14 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/14465/24 пров. № А/857/23866/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року, головуючий суддя -Недашківська К.М., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ГУПФУ в Рівненській області, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років з дня звернення за пенсією - 24.02.2021 року; зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за пенсією - 24.02.2021 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що на виконання судового рішення Головним управління Пенсійного фонду в Рівненській області призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати набрання законної сили цього рішення, одна позивачка стверджує, що пенсія за вислугу років має бути призначена з дати звернення, а саме з 24.02.2021 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років з дня звернення за пенсією - 24.02.2021 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за пенсією - 24.02.2021 року.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на виконання цього рішення суду з 15.12.2023 року (тобто з дата набрання рішенням законної сили) позивачці призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», зараховано до її спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, періоди роботи з 04.09.2001 року по 30.11.2013 року на посаді вихователя-методиста, з 01.12.2013 року по 15.09.2020 року на посаді педагога-організатора в Комунальному підприємстві “Обласний дитячий туберкульозний санаторій “Новостав» для дітей з активними формами туберкульозу» Рівненської обласної ради. Відтак, судові рішення, що набрали законної сили, виконуються органами Пенсійного фонду України відповідно до покладених зобов'язань в установленому законодавством порядку.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24 лютого 2021 року звернулася із заявою та документами до територіального органу ПФУ в Рівненській області про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом від 16.03.2021 року №1700-0304-8/11040 відповідач відмовив у призначенні пенсії за вислугу років через відсутність необхідного спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців на 11 жовтня 2017 року.
28 жовтня 2022 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом від 01.12.2022 року №24786-24559/Г-02/8-1700/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю спеціального стажу (станом на 11.10.2017 року спеціальний стаж становить 17 років 4 місяці 18 днів), оскільки посади педагога-організатора та вихователя-методиста санаторіїв Переліком №909 не передбачені.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/49501/22 від 20.02.2023 року визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 зарахувати до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, періоди роботи з 04.09.2001 року по 30.11.2013 на посаді вихователя-методиста, з 01.12.2013 року по 15.09.2020 року на посаді педагога-організатора в Комунальному підприємстві «Обласний дитячий туберкульозний санаторій «Новостав» для дітей з активними формами туберкульозу» Рівненської обласної ради та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за вислугу років, періоди роботи з 04.09.2001 року по 30.11.2013 року на посаді вихователя-методиста, з 01.12.2013 року по 15.09.2020 року на посаді педагога-організатора в Комунальному підприємстві «Обласний дитячий туберкульозний санаторій «Новостав» для дітей з активними формами туберкульозу» Рівненської обласної ради та повторно розглянути заяви про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
15 грудня 2023 року постановою Восьмого апеляційного суду адміністративного суду від у справі №460/49501/22 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Рівненській області залишено без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суд - без змін.
19 грудня 2023 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про виконання рішення суду у справі №460/49501/22.
18 січня 2024 року листом №1700-0202-8/108859 відповідач повідомив, що на виконання рішення суду призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 15.12.2023 року (дата набрання рішення законної сили).
19 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії з дня звернення, тобто з 24.02.2021 року.
Листом від 21.05.2024 року №6378-5021/Г-02/8-1700/24 відповідач відмовив призначити пенсію з дня звернення, аргументуючи це тим, що судові рішення, що набрали законної сили, виконуються органами Пенсійного фонду України відповідно до покладених зобов'язань в установленому законодавством порядку.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення спірної пенсії 24.02.2021 року тому відповідача слід зобов'язати призначити позивачу пенсію саме з 24.02.2021 року, відтак слід визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років з дня звернення за пенсією - 24.02.2021 року та зобов'язати призначити та виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за пенсією - 24.02.2021 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 року (Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно статті 7 Закону № 1788-ХІІ, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статтей 51, 52 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Право на пенсію за вислугу років, серед визначених, мають працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення (далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон № 911-VIII) внесені зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті "е" в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим.
Отже, пункт "е" у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року.
Однак рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п. "а" ст. 54 Закону № 1788-ХІІ, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням ст. ст. 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ втратили чинність з 4 червня 2019 року.
Таким чином, з 4 червня 2019 року при призначенні пенсії за віком необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ в редакції чинній до внесення до неї змін законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року" № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року" № 911-VIII, які визнано неконституційними.
Отже, на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
У відповідності до частин 1, 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи слідує, що на виконання Рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/49501/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначив пенсію за вислугу років з 15.12.2023 року, та виплату розпочато з 01.04.2024 року.
Колегія суддів зазначає, що позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення спірної пенсії 24.02.2021 року тому відповідача слід зобов'язати призначити позивачу пенсію саме з 24.02.2021 року.
Відповідно до статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку:
а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності;
б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що необхідно визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років з дня звернення за пенсією - 24.02.2021 року та зобов'язати призначити та виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за пенсією - 24.02.2021 року.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а Рівненського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі №460/14465/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич