14 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 163/788/25 пров. № А/857/27970/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т. В.,
за участю секретаря судового засідання: Березюка Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 17 червня 2025 року, головуючий суддя - Павлусь О.С., ухвалене у м. Любомль, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій відповідача протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся суд з позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову поліцейського 5 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в місті Ковель УПП у Волинській області Іваненка В.А. ЕНА № 4448136 від 07.04.2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 03 квітня 2025 року о 18:36 год, керуючи автомобілем, був зупинений працівником поліції. Обґрунтованої відповіді щодо законності причин зупинки поліцейський не надав, через що здійснив дзвінок на службу 102. Після цього до нього підійшов інший поліцейський, який повідомив про порушення ним Правил дорожнього руху, у зв'язку із чим зобов'язаний пред'явити документи на його вимогу. Зазначений працівник поліції не вчиняв дій щодо зупинки його автомобіля та ним не було доведено фактів, які свідчили про порушення Правил дорожнього руху. Щодо незаконної вимоги про пред'явлення документів здійснив дзвінок на службу 102. Згодом поліцейський повідомив про складання щодо нього протоколу про порушення правил дорожнього, але яких саме - не повідомили. Оскільки з матеріалами справи ознайомлений не був, подав клопотання про перенесення розгляду справи. Розгляд справи відбувся 07.04.2025 року о 18:00 год в приміщенні патрульної полії м. Ковель. Під час дослідження відеозапису було встановлено відсутність у його діях порушення Правил дорожнього руху. Проте поліцейський виніс оскаржувану постанову, яку вважає незаконною через порушення поліцейських норм матеріального та процесуального права. Перш за все, з початку зупинки його не було повідомлено про причину зупинки з передбаченої п.3 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» підстави, на яку міститься посилання в оскаржуваній постанові. Правил дорожнього руху не порушував, тому законних підстав для зупинки керованого ним транспортного засобу поліцейський та притягнення його до відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП поліцейський не мав. Проте, поліцейський у тій ситуації будь-яким чином намагався притягнути його до відповідальності і в результаті виніс оскаржувану постанову. Поліцейський порушив свої службові обов'язки, що призвело до порушення ст.ст.5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 17 червня 2025 року адміністративний позов задоволено; постанову поліцейського 5 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в м. Ковель УПП у Волинській області Іваненка Вадима Аркадійовича серії ЕНА № 4448136 від 07 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП і накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 гривень скасовано, а провадження в справі закрито.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, УПП в Волинській області ДПП оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що 03.04.2025 року поліцейським Іваненком В.А. було виявлено факт адміністративного правопорушення, а саме, що позивач, керуючи транспортним засобом, рухався на дорозі, що має дві і більше смуги для руху в одному напрямку, у крайній лівій смузі при вільних правих та на вимогу працівника поліції не надав у спосіб, що дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться у посвідченні водія та у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив п.11.5 та 2.4а Правил дорожнього руху. При розгляді справи поліцейським враховано клопотання позивача скористатися правовою допомогою та перенесено розгляд справи на іншу дату. За результатами подальшого розгляду справи, врахувавши та дослідивши обставини справи, поліцейський встановив відсутність в діях позивача вище вказаного порушення ПДР, проте вважав доведеним вчинення іншого правопорушення, а саме непред'явлення поліцейському на законну вимогу відповідних документів. Звернув увагу на те, що зупинка транспортного засобу позивача здійснювалась після вчинення ним дій, які мали ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, яке у подальшому лише при дослідженні наявних доказів та врахуванні пояснень самого позивача було спростовано, тому на момент зупинки поліцейський мав достатні підстави вважати, що позивач вчинив адміністративне правопорушення, а тому його вимога пред'явити посвідчення водія, реєстраційні документи на автомобіль, страховий поліс були законними. Посилаючись на постанову Верховного Суду в справі №537/2324/17, вказав, що накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.126 КУпАП за одне правопорушення з числа вчинених є обґрунтованим навіть, коли факт іншого порушення правил дорожнього руху не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07 квітня 2025 року поліцейський 5 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в м. Ковель УПП у Волинській області Іваненко Вадим Аркадійович виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4448136, якою позивача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень.
Відповідно до змісту цієї постанови 03.04.2025 року о 18:36:01 в селі Вишнів по автодорозі М-07 Київ-Ковель-Ягодин на 488 км водія зупинено згідно з п.3 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», водій на законну вимогу поліцейського не надав у спосіб, що дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться у посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чим порушив п.2.4. а Правил дорожнього руху.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про пред'явлення документів зі сторони поліцейського, який не зупиняв позивача і візуально не встановлював можливих ознак порушення Правил дорожнього руху зі сторони позивача, прозвучала уже після аналізу поліцейськими відеозапису і встановлення відсутності в діях позивача ознак порушень вимог Правил дорожнього руху, та фактично була реакцією поліцейського на поведінку позивача, який висловився за незаконність зупинки поліцейським керованого ним транспортного засобу.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі -КУпАП).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно з частиною 1 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчинені.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно із п. 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до пункту 2.1 Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб.
Як вбачається з матеріалів справи, поліцейський попросив позивача пред'явити посвідчення водія, документ на транспортний засіб та страховий поліс, а на запитання позивача причиною зупинки вказав пункт 11.5 Правил дорожнього руху, однак позивачем такі документи на вимогу працівника поліції не були пред'явлені.
Долученими до матеріалів справи відеозаписами з нагрудної камери поліцейського з місця події підтверджується вказана обставина.
Колегія суддів наголошує, що диспозиція частини 1 статті 126 КУпАП передбачає настання відповідальності за керування транспортним засобом громадянином, який не має на це відповідних документів, або не пред'явив їх для перевірки уповноваженій особі, або щодо якого наявне тимчасове обмеження у праві керування автомобілем, або його було позбавлено права керування автомобілем, або якщо він таке правопорушення вчинив повторно протягом 1 року.
Разом з тим, поліцейський мав обґрунтовану підставу для зупинки транспортного засобу позивача, оскільки в діях Позивача вбачалися порушення п. 11. 5 ПДР України, що були поліцейським зафіксовані, а остаточна кваліфікація дій позивача, в тому числі закриття справи за ч. 2 ст. 122 КУпАП, та винесення постанови за ч. 1 ст. 126 КУпАП не спростовує факту порушення позивачем передбаченого зазначеною статтею.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першої статті 126 КУпАП, яке полягало у не пред'явленні для перевірки документів, а саме: посвідчення водія відповідної категорії на право керування транспортним засобом та свідоцтва про реєстрацію на транспортного засобу.
Щодо доводів позивача про допущення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, на переконання суду апеляційної інстанції є безпідставними, з огляду на те, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури , які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Крім того, як уже зазначалось судом раніше, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху України, а особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а наведені позивачем у своєму адміністративному позові обставини про відсутність вчинення адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції задовольнити, рішення Любомльського районного суду Волинської області від 17 червня 2025 року у справі №163/788/25 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич
Повний текст постанови складено 14.08.2025 року.