраф у розмірі 500000,00 грн.
Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 10.06.2021 відкрив провадження у справі, ухвалив проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
18.10.2021 Управління подало до суду першої інстанції клопотання про залишення позову без розгляду, обґрунтоване пропуском позивачем строку звернення до суду із цим позовом, встановленого пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України.
Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 02.11.2021 без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позову - подання до суду та надіслання в адресу відповідача до дати, встановленої судом, заяви про поновлення строку звернення до суду із цим позовом та доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
05.11.2021 від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, яка була обґрунтована тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не стосується відносин в сфері податків і зборів, а спір виник з приводу наявності або відсутності фактів порушень вимог законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності, відтак, вважає, що до спірних правовідносин не повинна застосовуватися правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 16.12.2020 усправі №520/2486/19. Крім того, зазначає про впровадження з 12.03.2020 на всій території України карантину з приводу коронавірусної інфекції. Впроваджені в Україні обмежувальні заходи значною мірою вплинули на неможливість своєчасного отримання та користування правничою допомогою представника (оскільки позивач та його представник перебувають і різних населених пунктах). Просить визнати поважними причини пропуску Господарством строку звернення до суду із цим позовом та поновити цей строк. Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Управління від 28.08.2020 №1961 «Про проведення фактичної перевірки Господарства», то просив залишити її без розгляду.
Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 11.11.2021, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022, визнав неповажними підстави для поновлення строку звернення до суду, зазначені позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а позовну заяву Господарства залишив без розгляду.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду, з урахуванням того, що: 09.02.2021 позивачу було достовірно відомо про прийняте ДПС України рішення за наслідками розгляду скарги позивача на оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Відтак, місячний строк, визначений пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України, для звернення до суду із цим позовом в частині оскаржуваного податкового повідомлення-рішення сплив 09.03.2021; позивач не надав суду жодного доказу до заяви про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, що причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом, були зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином; факт того, що адвокат Луньов С.М. у період з 27.01.2021 по 18.05.2021 оглядався лікарем та спостерігався в поліклінічному відділенні Олександрійського району КУ « 6-а міська лікарня» є доведеним, але вказаний факт не свідчить про те, що у зв'язку з отриманою травмою (зокрема, знаходження на стаціонарному лікуванні тощо) адвокат Луньов С.М. об'єктивно не міг надати правничу допомогу позивачу у тих об'ємах, які необхідні для подання позову до суду, з урахуванням того, що позивач не був обмежений у вільному виборі своїх представників та у зв'язку з хворобою адвоката Луньова С.М. не був позбавлений об'єктивної можливості обрати іншого правника для отримання необхідних консультацій з метою звернення до суду із позовом у визначені законом строки, а також зважаючи на те, що наявність такого права жодним чином не звільняє особу від дотримання строків, встановлених законом.
Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій про повернення позовної заяви та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Як на підставу касаційного оскарження, скаржник покликається на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 122 КАС України. Вважає, що судами безпідставно не враховано висновки Першої судової палати Касаційного кримінального суду, сформульовані у постанові від 16.03.2021 у справі № 466/3942/20, відповідно до яких перебування адвоката учасника судового розгляду у тимчасовій непрацездатності (хворобі) має визнаватися поважною причиною пропущення строку звернення до суду із позовною заявою або іншим процесуальним документом під час захисту порушених прав та інтересів у суді.
Скаржник наголошує на тому, що суди безпідставно визнали неповажними підстави пропуску позивачем строку, надані його представником, оскільки медичною довідкою та медичними висновками КНП «Міська лікарня № 6 Запорізької міської лікарні» підтверджується факт отримання адвокатом Господарства травми - перелому куприка, його перебування на лікарняному і проходження довготривалого медичного амбулаторного лікування у період з 27.01.2021 по 18.05.2021. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій взагалі не надали правової оцінки тому, що рішення ДПС України від 03.02.2021 № 2566/6/99-00-06-03-02-06 було підготовлене контролюючим органом з пропуском 60-ти денного строку, встановленого пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України, на 18 календарних днів, при цьому, контролюючий орган в обґрунтування пропущеного присічного строку послався на карантинні обмеження, встановлені Кабінетом Міністрів України, тоді як суди, залишаючи позов без розгляду, посилання Господарства на впровадження карантину визнали безпідставними, що свідчить про порушення балансу між публічними та приватними інтересами.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.06.2022 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу Управління просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.04.2025 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 23.04.2025.
Верховний Суд ухвалою від 20.05.2025 зупинив провадження у справі № 280/3851/21 позовом Господарства до Управління про скасування податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/2276/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 було прийняте рішення у справі № 500/2276/24, яке набрало законної сили.
Верховний Суд ухвалою від 11.08.2025 поновив касаційне провадження у справі, та призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 12.08.2025.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - КАС України).
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).
Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень (частина четверта цієї статті).
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, що в разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30 серпня 2018 року в адміністративній справі № 813/2897/16.
Конституційний Суд України в Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визнав конституційними положення КАС України про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору, якими лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту й обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Спірним у цій справі є питання додержання позивачкою строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення контролюючого органу про залишення її скарги без задоволення.
У сфері оподаткування права та обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Спеціальними нормами, які встановлюють порядок оскарження рішень контролюючих органів, є норми статті 56 ПК України. Зі змісту цієї статті вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків у першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
За пунктом 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 уже сформував правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац 3 пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Більше того, правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 тривалий час застосовують адміністративні суди у своїй судовій практиці, його, зокрема, підтримав Верховний Суд у постанові від 10 травня 2024 року у справі № 520/1810/23, у якій констатував, що строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення за умови попереднього використання досудового порядку вирішення становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.
Таким чином, за сформованою судовою практикою, яка є обов'язковою для врахування, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання за умови попереднього використання досудового порядку становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.
Зазначений правовий висновок був сформований Великою палатою Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 вказала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб'єкта владних повноважень:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, постає питання: яка саме норма - загальна (частина четверта статті 122 КАС України) чи спеціальна (пункт 56.19 статті 56 ПК України) підлягає застосуванню у цій справі при визначенні строків звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень після процедури адміністративного оскарження таких податкових повідомлень-рішень.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що до подання позовної заяви до суду Господарство 13.11.2020 оскаржило оспорюване податкове повідомлення-рішення від 02.11.2020 № 0004660719, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань, до ДПС України. Таким чином, позивач застосував процедуру досудового адміністративного оскарження рішення контролюючого органу, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем. Тобто, відбувалась процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, яка закінчилась 03.02.2021 - в день отримання позивачем рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну податкову політику, відповідно до підпункту 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 ПК України.
Отже, при зверненні Господарства до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення після оскарження цього рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку підлягала застосуванню норма пункту 56.19 статті 56 ПК України, яка є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України.
Ключовим аргументом касаційної скарги є те, що, на думку позивачки, пропуск строку для звернення до суду спричинила «колізія» правових норм між КАС України та ПК України щодо процесуальних строків звернення до суду після застосування процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень.
Позивач запевняв, що при зверненні до суду з позовом до суб'єкта владних повноважень скористалась строками, встановленими частиною четвертою статті 122 КАС України, яка передбачає більший (тримісячний строк), ніж той, що визначений пунктом 56.19 статті 56 ПК України для звернення до адміністративного суду з моменту отримання рішення за результатами досудового оскарження (один місяць), оскільки більший строк, передбачений КАС України, є таким, що трактується на його користь як платника податків.
Верховний Суд припускає, що позивач при виборі строку на звернення до суду із цим позовом міг розтлумачити загальну і спеціальну норму як колізійні, однак таке трактування ґрунтується на його особистісному сприйнятті.
Натомість з таким міркуванням позивача Верховний Суд не може погодитись з таких мотивів.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 зазначав, що як юридичну колізію потрібно розуміти певний конфлікт, суперечку в правовій сфері, в основі яких суперечності між правовими актами й нормами, прийнятими з одного й того ж питання. Ці норми й акти можуть бути прийняті одним або різними суб'єктами правотворчості, але спрямовані на регулювання одних суспільних правовідносин, і їх застосування дає різний, зокрема і протилежний, результат. Колізії можуть бути: темпоральні (часові) - ті, які виникають внаслідок видання в різний час і з того самого питання принаймні двох норм права; ієрархічні - ті, які виникають тоді, коли на врегулювання одних фактичних відносин претендують норми, що розміщуються на різних щаблях в ієрархічній (вертикальній) структурі законодавства, а тому мають різну юридичну силу; змістовні колізії - ті, які є конфліктними відносинами між нормами, що виникають унаслідок часткового збігу обсягів їх регулювання, обумовлених специфікою суспільних відносин.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 9.56 постанови від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 звертала увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормами. Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми.
