05 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/7176/24 пров. № А/857/21091/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі №260/7176/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії,- (головуючий суддя першої інстанції - Микуляк П.П., час ухвалення - за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту - 22.04.2025)
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , яким просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, у відставку на підставі пп.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в листопаді 2024 року позивач, звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з поважних причин, пов'язаних із сімейними обставинами, а саме на підставі абз. 12 пп.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи та який потребує постійного догляду. До рапорту були надані відповідні документи (перелік документів та самі документи знаходяться у матеріалах справи), які підтверджують те, що здійснюється постійний догляд за батьком, однак рішення щодо вказаного рапорту (задоволено чи відмовлено) військовою частиною не було прийнято, однак надана відповідь, в якій зазначено, що в поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав передбачених законодавством для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, так в рапорті та доданих документах підтверджено наявність члена сім'ї І ступеня споріднення та не доведено відсутність інших членів сім'ї І та II ступеня споріднення, окремо було запропоновано позивачу в даному листі «за наявності підтверджуючих документів, що дають право на звільнення з військової служба подати їх або завірені нотаріальні копії для повторного розгляду рапорта по суті». В грудні 2024р. на виконання наведеного та з метою повторного розгляду по суті позивачем повторно подано рапорт, де просив для завершення процедури звільнення у відповідності до чинного законодавства звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проведення обстеження сімейного стану військовослужбовця. Після проведення такого та затвердження рапорту, який направлений до в/ч позивач повторно звернувся до в/ч з рапортом від 20 лютого 2023р. в якому детально вказана хронологія звернень та наявність підстав для звільнення з військової служби. Не зважаючи на наведене, висновки ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлені при проведенні обстеження сімейного стану військовослужбовця відображені у відповідному акті, в/ч 05.03.2025р. було прийнято рішення по даному рапорту яким відмовлено у звільненні з військової служби. Оскільки таке рішення є протиправним та незаконним тому звернувся до суду та просив суд зобов'язати військову частину вчинити дії, щодо звільнення з військової служби, на підставі пп.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п «г» пп. 2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26) та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення).
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку із тим, що судом допущено неповне з'ясування обставин, у зв'язку із чим висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи, та як наслідок судом допущено неправильне застосування норм матеріального права.
Суть доводів апелянта зводиться до того, що ОСОБА_1 не надав військовій частині документів, які б підтверджували наявність всіх необхідних умов для звільнення із військової служби із підстави визначеної п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме не доведено погребу батька у постійному догляді, не доведено неможливість членом сім'ї І ступеня споріднення (сином) здійснювати догляд через потребу самого у постійному догляді, та не доведено відсутність інших членів сім'ї II ступеня споріднення.
Також зазначає, що факт потреби особи з інвалідністю в постійному догляді повинен підтверджуватись саме висновком МСЕК, а висновок ЛКК може бути належним доказом підтвердження потреби у постійному догляді, якщо особа не являється інвалідом або є неповнолітньою.
Крім цього вказує про передчасність вимог позивача, оскільки позов поданий одночасно із рапортом про звільнення з військової служби.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Учасники справи повідомленні про дату судового засідання належним чином. Надіслана на адресу позивача судова повістка повернулась на адресу суду із відміткою поштового відділення « за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксація судового засідання не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що відповідно до Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №224 від 14 серпня 2024 року позивач був призваний на військову службу Водієм-стрільцем 3 відділення охорони 2 взводу охорони 4 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони в/ч НОМЕР_1 .
В подальшому Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.09.2024 № 269 ОСОБА_1 призначено на посаду сапера розмінування - електрика 1 відділення розмінування 2 взводу розмінування 2 роти розмінування 2 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.12.2024 №345 ОСОБА_1 призначено на посаду сапера розмінування 1 відділення розмінування 2 взводу розмінування 2 роти розмінування 2 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 .
Перебуваючи на різних посадах в листопаді 2024 року позивач, звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з поважних причин, пов'язаних із сімейними обставинами, а саме на підставі абзацу 12 пп.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи та який потребує постійного догляду.
До рапорту були надані відповідні документи (перелік документів та самі документи знаходяться у матеріалах справи), які підтверджують те, що здійснюється постійний догляд за батьком.
