Номер провадження 2/754/5141/25
Справа №754/7001/25
Іменем України
13 серпня 2025 року Суддя Деснянського районного суду м.Києва Панченко О.М., розглянувши у в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини в твердій грошовій сумі, -
Позивач ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Щебета В.А. звернулася до суду з позовом, в якому просить: 1) розірвати шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 , зареєстрований 15 лютого 2020 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Мініястертсва юстиції (м.Київ), актовий запис № 133; 2) стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 7 000 грн. щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття. Також просила стягнути на свою користь судовий збір та витрати на правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що від шлюбу вони мають малолітню дитину: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спір про визначення проживання дитини не виникає. Починаючи з 2024 року стосунки між Позивачем та Відповідачем розладились, через різні погляди на життя, цінності та ведення спільного господарства і побуту. Відповідач неодноразово вдавався до дій, які можна розцінити як психологічний тиск на Позивача з різних питань, що призводило до напруженої атмосфери у стосунках, непорозумінь та емоційного дискомфорту. Вже тривалий проміжок часу кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. Фактично сім'я припинила своє існування, а шлюб - розпався та має лише формальний характер. 3 вересня 2024 року, Позивач та Відповідач проживають окремо, сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують, що може підтвердити сам Відповідач, а в разі заперечення ним вказаних обставин - свідки. Спроби примиритися між подружжям свого результату не принесли, останнє спілкування з відповідачем виявилося безрезультатним, сімейні стосунки не відновилися, шлюб остаточно припинив своє існування. У зв'язку з наявністю спільної неповнолітньої дитини Позивач також звертається з вимогою про стягнення аліментів на утримання дитини. Дитина зареєстрована та фактично проживає разом із Позивачем і перебуває на її повному утриманні. Факт реєстрації місця проживання дитини разом із Позивачем підтверджується витягами із Реєстру територіальної громади. Позивач та Відповідач так не досягли згоди щодо розміру аліментів, які він має сплачувати на утримання дитини. Починаючи з вересня 2024 року по теперішній час Відповідач не бере жодної участі у фінансуванні витрат на утримання дитини. Усі витрати на забезпечення потреб дитини несе виключно Позивач власними коштами. Загальна сума витрат на утримання дитини, яку щомісяця несе Позивач, становить орієнтовно 14 000 грн. У зв'язку з цим вважає обґрунтованим заявити вимогу про стягнення з Відповідача аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 7000 грн. щомісячно.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2025 року справу передано головуючій-судді Панченко О.М.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12.05.2025 відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
25.07.2025 року на електронну адресу суду від представника Відповідача ОСОБА_2 - адвоката Данилова Ю.В. надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначає наступне. Що стосується позовної вимоги про розірвання шлюбу, Відповідач позов в цій частині визнає, проти розірвання шлюбу не заперечує. Що стосується позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини в твердій грошовій сумі у розмірі 7 000 грн. щомісячно, відповідач визнає її частково та погоджується сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000 грн. щомісячно, оскільки вважає, що вказані Позивачкою суми не підтверджені належними та допустимими доказами у справі. Також просив відмовити у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін, а також те, що зі сторони позивача не надходило заперечень щодо розгляду справи в порядку заочного провадження, суд вважає можливим розглянути спір відповідно до ст.ст. 280-282 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.
Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вивчивши матеріали позовної заяви, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, визнавши їх достатніми для вирішення справи, судом встановлено наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у відповідності до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрували шлюб 15 лютого 2020 року, місце реєстрації - 15 лютого 2020 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Мініястертсва юстиції (м.Київ), актовий запис № 133. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_5 ».
Згідно з свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 18.08.2020 року виданого Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис № 1871, від шлюбу сторони мають спільну неповнолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Син сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає та зареєстрований разом із Позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади №2025/001797607 від 06.02.2025 року та №2025/001797647 від 06.02.2025 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таким чином встановлений факт того, що сім'я розпалась остаточно, спільне господарство сторонами не ведеться, бажання до примирення у них відсутнє. Відновити шлюб неможливо, так як, між сторонами відсутня любов, взаємна довіра і повага.
Відповідно до ст. 112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення.
Згідно ст. 111 СК України, суд приймає міри до збереження шлюбу, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
В даному випадку, позивач вважає неможливим, з моральної точки зору, продовжувати шлюбні відносини з відповідачем, тому суд не може зобов'язати сторони прийняти заходи до примирення.
Таким чином, позов в частині розірвання шлюбу є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання їхньої спільної неповнолітньої дитини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27 лютого 1991 року, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Пунктами 1, 2 частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
За приписами статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з частиною 1 статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відтак, обов'язок утримувати дитину це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Відповідно до закону батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання. Дані обставини лише враховуються судом при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти.
Частиною 1 статті 80 СК України встановлено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Частинами 2, 3 статті 181 СК України встановлено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За приписами статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно з частинами 1, 2 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині 2 статті 182 СК України.
Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частин 2, 3 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості у разі стягнення аліментів 50 % заробітної плати боржника. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника у випадку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей не може перевищувати 70 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.
Статтею 179 СК України передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Відповідно до частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Позивачем у позові заявлено вимогу про стягнення на її користь на утримання малолітнього сина аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 7 000 грн. щомісячно починаючи з дня подання позову до суду і до повноліття сина.
Щодо обґрунтування цієї суми аліментів, Позивачем до матеріалів справи долучено: копії чеків на оплату харчування, одягу, книжок і канцелярії, іграшок та розвивальних матеріалів для дозвілля та розвитку дитини, комунальних платежів, побутових та інших витрат, рахунки на сплату за харчування дитини в дитячому закладі за грудень 2024 та січень 2025 року.
Враховуючи, що неповнолітній син проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні і даний факт відповідачем не спростовується, суд дійшов висновку, що дитина потребує стабільної, щомісячної матеріальної допомоги з боку батька, який має обов'язок по утриманню своїх неповнолітніх дітей.
При визначенні розміру аліментів, суд, відповідно до вимог частини 1 статті 182 СК України, врахував: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, яка є здоровою; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, який є молодим працездатним чоловіком. Відомостей про незадовільний стан здоров'я останнього, а також про наявність на його утриманні інших дітей та непрацездатних осіб суду не надано. На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач має змогу надавати матеріальну допомогу на утримання своїх малолітніх дітей та не позбавлений можливості сплачувати аліменти на утримання дитини у запропонованому позивачем розмірі.
У відповідності зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
За приписами частини 1 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З огляду на вказане, з урахуванням факту часткового визнання відповідачем позовних вимог в розмірі 4 000.00 грн., суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000.00 грн., щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Саме такий розмір аліментів, на думку суду, у повній мірі може забезпечити належний рівень життя та умови для розвитку, які гарантовані державою, та, водночас, не стане надмірним тягарем для батька у понесених витратах.
Враховуючи викладене, суд вважає позов в частині стягнення аліментів підлягає частковому задоволенню.
Згідно ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах стягнення суми платежу за один місяць.
Щодо вимоги Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду
Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі №757/60277/18-ц (провадження № 61-15924св20).
Судом встановлено, що представником відповідача у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу, а саме: квитанція про сплату судового збору №58977 на суму 420,40 грн. від 31.08.2020 року; копія додаткової угоди №1 до Договору про надання правничої допомоги №1-08/2020 від 05.08.2020 року; копія Акту №1 наданих послуг згідно Договору №1-08/2020 від 05 серпня 2020 року; копія Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги згідно Договору №1-08/2020 від 05 серпня 2020 року.
Однак, представником відповідача - адвокатом Щебет В.А. не подано до суду ні Договору про надання правничої допомоги, Акту виконаних робіт, відсутній детальний опис виконаних робіт та підтвердження понесення таких витрат.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки доказів, що такі витрати були понесені, суду не надано.
Позивач при зверненні з даним позовом за вимоги про розірвання шлюбу сплатила судовий збір у сумі 1 211,20 грн., тому судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Крім цього, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог в частині стягнення аліментів, з Відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір у сумі 1 211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 104, 105, 111, 112, 115, 141, 142, 180, 181, 182, 183, 191 СК України, ст.ст. 9, 10, 12, 18, 95, 133, 137, 141, 247, 263-265, 280-284, 353, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини в твердій грошовій сумі - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15 лютого 2020 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Мініястертсва юстиції (м.Київ), актовий запис № 133, розірвати.
Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі - 5 000.00 грн. щомісячно починаючи стягнення з 07 травня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 13 серпня 2025 року.
Суддя О.М. Панченко