про залишення касаційної скарги без руху
14 серпня 2025 року
м. Київ
справа №420/1090/25
адміністративне провадження №К/990/33543/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Гриціва М.І., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 7763,17 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,11 з 01.03.2021 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 №127 «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01.03.2021.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо проведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.03.2024 індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.03.2024 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 скасовано та ухвалено нову постанову, якою частково задоволено позовні вимоги:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо проведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 13.07.2024 індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та у зв'язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 13.07.2024;
- позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.03.2021 по 12.07.2024 залишено без розгляду.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що подана касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, скаржник не зазначив про наявність передбачених частиною п'ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виключних підстав, за яких допускається касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності.
Враховуючи, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, скаржнику слід уточнити підстави касаційного оскарження, з урахуванням предмету спору, зазначивши обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених частиною п'ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сума судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Отже, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, становить 1937,92 грн (3028,00*0,4*0,8*200%).
Скаржником не надано доказу сплати судового збору, у зв'язку із чим вказаний недолік підлягає усуненню.
Водночас ОСОБА_1 заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору. Обґрунтовуючи заявлене клопотання, скаржник вказує на складну та невизначену фінансову ситуацію, а також поважний вік та стан здоров'я.
Вирішуючи заявлене клопотання щодо наявності підстав для звільнення від сплати судового збору, колегія суддів виходить із наступного.
Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» убачається, що умови визначені статтею 8 є диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення від сплати судового збору; обов'язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
В касаційній скарзі особа, яка її подала, заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору і як підставу звільнення зазначає пункт 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Водночас особою, яка подала касаційну скаргу, не надано доказів на підтвердження підстави звільнення від сплати судового збору.
Зважаючи на те, що скаржник зазначеним вимогам закону не відповідає, доказів незадовільного майнового стану не надав, клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без руху та встановити десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом зазначення обґрунтувань підстав касаційного оскарження відповідно до частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та надання документа про сплату судового збору.
Керуючись статтями 121, 329, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору.
Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначено в мотивувальній частині ухвали.
Надіслати скаржнику копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя М.І. Гриців
Суддя А.І. Рибачук