14 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 300/2075/23
адміністративне провадження № К/990/1105/24
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 (головуючий суддя Микитюка Р.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 (головуючий суддя: Гудима Л.Я., суддів: Затолочного В.С., Качмара В.Я.) у справі №300/2075/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
І. РУХ СПРАВИ
У 2023 році ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №092850009823 щодо призначення і виплати позивачу з 27.04.2022 до 01.03.2023 мінімального розміру пенсії, не зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації за 2007-2011, при допризначенні пенсії, не врахуванні до заробітної плати періодів з 18.10.2001 по 12.04.2005 (підприємство «Пантингнафтогазеологія») та з 23.10.2012 по 31.12.2020 («Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин»);
- зобов'язати відповідача з урахуванням висновків суду та фактично отриманих виплат провести з 27.04.2022 відповідний перерахунок призначеної позивачу пенсії, зарахувати до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації за 2007 - 2011 та до заробітної плати врахувати періоди роботи з 18.10.2001 по 12.04.2005 (підприємство «Пантингнафтогазеологія») та з 23.10.2012 по 31.12.2020 («Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин»).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №092850009823 щодо призначення і виплату ОСОБА_1 з 27.04.2022 до 01.03.2023 мінімального розміру пенсії, не зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на території Російської Федерації за 2007-2011 роки, при допризначенні пенсії не врахуванні до заробітної плати періодів з 18.10.2001 по 12.04.2005 (підприємство «Пантингнафтогазеологія») та з 23.10.2012 по 31.12.2020 («Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин»).
Зобов'язано ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, з урахуванням висновків суду та фактично отриманих виплат провести з 27.04.2022 відповідний перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, зарахувати до страхового стажу періоди роботи на території Російської Федерації за 2007-2011 роки та до заробітної плати врахувати періоди роботи з 18.10.2001 по 12.04.2005 (підприємство «Пантингнафтогазеологія») та з 23.10.2012 по 31.12.2020 («Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин»).
08.01.2024 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, у якій скаржник просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що неврахування до страхового стажу періодів роботи на території Російської Федерації є протиправним.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визначається сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Крім того, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №2102-IX «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами) строк дії воєнного стану в Україні продовжується.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.09.1986, ОСОБА_1 , серед іншого, працював:
з 18.10.2001 по 12.04.2005 на підприємстві «Пантингнафтогазеологія»;
з 23.10.2012 по 31.12.2020 в «Єрмаковському підприємстві по ремонту свердловин».
Вказані підприємства знаходяться на території російської федерації.
09.02.2023 позивач звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо пенсійного забезпечення.
Відповідно до листа ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №1455-1066/П-02/8-0900/23 від 09.03.2023 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком за Списком №2 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При призначенні пенсії не було зараховано періоди роботи на території Російської Федерації за 2007-2011 роки, оскільки не підтверджено сплату внесків до пенсійного фонду Російської Федерації. Під час допризначення пенсії, до заробітної плати не враховано періоди з 18.10.2001 по 12.04.2005 (підприємство «Пантингнафтогазеологія») та з 23.10.2012 по 31.12.2020 («Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин»), оскільки довідки про заробітну плату за вищевказані періоди не підтверджені первинними документами. Зазначається, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян - держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Рішенням відповідача №092850009823, з 27.04.2022 по 01.03.2023 позивачу призначено та виплачено мінімальний розмір пенсії.
З такою позицією відповідача, позивач не погоджується, вважає неврахування до страхового стажу періодів на території Російської Федерації протиправним, а тому звернувся в суд за захистом свого порушеного права.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач діяв недобросовісно та необґрунтовано не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, і, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої ним заяви і документів.
Як законодавством України так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.
Суди дійшли висновку, що відмова у зарахуванні стажу з єдиної такої підстави як не підтвердження сплати страхових внесків роботодавцем є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства.
Своєю чергою, невиконання страхувальником обов'язку зі сплати страхових внесків не може позбавляти особу соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, адже суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту населення.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судових рішень, які визначено частинною першою статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20. Верховний Суд дійшов висновку, що страховий стаж на посаді помічника бурильника та бурильника капітального ремонту свердловин відповідно до законодавства російської федерації має бути підтверджений на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації. Водночас, обов'язковою умовою для включення зазначеного періоду роботи, яка виконувалась на території Російської Федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду Російської Федерації за цей період.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачем не було надано жодних первинних документів, які б підтверджували суми заробітної плати, зазначених в довідках, виданих за періоди роботи з 18.10.2001 по 12.04.2005 (підприємство «Пантингнафтогазеологія») та з 23.10.2012 по 31.12.2020 («Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин»).
Скаржник наголошує, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Починаючи з цього часу обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів.
Суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки, саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
Позивач відзиву на касаційну скаргу до суду не надав.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою, другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
За правилами частини першої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону «;Про недержавне пенсійне забезпечення», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до статті 1 Закону №1788-XІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом б частини першої статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII, які рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/200 визнанні неконституційними) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, призначення пенсії за віком на пільгових умовах є додатковою соціальною гарантією для осіб, які, зокрема виконували певні професійні функції на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. Особливість цього виду пенсій полягає у зменшенні пенсійного віку, тобто, чим більший ступінь важкості та шкідливості умов праці, тим нижчий вік виходу на пенсію, а також менші вимоги до стажу, необхідного для призначення пенсії, вищі розміри пенсій.
Згідно із положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до положень пунктів 3, 20 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутня інформація, що визначає право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, зміст наведених норм права свідчить, що основним документом на підтвердження пільгового стажу роботи є трудова книжка, та за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. Уточнюючі довідки мають подаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Уряд своєю постановою від 18.11.2005 №383 затвердив Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок №383).
Водночас, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території російської федерації, слід враховувати Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року, Угода 1) та Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (Угода припинила дію 04 липня 2023 року, Угода 2).
Так за приписами статті 1 Угоди 1 пенсійне забезпечення громадян держав - учасників Угоди здійснюється за законодавством держави на території якої вони проживають.
Відповідно до частини другої статті 6 Угоди 1 (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно з пунктом 3 статті 6 Угоди 1 обрахунок пенсії здійснюється із заробітку за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами.
Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 Угоди 2 передбачено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Колегія суддів враховує, що згідно із частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а та від 06.11.2023 у справі № 560/764/21.
28 червня 1996 року на п'ятій сесії Верховної Ради України
прийнята Конституція України- Основний Закон України.
Згідно із статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Стаття 92 Основного Закону України передбачено, що виключно законами України визначаються: 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (далі Закон № 1058-IV).
Отже, при вирішенні спору Суд застосовує Угоду 1 та Угоду 2 в частині, що не суперечить вимогам Конституції України та Закону № 1058-IV.
Так, за приписами статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно зі статтею 22 федерального закону № 167-ФЗ від 15.12.20001 «Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації» страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території Російській Федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Відповідно до статті 2 Федерального Закону Російської Федерації № 173-ФЗ від 17.12.2001 «Про трудові пенсії в Російській Федерації», який застосовувався до 01.01.2015, страховий стаж - та, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.
Згідно з частиною першою статті 10 наведеного вище Федерального Закону №173-ФЗ до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території Російської Федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації.
При підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону від 01.04.1996 № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації (частина перша статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ).
Відповідно до частини другої статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ при підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального Закону від 01.04.1996 № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку.
Аналогічні за змістом положення щодо визначення страхового стажу, періодів роботи та (або) іншої діяльності, що включаються до страхового стажу, та правил обчислення та порядку підтвердження страхового стажу містяться і у Федеральному Законі Російської Федерації від 28.12.2013 № 400-ФЗ «Про страхові пенсії» (статті 3, 11, 14).
Отже, як за законодавством України, так і за законодавством Російської Федерації обов'язковою умовою для врахування відомостей про заробітну плату при обчисленні пенсії є сплата страхових внесків за цей період до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 також дійшов висновку про врахування відомостей, зазначених в довідках про заробітну плату, отриману в Російській Федерації, лише за умови підтвердження належними доказами відрахувань із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд російської федерації, а також утримання відповідних податків із його заробітної плати.
В контексті обставин цієї справи, суди попередніх інстанцій встановили, що періоди роботи позивача з 18.10.2001 по 12.04.2005 (підприємство «Пантингнафтогазеологія») та з 23.10.2012 по 31.12.2020 («Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин») та нарахування заробітної плати, окрім записів трудової книжки, додатково підтверджуються інформацією, зазначеною в довідках від 14.03.2023 №1474, від 03.03.2021 №242, від 20.04.2008 №184, від 20.04.2008 №185, відомостями про трудову діяльність, відомостями про індивідуальний обліковий рахунок застрахованої особи.
Отже, відповідачем, та судами зараховані певні періоди роботи з урахуванням вимог законодавства та наданих позивачем належних та допустимих доказів.
Колегія суддів вважає, що такі вимоги для оцінки стажу мають застосовуватись до всього періоду роботи позивача який останній вважає за необхідне зарахувати до трудового стажу.
Водночас, обов'язковою умовою для включення спірного періоду роботи, яка виконувалась на території російської федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду російської федерації за цей період.
Правову позицію аналогічного змісту викладено в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 560/764/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 360/4129/20.
Колегія суддів зазначає, що суди не надали оцінки доказам, долученим позивачем до матеріалів справи, зокрема, відомостям про трудову діяльність, випискам з особового рахунку застрахованої особи, а також зазначеним у них, відомостям про сплачені страхові внески за відповідні періоди, довідкам про доходи фізичної особи.
За встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки саме по собі зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російській федерації не може бути підставою для врахування заробітку, отриманого за вказаний період, без підтвердження належними доказами відрахувань із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд російської федерації, а також утримання відповідних податків із його заробітної плати.
Водночас, відповідач, у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі порушував питання про дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Проте, суди попередніх інстанцій вказане питання не дослідили та не надали жодної оцінки таким доводам позивача.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з тим, з огляду на зазначений вище висновок Верховного Суду та без дослідження і з'ясування всіх доводів сторін, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, Верховний Суд позбавлений процесуального права самостійно дослідити докази та оцінити доводи сторін у справі.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та, як наслідок, скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду необхідно надати оцінку поданих сторонами доказів з урахуванням висновків Верховного Суду, зазначених у цій постанові, та на підставі оцінки наявних доказів (за необхідності - отримання додаткових доказів) прийняти законне та обґрунтоване рішення. Також необхідно вирішити питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом, оскільки зазначені обставини залишилась поза увагою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 343, 349, 353, 356 КАС України, Суд, -
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року в адміністративній справі № 300/2075/23 скасувати.
Справу № 300/2075/23 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
Я. О. Берназюк
В.М. Кравчук