Військовою частиною була надана відповідь, в якій зазначено, що в поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав передбачених законодавством для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, так в рапорті та доданих документах підтверджено наявність члена сім'ї І ступеня споріднення та не доведено відсутність інших членів сім'ї І та II ступеня споріднення, окремо було запропоновано позивачу в даному листі «за наявності підтверджуючих документів, що дають право на звільнення з військової служба подати їх або завірені нотаріальні копії для повторного розгляду рапорта по суті».
10 грудня 2024р. на виконання наведеного та з метою повторного розгляду по суті позивачем повторно подано рапорт, у якому вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я». ОСОБА_2 є батьком позивача.
ОСОБА_3 (дружина ОСОБА_2 , 1956 р.н. та мати позивача ) померла 2005 р. (свідоцтво про смерть додається).
ОСОБА_4 , 1986 р.н., син ОСОБА_2 , 1956 р.н. та брат позивача є особою із інвалідністю ІІІ групи, військову службу не проходить за станом здоров'я та за станом здоров'я не може здійснювати сторонній догляд. (підтверджується відповідними документами, які додаються до рапорта).
Таким чином позивач повідомив та стверджує, що інші члени родини, які б могли здійснювати постійний сторонній догляд за батьком ОСОБА_2 , як особою з інвалідністю ІІ групи відсутні.
Для підтвердження наведеного та завершення процедури звільнення позивача з військової служби, просив військову частину направити звернення до відповідного РТЦК та СП для додаткового підтвердження факту встановлення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком, особою із інвалідністю 2 групи, про що має буде складено Акт обстеження сім'ї військовослужбовця (встановленого зразка).
16 грудня 2024р. військова частина НОМЕР_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 з листом для обстеження сімейного стану військовослужбовця та складання Акту, який має бути затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки з чітко зазначеною інформацією, щодо наявності чи відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, а до вказаного листа в/ч додатком додано рапорт позивача від 10 грудня 2024р.
Після погодження ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказані документи були відправлені на виконання до ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким в подальшому і проведено обстеження сімейного стану військовослужбовця на підставі вищенаведеного запиту в/ч НОМЕР_1 . Вказаний Акт затверджений 12.02.2025р. Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 . Комісією зроблено висновок, що за наявних обставин військовослужбовець ОСОБА_1 , 1980 р.н. підлягає звільненню з військової служби під час мобілізації.
20 лютого 2025 р. позивач звернувся із повторним рапортом, яким просив розглянути вказаний рапорт про звільнення з військової служби з поважних причин, пов'язаних із сімейними обставинами, з підстав параграфу «г» підпункту 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та абзацу 12 підпункту 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме «необхідність здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , 1956 р.н., (68 повних років), як за особою з інвалідністю II групи, який потребує постійного догляду згідно відповідних медичних висновків. Врахувати Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця складений ІНФОРМАЦІЯ_1 на вимогу ІНФОРМАЦІЯ_3 та звернення військової частини НОМЕР_1 (від 16.12.2024р.), де значено про відсутність інших членів, як б могли здійснювати догляд за інвалідом та зроблено висновок що військовослужбовець ОСОБА_1 , 1980 р.н. з огляду на встановлені обставини підлягає звільненню з військової служби під час мобілізації.
Завершити процедуру звільнення військовослужбовця, погодити вказаний рапорт про звільнення з військової служби з поважних причин та винести відповідне рішення.
Разом із рапортом ОСОБА_1 подав ряд документів на підтвердження наведених вище обставин.
05 березня 2025 року за результатами розгляду рапорту, військова частина НОМЕР_1 листом №1838/1.2-140 повідомила позивача, що позивач не надав військовій частині документи, які б підтверджували наявність всіх необхідних умов для звільнення із військової служби із підстави визначеної п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме не доведено потребу батька у постійному догляді, не доведено неможливість членом сім'ї І ступеня споріднення (братом) здійснювати догляд через потребу самого у постійному догляді, та не доведено відсутність інших членів сім'ї різних ступенів споріднення. Повідомлено про право позивача на оскарження прийнятого рішення в суді.
Позивач звернувся до суду із цим позовом про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що наявні підстави для звільнення позивача з військової служби та належним способом захисту порушеного права позивача з врахуванням вимог ч.2 ст. 9 КАС України, є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 ч.4 та абз.13 підпункту 3 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII. (далі Закон - №2232-XII)
Згідно із ч.1 ст.2 цього Закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
За змістом ч.4 вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст.3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як уже зазначалось вище та встановлено судом, Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №224 від 14 серпня 2024 року позивач був призваний на військову службу Водієм-стрільцем 3 відділення охорони 2 взводу охорони 4 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони в/ч НОМЕР_1 .
В подальшому Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.09.2024 № 269 Позивача призначено на посаду сапера розмінування - електрика 1 відділення розмінування 2 взводу розмінування 2 роти розмінування 2 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.12.2024 №345 ОСОБА_1 призначено на посаду сапера розмінування 1 відділення розмінування 2 взводу розмінування 2 роти розмінування 2 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 .
Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах ( постанова ВП ВС від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23).
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Позивач просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, у відставку на підставі пп.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду.
Водночас з матеріалів справи слідує, що із рапортом про звільнення з військової служби та цією позовною заявою до суду позивач звернувся одночасно.
Тобто, позивач не очікуючи на результат розгляду його первинного рапорту в межах строків визначених для розгляду рапорту, одразу звернувся до суду із даним позовом з проханням зобов'язати відповідача, вчинити дії щодо його звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю сімейних обставин, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи та який потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
За результатами розгляду рапорту від 15.11.2024, військова частина НОМЕР_1 листом від 26.11.2024 .№ 1838/1.2-157 повідомила позивача, що в поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав передбачених законодавством для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, так в рапорті та доданих документах підтверджено наявність члена сім'ї І ступеня споріднення та не доведено відсутність інших членів сім'ї І та II ступеня споріднення, окремо було запропоновано позивачу в даному листі «за наявності підтверджуючих документів, що дають право на звільнення з військової служба подати їх або завірені нотаріальні копії для повторного розгляду рапорта по суті».
В подальшому позивач звертався із рапортами 10.12.2024 р. та 20.02.2025 р. про звільнення на підставі п. «г» підпункту 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та абзацу 12 підпункту 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи та який потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Водночас заяву про уточнення, збільшення позовних вимог, зміну предмету чи підстав позову позивач ОСОБА_1 до суду не подавав.
Таким чином, предметом судового розгляду була вимога позивача станом на 15.11.2024 р. про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби.
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що судовому захисту підлягає тільки порушене на момент звернення до суду право позивача, яке у цій справі підлягало б відновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у звільненні позивача з військової служби у випадку наявності такого рішення та зобов'язання звільнення з військової служби за наявності встановлених законом підстав.
Натомість як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, станом на день подання цього позову 15.11.2024 р., жодного рішення за рапортом позивача прийнято ще не було, що відповідно свідчить про відсутність порушеного права позивача на день звернення із позовом до суду.
Крім цього, відсутня і бездіяльність військової частини, яка на думку позивача полягає у не розгляді його рапорта, оскільки з матеріалів справи слідує, що як позовна заява надійшла до суду 15.11.2024 р., так і рапорт позивача про звільнення з військової служби датований 15.11.2024 р. та зареєстрований відповідно до штампу вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_3 також 15.11.2024р., хоча позивач у позовній заяві вказує, що подав такий 11.11.2024 р.
Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи, апеляційний суд висновує, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, у відставку на підставі пп.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду фактично є передчасною та задоволенню не підлягає.
Щодо покликання суду першої інстанції на ч. 2 ст. 9 КАС України, вихід за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача та зобов'язання військову частину звільнити позивача з військової служби, то такий висновок суду є невірним з урахуванням наведених вище висновків апеляційного суду щодо відсутності порушеного права позивача.
Також невірним є посилання суду першої інстанції на правовий висновок викладений Верховним Судом у Постанові від 27 лютого 2025 року (справа №380/16966/24), оскільки обставини справи у цій справ є іншими. У справі №380/16966/24 позивач просив визнати протиправними дії військової частини щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та зобов'язати повторно розглянути рапорт позивача. Натомість у справі що розглядається, як уже зазначалось вище, рапорт не розглянуто, оскільки подано одночасно і позовною заявою.
З урахуванням наведеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вказані вище обставини є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позов, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову повністю.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі №260/7176/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повний текст постанови складено 13.08.2025 р.