У пункті 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 також сказано, що одним із підходів, який суди застосовують для подолання колізій у законодавстві між правовими нормами однакової юридичної сили, є надання переваги спеціальним нормам перед загальними, тобто використання принципу lex(спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого за розбіжності загального і спеціального законів діє спеціальний закон; а також принципу lex specialis derogat generali, суть якого полягає в тому, що спеціальний закон скасовує дію загального закону, спеціальна норма має перевагу над загальною.
Узагальнюючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 вчергове наголосила, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, а отже, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Аналогічні підходи суди використовують в судовій практиці вже тривалий час. Так, зокрема, було враховано саме такий висновок при ухваленні постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.08.2024 у справі № 280/10147/23, в якій зазначено, що відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Згідно з пунктом 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті (пункт 56.19 статті 56 ПК України).
Із системного аналізу означених правових норм чинного законодавства, які регулюють правовідносини при дотриманні строків звернення до суду з позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень після застосування процедури досудового (адміністративного) оскарження таких повідомлень-рішень, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що загальною нормою є частина четверта статті 122 КАС України, а спеціальною нормою є пункт 56.19 статті 56 ПК України.
Ці дві правові норми (загальна і спеціальна) не породжують колізію, адже має місце не суперечність між правовими нормами, а доповнення норми спеціальної дії та встановлення системного законодавчого регулювання, а тому спеціальна норма, передбачена ПК України, має пріоритет у регулюванні спірних правовідносин.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 звернула увагу на те, що судова практика Верховного Суду є усталеною і тривалий час незмінною, тому у платників податків не повинно бути двозначного розуміння положень чинного законодавства щодо строку звернення до суду з позовними вимогами про оскарження податкових повідомлень-рішень після процедури адміністративного оскарження цих повідомлень-рішень.
В аспекті наведеного, повертаючись до змісту правовідносин цієї справи, верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, зокрема, дійшовши висновку, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, а тому має перевагу в застосуванні правовідносин у цій справі.
Оскільки у цій справі процедура адміністративного оскарження була закінчена ухваленням рішення ДПС України від 03.02.2021 № 2566/6/99-00-06-03-02-06 про результати розгляду скарги Господарства, яким залишене без змін податкове повідомлення-рішення від 02.11.2020, а скарги позивача - без задоволення, а зазначені рішення позивач отримав 09.02.2021, відлік місячного строку для звернення до суду після закінчення процедури адміністративного оскарження у Господарства розпочався 10.02.2021 року.
Верховний Суд ураховує усталену судову практику, яка вже тривалий час існувала до виникнення спірних правовідносин у цій справі, а також правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24, і зазначає, що останнім днем строку звернення до суду з позовом про скасування спірних податкових повідомлень-рішень є 10.03.2021, тоді як позивач звернувся до суду з позовом 11.05.2021, тобто з пропущенням встановленого строку на два місяці.
А тому Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що звернення позивача до суду є таким, що подане із пропуском місячного строку звернення до суду.
Щодо доводів скаржника про карантинні обмеження та перебування представника позивача у стані тимчасової непрацездатності, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не надав судам жодного доказу до заяви про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, що причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом, були зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, а факт того, що адвокат Луньов С.М. у період з 27.01.2021 по 18.05.2021 перебував на стаціонарному лікуванні не може беззаперечно свідчити про те, адвокат Луньов С.М. об'єктивно не міг надати правничу допомогу позивачу у тих об'ємах, які необхідні для подання позову до суду, з урахуванням того, що позивач не був обмежений у вільному виборі своїх представників та у зв'язку з хворобою адвоката Луньова С.М. не був позбавлений об'єктивної можливості обрати іншого правника для отримання необхідних консультацій з метою звернення до суду із позовом у визначені законом строки, а також зважаючи на те, що наявність такого права жодним чином не звільняє особу від дотримання строків, встановлених законом.
При цьому, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника на висновки Першої судової палати Касаційного кримінального суду, сформульовані у постанові від 16.03.2021 у справі № 466/3942/20, оскільки обставини вказаної справи не є релевантними до обставин даної справи.
Таким чином, у межах здійсненого Верховним Судом касаційного перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій установлено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, правильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки позивач, звернувшись до суду лише 11.05.2021, пропустив строк звернення до суду за відсутності поважних причин такого пропуску.
Враховуючи викладене вище, касаційна скарга Господарства підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2021 та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 - без змін.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Лідер» залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.04.2022 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк