13 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/8764/24 пров. № А/857/32270/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року (головуючий суддя: Максимчук О.О., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 , 07.08.2024, звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за 122 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 12.03.2024 по 11.07.2024 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої грошової допомоги при звільненні за весь час затримки виплати - за період з 02.03.2020 по 12.07.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з ним остаточних розрахунків, зокрема щодо виплати належного за час служби грошового забезпечення, а також індексації грошового забезпечення. Зазначає, що остаточний розрахунок з ним, як з особою звільненою з військової служби, відповідачем проведено лише 12.07.2024, що підтверджується копією виписки з особового рахунку у банку. Позивач, вважаючи що має право на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошової допомоги при звільненні.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 119 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 12.03.2024 по 08.07.2024 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми грошової допомоги при звільненні за весь час затримки з 02.03.2020 по день фактичної виплати 08.07.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що посилання позивача на необхідність застосування Кодексу законів про працю України є безпідставними, оскільки його дія не поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України та на правовідносини щодо проходження військової служби, так як військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби в Державній прикордонній службі України врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а його норми не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої грошової допомоги при звільненні за весь час затримки виплати - за період з 02.03.2020 року по 08.07.2024 року, то відповідач зазначає, що право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати грошового забезпечення, визначеного, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач набуде після набрання законної сили судового рішення та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, отже відповідні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.03.2020 № 49-ОС капітана ОСОБА_1 , офіцера відділу прикордонної служби штабу, звільнено в запас ЗСУ згідно Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за статтею 26 ч. 5 п. 2 пп. «а» (у зв'язку із закінченням контракту), виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 02.03.2020.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 460/18364/23 визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Вказану одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби в сумі 57772,22 грн, відповідач виплатив позивачу 08.07.2024, що підтверджується доданою до відзиву відповідачем копіює платіжної інструкції № 2264 від 08.07.2024, яка виконана (проведена) ДКСУ 08.07.2024 о 15 год 13 хв.
Крім того, 12.07.2024 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому зокрема просив: 1) надати інформацію про виплачені позивачу при звільненні суми грошового забезпечення (в тому числі усіх одноразових та додаткових видів грошового забезпечення); 2) нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; 3) нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частин доходів за час затримки розрахунку при звільненні.
На адвокатський запит від 12.07.2024 відповідач у своїй відповіді від 03.08.2024 зазначає про те, що підстави для нарахування і виплати для позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок та компенсації втрати частини доходів відсутні, оскільки такі питання не були предметом розгляду у справі № 460/18364/23.
Не погоджуючись із такою позицією відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки матеріалами справи підтверджується наявність у позивача права на відповідну компенсацію втрати частини доходів, а тому сума компенсаційних виплат має бути розрахована відповідачем самостійно, згідно з алгоритмом, визначеним Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби в сумі 57772,22 грн відповідач виплатив позивачу 08.07.2024 (а. с. 54).
Отже, оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено 08.07.2024, а позивач у цій справі просить здійснити нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2024 по 11.07.2024 включно, а тому із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку, зокрема 119 днів.
Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 про розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення від 02.08.2024 № 121, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення зі служби становив 488,04 грн.
З урахуванням наведеного, загальна сума середнього грошового забезпечення за період з 12.03.2024 по 08.07.2024 (119 календарних днів) становить 58076,76 грн (488,04 грн х 119 днів).
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання його нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати індексації за період з 02.03.2020 по 12.07.2024, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до норм статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі № 460/18364/23, зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Виплату нарахованих позивачу коштів на виконання судового рішення у справі № 460/18364/23 в сумі в сумі 57772,22 грн здійснено відповідачем на картковий рахунок позивача в АТ Ощадбанк 08.07.2024.
Отже, враховуючи наявність факту виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби лише 08.07.2024, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, згідно Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159.
Таким чином, апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі № 460/8764/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін