14 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 299/2932/25 пров. № А/857/26778/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання: Березюка Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23 червня 2025 року, головуючий суддя - Леньо В.В., ухвалене о 14:20 год. у м. Виноградів, повний текст якого складений 24 червня 2025 року, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову від 03.06.2025 року серії ЕНА №4885462 про накладення адміністративного стягнення, винесену Інспектором взводу №1 роти №2 батальйону УПП Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції Угрином Ігорем Івановичем, відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що оскаржувана постанова винесена протиправно та підлягає скасуванню, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення за ч.1 ст.122 КУпАП - позаяк він не перетинав суцільної лінії дорожньої розмітки. У матеріалах справи відсутні жодні докази перетину суцільної лінії розмітки. Зазначає, що 03.06.2025 року здійснював рух на транспортному засобі на автомобільній дорозі в м. Ужгород. Дорога була позначена періодично переривчастою - 1.5 та періодично суцільною лінією 1.1. Після цього його автомобіль було зупинено працівниками патрульної поліції шляхом увімкнення проблискових маячків синього та червоного кольору. Поліцейський автомобіль зупинився позаду автомобіля позивача, після чого, до його автомобіля підійшов інспектор, який повідомив, що Чепурний В.В. начебто десь там раніше перетнув «суцільну лінію дорожньої розмітки». У процесі спілкування з інспекторами поліції, позивач припустив, що, можливо, наїхав на лінію розмітки. Проте жодного чіткого місця порушення йому не було вказано, доказів не надано, ситуація залишалася незрозумілою. Уже після вручення постанови, в спокійній обстановці, він проаналізував маршрут руху та впевнився, що не перетинав суцільної лінії взагалі. Стверджує, що про розгляд адміністративної справи поліцейський його належно не повідомляв, не сповіщав про дату, час розгляду, про особу, яка буде розглядати, не повідомляв його належним чином про його права тощо. Замість процедурного розгляду справи відбулося формальне вручення вже складеної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності. Вказує, що у справі доказів, які б об'єктивно підтверджували факт перетину ним саме суцільної лінії розмітки, - немає. Сам по собі опис інспектора без фіксації місця, без фото, без пояснення обставин не може бути визнаний достатнім доказом для притягнення його до відповідальності
.Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23 червня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції. Зазначає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки не перетинав жодної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.1 ПДР; у справі відсутні жодні докази порушення ПДР, зокрема такі як відеозаписи, пояснення свідків тощо. Крім того, зазначає що постанову винесено без проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення та інспектором поліції всупереч положень КУпАП не проведено передбачених процедур та дій по розгляду справи про адміністративне правопорушення, які гарантують особі, яка притягається до адміністративної відповідальності право на об'єктивний та справедливий розгляд справи
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 03.06.2025 року Інспектором взводу №1 роти №2 батальйону УПП Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції Угрином Ігорем Івановичем відносно позивача ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 03.06.2025 року серії ЕНА №4885462 за ч.1 ст.122 КУпАП і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Вказана постанова мотивована тим, що 03.06.2025 року о 22:52 год. в м. Ужгород по вул. Легоцького, 19 А, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «VOLKSWAGEN TOUAREG» з номерним знаком НОМЕР_1 , перетнув суцільну дорожньої розмітки 1.1, яка розділяє транспортні потоки протилежних напрямків, порушивши п. 8.5.1 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлено наявність в діях водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN TOUAREG» з номерним знаком НОМЕР_1 , склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституціїі законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі -КУпАП).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
За змістом п.8, п.11 ч.1 ст.23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань:
-регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів;
-у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
В п.9 ч.1 ст.31 Закону України «Про Національну поліцію» видно, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Із змісту ч.1 ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Згідно із п. 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п.8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Так, згідно з п.8.5 ПДР. Дорожня розмітка (додаток 2) поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
Відповідно до п.п.8.5.1 ПДР горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих Правил.
Крім того, згідно з п.8.5-1 ПДР. Дорожня розмітка застосовується відповідно до цих Правил і повинна відповідати вимогам національного стандарту. Дорожня розмітка повинна бути видимою учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби на відстані, що забезпечує безпеку руху. На ділянках доріг, на яких є труднощі для видимості учасниками дорожнього руху дорожньої розмітки (сніг, бруд тощо) або дорожня розмітка не може бути відновленою, установлюються відповідні за змістом дорожні знаки.
Відповідно до частини 1 Розділу 34 ПДР лінії горизонтальної розмітки мають білий колір, при цьому, горизонтальна розмітка має таке значення: 1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків (осьова розмітка) на дорогах з двома чи трьома (2 + 1) смугами руху в обох напрямках, позначає межі смуг руху у попутному напрямку (розділювальна розмітка), позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено (напрямні острівці та острівці безпеки); розділяє пішохідний і велосипедний рух на суміжних пішохідних та велосипедних доріжках, позначених знаком 4.18; розділяє смуги на велосипедних доріжках з двостороннім рухом у разі наближення до велосипедного переїзду, позначеного розміткою 1.15.
Лінії 1.1 перетинати забороняється. Як виняток, за умови забезпечення безпеки дорожнього руху, дозволяється перетинати лінію 1.1 для об'їзду нерухомої перешкоди, розміри якої не дають змоги здійснити її безпечний об'їзд, не перетинаючи цю лінію, а також обгону поодиноких транспортних засобів, що рухаються із швидкістю менше 30 км/год.
Згідно ч.1 ст.122 КУпАП порушення вимог розмітки проїзної частини доріг - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Матеріалами справи підтверджено, що з долученого відеозапису зафіксовано перетин суцільної лінії 1.1 водієм транспортного засобу «VOLKSWAGEN TOUAREG» з номерним знаком НОМЕР_1 в м. Ужгороді по вул. Легоцького 19 «А» (при виїзді з прилеглої території ТЦ «Токіо»). На відеозаписі з міських камер зовнішнього відеоспостереження зафіксовано дорожню розмітку 1.1 та виїзд транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_1 , який здійснив перетин дорожньої розмітки 1.1 "вузька суцільна лінія".
Колегія суддів зазначає, у наданому відеозапису зафіксовано факт перетину позивачем вузької суцільної лінії 1.1, перетин якої згідно з вимогами ПДР, - забороняється.
Щодо доводів позивача про допущення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, що виразилось у тому, що особі, яка притягується до адміністративної відповідальності відмовлено у можливості надати пояснення щодо вчиненого адмінправопорушення та позбавлено позивача всіх гарантованих законом прав, в тому числі, і щодо реалізації права на захист, на переконання суду апеляційної інстанції є безпідставними, з огляду на те, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури , які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів вважає безпідставними покликання позивача про те, що оспорювана постанова не містить посилань на докази вчинення адміністративного правопорушення, оскільки факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем підтверджується матеріалами справи, а його доводи не спростовують вказаного факту.
Крім того, як уже зазначалось судом раніше, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху України, а особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а наведені позивачем у своєму адміністративному позові обставини про відсутність вчинення адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23 червня 2025 року у справі №299/2932/25- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич
Повний текст постанови складено 14.08.2025 року