14 серпня 2025 року
м. Київ
справа №160/30977/24
адміністративне провадження №К/990/33107/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2025 у справі №160/30977/24 за позовом Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Верховного Суду 05.08.2025 надійшла касаційна скарга Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2025 у справі №160/30977/24.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.11.2024 №000/936/5001 про відсутність права ПРАТ «ЦГЗК» на отримання бюджетного відшкодування суми від'ємного значення у розмірі 226 342 341 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 в задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 скасовано. Позов Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.11.2024 №000/936/5001.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
Касаційну скаргу подано вдруге, первісну касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 17.07.2025.
Скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в обґрунтування якого зазначено, що у зв'язку з поверненням касаційної скарги відповідач не позбавлений права на касаційне оскарження та має право повторно звернутися з касаційною скаргою, про що було прямо зазначено Верховним Судом у вищенаведеній ухвалі. У повторній касаційній скарзі відповідач зазначає, у чому саме подібність правовідносин між зазначеними справами та які норми права суд апеляційної інстанції застосував всупереч висновкам Верховного Суду у подібних справах, у чому полягає неправильне застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій і надає клопотання про поновлення строку подання касаційної скарги.
Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Скаржником не наведено поважних причин пропуску строку касаційного оскарження, обґрунтовано належними доводами зволікання з повторним поданням касаційної скарги.
Право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є безумовним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Відтак скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Таким чином, скаржнику слід надати обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, вказавши поважні підстави його пропуску.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 3 частини 4 статті 328, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України, зазначено, що судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції допущено неправильне тлумачення норм пункту 200.4-1 статті 200 Податкового Кодексу України. Також наразі правовий висновок щодо правильного тлумачення і застосування норм пункту 200.4-1 та пункту 200.14-1 статті 200 Податкового кодексу України стосовно відмови у бюджетному відшкодуванні від'ємного значення податкового кредиту з ПДВ платникам податків, акціонерами (власниками) яких є особи, що до яких застосовані спеціальні обмежувальні заходи (санкції), Верховним Судом ще не сформульовано.
На думку Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, помилка судів першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішень, полягає у тому, що вони не врахували суспільний контекст таких правовідносин, що «суспільний інтерес», «інтерес держави» враховуючи збройну агресію РФ, переважає приватний інтерес позивача у поверненні коштів з державного бюджету України, які можуть бути використані всупереч національним інтересам України, враховуючи можливий вплив учасників товариства навіть з урахуванням того, що підсанкційні особи не є ані кінцевими бенефіціарними власниками товариства, ані його прямими учасниками, а володіють частками у статутному капіталі позивача через афілійованих осіб. Виплата бюджетного відшкодування суперечить меті застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», що полягає у захисті національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальній цілісності України. На переконання відповідача, суди апеляційної інстанції повинні були зробити висновок, що ПрАТ «Центральний ГЗК» не має права на виплату бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок у банку, оскільки такі кошти можуть бути використані акціонерами позивача, щодо яких застосовані санкції, всупереч інтересам та економічної безпеки Держави, тому відмова контролюючого органу у такій виплаті є обґрунтованою та правомірною. Крім того, суди повинні були врахувати положення пункту 11 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, так як на дату винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення Указ Президента України № 698/2024 від 08.10.2024 «Про застосування персональних спеціальних економічних санкцій та інших обмежувальних заходів (санкцій)» був опублікований та набрав чинності.
Також, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права в частині дослідження і оцінки доказів при ухваленні рішення - судом апеляційної інстанції не враховано усі наявні в матеріалах справи докази, не взято до уваги та не досліджено обставини справи, зокрема правомірність використання інформації з інтернет-порталу ORBIS, та не надано належної оцінки аргументам відповідача, щодо посилання яким встановленим фактом у кримінальному проваджені 22023000000000248.
Верховний Суд зауважує, що у випадку посилання скаржника на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд касаційної інстанції зазначає, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Разом з тим, як встановлено зі змісту оскаржуваного рішення, Третій апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що положенням законодавства, з огляду на частку якою володіють особи щодо яких застосовано санкції, неможливо стверджувати, що такі особи, у розумінні Методології та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», є кінцевими бенефіціарними власниками, з огляду на те, що вони не володіють ключовою часткою статутного (складеного) капіталу або правами голосу юридичної особи, та не мають прямого або не прямого вирішального впливу на діяльність підприємства (частка у розмірі не менше 25 відсотків). Відповідач у ході камеральної перевірки не здійснював детального аналізу діяльності підприємства в частині встановлення у вказаних осіб ознак непрямого вирішального впливу, вирішального впливу однією особою стосовно іншої особи тощо.
Судом апеляційної інстанції зауважено, що, з огляду на положенням чинного законодавства, кінцевим бенефіціарним власником ПрАТ «ЦГЗК» з відсотком частки статутного капіталу або відсоток права голосу (непрямий вплив) 76,24% є ОСОБА_1 . Зазначене свідчить, що у розумінні закону відносно платника - ПрАТ «ЦГЗК», його засновників (учасників) - Metinvest B.V. та Metinvest Management B.V., кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 не приймалось рішень про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Матеріалами справи не підтверджується, що до позивача та/або його засновників (учасників), кінцевого бенефіціарного власника застосовано санкції.
Також судом зауважено, що Інтернет-порталу Orbis (orbiseurope.bvdinfo.com) не є джерелом верифікованих офіційних даних та інформації (як, наприклад державні інформаційні портали), не зазначений в Податковому кодексі України, як джерело, яке може бути використано під час перевірки, відповідно до ст. 83 ПК України. Дані інтернет-порталу ORBIS, які були надані відповідачем до суду, відносно SMART HOLDING (CYPRUS) LTD (СМАРТ ХОЛДИНГ (САЙПРУС) ЛТД) вказані лише станом на 2022 рік, хоча перевірка проводилася у вересні-жовтні 2024 року. Використання подібних неверифікованих даних не регламентовано чинним законодавством України, а отже не може слугувати належним та достовірним джерелом доказів та інформації.
Скаржником не наведено спростування таким висновкам суду апеляційної інстанції.
Слід зазначити, що Верховним Судом сформульовано правові висновки щодо застосування ст.21-1, п. 200.4-1 ст. 200 Податкового кодексу України, зокрема у постановах від 03.06.2025 у справі №280/7764/24, від 21.07.2025 у справі №160/30897/24, касаційне провадження у яких було відкрите на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Податковим органом такі висновки суду не спростовано, не обґрунтовано, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм Податкового кодексу України, висловлення незгоди з наданою судом апеляційної інстанції правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права, зокрема на положення статті 242 КАС України, не підміняють визначення підстав касаційного оскарження та також не можуть вважатися належним правовим обґрунтуванням касаційної скарги у розумінні частини 4 статті 328 цього Кодексу. Верховний Суд зауважує, що невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано та не обґрунтовано дану підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків.
Відтак, скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до приписів пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 328 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2025 у справі №160/30977/24 залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
Л.І. Бившева
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду