14 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/1368/25 пров. № А/857/23603/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року, головуючий суддя - Лозовський О.А., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ у Волинській області, ГУПФУ в Тернопільській області, в якому просив визнати протиправними дії щодо відмови у перерахунку пенсії та зобов'язати ГУПФУ у Волинській області провести перерахунок та виплату пенсії по віку з 06.08.2024 року, з урахуванням стажу за періоди роботи з 19.02.1979 року по 30.06.1980 року, з 19.06.1990 року по 27.10.1993 року, з 16.06.1994 року по 08.09.1994 року, з 12.09.1995 року по 01.12.1996 року, з 02.12.1996 року по 20.01.1999 року, з 11.05.2000 року по 01.06.2000 року, з 22.01.2001 року по 03.09.2001 року, з 30.12.2001 року по 16.04.2003 року , з 01.02.2007 року по 09.11.2012 року, з 12.11.2012 року по 19.12.2012 року, з 17.06.2013 року по 04.04.2016 року та з 05.04.2016 року по 26.03.2018 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що перебуває на обліку в ГУПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, при призначенні пенсії до страхового стажу не зараховані періоди його роботи на території рф. Згодом позивач звернувся до ГУПФУ у Волинській області із заявою про перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахування трудового стажу за період з 19.02.1979 року по 30.06.1980 року, з 19.06.1990 року по 27.10.1993 року, з 16.06.1994 року по 08.09.1994 року, з 12.09.1995 року по 01.12.1996 року, з 02.12.1996 року по 20.01.1999 року, з 11.05.2000 року по 01.06.2000 року, з 22.01.2001 року по 03.09.2001 року, з 30.12.2001 року по 16.04.2003 року, з 01.02.2007 року по 09.11.2012 року, з 12.11.2012 року по 19.12.2012 року, з 17.06.2013 року по 04.04.2016 року та з 05.04.2016 року по 26.03.2018 року на території російської федерації, проте ГУПФУ в Тернопільській області у листі від 06.09.2024 року повідомив ОСОБА_1 про відмову у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу, оскільки з 01.01.2023 року росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування при призначенні пенсії до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи на території російської федерації з 19.02.1979 року по 30.06.1980 року, з 19.06.1990 року по 27.10.1993 року, з 16.06.1994 року по 08.09.1994 року, з 12.09.1995 року по 01.12.1996 року, з 02.12.1996 року по 20.01.1999 року, з 11.05.2000 року по 01.06.2000 року, з 22.01.2001 року по 03.09.2001 року, з 30.12.2001 року по 16.04.2003 року, з 01.02.2007 року по 09.11.2012 року, з 12.11.2012 року по 19.12.2012 року, з 17.06.2013 року по 04.04.2016 року та з 05.04.2016 року по 26.03.2018 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи на території російської федерації з 19.02.1979 року по 30.06.1980 року, з 19.06.1990 року по 27.10.1993 року, з 16.06.1994 року по 08.09.1994 року, з 12.09.1995 року по 01.12.1996 року, з 02.12.1996 року по 20.01.1999 року, з 11.05.2000 року по 01.06.2000 року, з 22.01.2001 року по 03.09.2001 року, з 30.12.2001 року по 16.04.2003 року, з 01.02.2007 року по 09.11.2012 року, з 12.11.2012 року по 19.12.2012 року, з 17.06.2013 року по 04.04.2016 роеу та з 05.04.2016 по 26.03.2018 та здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням вказаного страхового стажу, з 10.11.2023 року; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тому періоди роботи на території російської федерації зараховуються до страхового стажу по 31.12.1991 року. Також вказує про відсутність підстав для зарахування періоду роботи з 19.02.1979 року по 30.06.1980 року у Московській ГРО №5 за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1978 року, оскільки порушено вимоги абзацу 2 пункту 2.4 Інструкції №58 (у даті запису про звільнення місяць записано римськими цифрами) та засвідчено печаткою, що не відповідає назві підприємства, що прийняла особу на роботу. Крім того, зазначає щодо пропуску строку звернення, оскільки пенсія є періодичним платежем, відтак позивач був обізнаний в тому, що його права були порушені.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 10.11.2023.
У відповідь на звернення позивача щодо незарахування до його страхового стажу періодів роботи з 19.02.1979 року по 30.06.1980 року, з 19.06.1990 року по 27.10.1993 року, з 16.06.1994 року по 08.09.1994 року, з 12.09.1995 року по 01.12.1996 року, з 02.12.1996 року по 20.01.1999 року, з 11.05.2000 року по 01.06.2000 року, з 22.01.2001 року по 03.09.2001 року, з 30.12.2001 року по 16.04.2003 року, з 01.02.2007 року по 09.11.2012 року, з 12.11.2012 року по 19.12.2012 року, з 17.06.2013 року по 04.04.2016 року та з 05.04.2016 року по 26.03.2018 року на території російської федерації, ГУ ПФУ у Волинській листом від 06.09.2024 року №11473-10608/В-02/8-0300/24 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило ОСОБА_1 про те, що рішення про призначення пенсії №033050009328 від 15.11.2023 року винесено ГУПФУ в Тернопільській області, яким спірні періоди роботи не зараховані до страхового стажу у зв'язку із припиненням дії Угоди між урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення. Крім того, період роботи з 19.02.1979 року по 30.06.1980 року Московській ГРО №5 за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1978 року заповнений з порушенням вимог абзацу 2 пункту 2.4 Інструкції №58 (у даті запису про звільнення місяць записано римськими цифрами) та засвідчено печаткою, що не відповідає назві підприємства, що прийняла особу на роботу.
Не погоджуючись з такими діями позивач звернувся до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Крім того, недоліки в записах (№7, 8) трудової книжки не є суттєвими обставинами, які можуть бути підставою для неврахування періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства. Слід наголосити, що підставою для призначення пенсії та врахування страхового стажу є саме відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону №1058, право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Матеріалами справи підтверджено, що в період з 19.02.1979 року по 30.06.1980 року позивач працював у Московській ГРО №5 (записи №№7, 8), з 19.06.1990 року по 27.10.1993 року - на базі «Юний турист» (записи №№21, 22), з 16.06.1994 року по 08.09.1994 року - період перебування на обліку в Курганському центрі зайнятості (записи №№23, 24), з 12.09.1995 року по 01.12.1996 року - Курганська ДЮСШ (записи №№25, 26), з 02.12.1996 року по 20.01.1999 року - інформаційно-прокатний цех (записи №№27, 28), з 11.05.2000 року по 01.06.2000 року - ТзОВ «ЮСС» (записи №№29, 30), з 22.01.2001 року по 03.09.2001 року - СЦ «Юність» (записи №№31, 32), з 30.12.2001 року по 16.04.2003 року - у Військовому комісаріаті Курганської області (записи №№35, 36), з 01.02.2007 року по 09.11.2012 року - у ТзОВ «Наша мама» (записи №№37, 38), з 12.11.2012 по 19.12.2012 - у ТзОВ «Стиль» (записи №№39, 40), з 17.06.2013 року по 04.04.2016 року - у ТзОВ «Стиль» (записи №№41, 42), з 05.04.2016 року по 26.03.2018 року - у ТзОВ «Інтер'єр» (записи №№43, 44).
Отже, що стаж роботи позивача у спірних періодах підтверджений документально записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 від 25.07.1978 року.
Щодо доводів апелянта про те, що спірні періоди стажу роботи в рф не підлягають зарахуванню, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території російської федерації, регулювалися Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають. Ця угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які враховуються до трудового стажу.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Як вірно вказав суд першої інстанції, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що російська федерація припинила участь в зазначеній Угоді.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що хоч російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, однак у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Щодо доводів апелянта про те, що не підлягає зарахуванню період трудової діяльності позивача з 19.02.1979 року по 30.06.1980 року у Московській ГРО №5 згідно записів №№7, 8 трудової крижки серії НОМЕР_1 з тих підстав, що у даті запису про звільнення місяць записано римськими цифрами та засвідчено печаткою, що не відповідає назві підприємства, що прийняла особу на роботу, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58, то колегія суддів відхиляє такі доводи і зазначає наступне.
На час внесення записів у трудову книжку позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; далі - Інструкція №162), у якій вказано, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 глави 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі Постанова №656) та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної Постанови №656 передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, на позивача не може покладатись тягар відповідальності у вигляді позбавлення права на пенсію за неправильне ведення його трудової книжки.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції №162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року №110.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Щодо доводів відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, то колегія суддів не приймає такі доводи до уваги і зазначає, що спірним у даній справі є зарахування стажу, а не розмір виплати пенсії, відтак строк зверення є не порушеним.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що дані трудової книжки позивача не містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів до страхового стажу позивача, що враховується при призначенні пенсії
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №140/1368/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич