14 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/2813/25 пров. № А/857/24287/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, головуючий суддя - Стецик Н.В. ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ у Львівській області, в якому просив визнати протиправними дії щодо обмеження пенсії максимальним розміром з 01 березня 2025 року щодо невиплати нарахованої індексації в розмірі 1500,00 гривень та застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та від 03.01.2025 року №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» при нарахуванні та виплаті пенсії; зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2025 року без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації в розмірі 1500,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по інвалідності, яка призначена відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідачем з 01.03.2025 було проведено перерахунок пенсії, розмір якої з надбавками склав 35629,29 грн. Однак виплату пенсії позивачу відповідач обмежив максимальним розміром, не виплативши індексацію у розмірі 1500,00 грн, та застосував обмежувальні коефіцієнти, передбачені пунктом постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», внаслідок чого пенсія зменшилася з 35629,29 грн до 27597,69 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2025 року перерахунок та виплату пенсії (з урахуванням раніше виплачених сум) без застосування обмеження пенсії максимальним розміром та понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що 17.03.2025 року позивач звернувся із заявою щодо надання витягу про перерахунок пенсії з 01.03.2025 року, і такий витяг йому було надано. Водночас, позивач не звертався до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації у розмірі 1500 грн та без застосування понижуючих коефіцієнтів. У зв'язку з цим ГУ ПФУ у Волинській області не приймав жодного рішення щодо зазначених вимог, а отже, на думку відповідача, відсутня протиправна бездіяльність. Також відповідач послався на практику Верховного Суду, зокрема постанову від 13.05.2024 року у справі № 140/25972/23, де вказано, що відсутність звернення до органу влади з відповідною заявою виключає можливість судового захисту, оскільки права особи ще не порушено. Крім того, відповідач звернув увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1, яка регулює порядок виплати пенсій у період воєнного стану, встановлює понижуючі коефіцієнти до суми, яка перевищує 10 прожиткових мінімумів. У 2025 році такий мінімум становить 2361 грн, тому максимальний розмір пенсії - 23610 грн. Пенсія позивача до перерахунку становила 33754,29 грн, що значно перевищує вказану межу, тому застосування понижуючих коефіцієнтів є обґрунтованим та передбаченим законом. У результаті перерахунку пенсія позивача склала 27597,69 грн, що підтверджено розпорядженням ПФУ.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №2262-XII, що підтверджується матеріалами справи.
З розрахунку пенсії ОСОБА_1 (пенсійна справа №0303002288 - МВС) слідує, що з 01 березня 2025 року ГУ ПФУ у Волинській області здійснило перерахунок пенсії позивача на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 та з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209, в результаті чого її розмір становить 35629,29 грн: 18954,31 грн - основний розмір пенсії; 2653,60 грн - підвищення (індексація) за 2022 рік; 1500,00 грн - підвищення (індексація) за 2023 рік; 1500,00 грн - підвищення (індексація) за 2024 рік; 1500,00 грн - підвищення (індексація) за 2025 рік; 6526,98 грн - збільшення основного розміру (25%); 2000,00 грн - щомісячна доплата; 944,40 грн - підвищення особам, прирівняним до інвалідів війни (2 група); 50,00 грн - доплата при виконанні обов'язків в/с, однак фактично пенсійна виплата становить 27597,69 грн.
17.03.2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про видачу витягу (довідки) щодо перерахунку та обчислення пенсії за вислугу років станом на 01.03.2025 року.
У відповідь на таку заяву відповідач надав ОСОБА_1 витяг про перерахунок його пенсії по інвалідності (пенсійна справа №0303002288 - МВС) з 01.03.2025 року.
Вважаючи, що відповідач неправомірно зменшив розмір пенсійної виплати, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» є протиправними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Так, ч. 3 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону(частини 1, 2 ст. 63 Закону № 2262-XII).
Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
08.07.2011 року було прийнято Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011 року.
За правилами ст. 2 Закону № 3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, зокрема, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради Українивід 13.10.1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з п. 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, визнав таким, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII та положення частини першоїстатті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано такими, що не відповідають статті 17 Конституції України положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення ст. 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей1,8,92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XIIз урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.
Тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» передбачено проведення індексації пенсії з 01.03.2025 року.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу з 01 березня 2025 року не виплачується підвищення (індексація) пенсії у розмірі 1500,00 грн, передбачена Постановою №209, оскільки пенсійна виплата перевищує максимальний розмір пенсії, визначений законом, тобто десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. При цьому, відповідач застосував положення абзацу четвертого пункту 3 Постанови №209, які кореспондують до статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 в частині встановлення обмежувальних коефіцієнтів до розміру пенсії.
Статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України, “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови КМУ від 03.01.2025 року №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України, “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.
Таким чином, Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» установлено додаткові підстави для обмеження пенсії шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ, якою передбачено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд вкотре звертає увагу, що Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців та визнано такими, що не відповідають ст. 17 Конституції України положення ч. 7 ст. 43 Закону №2262-XII.
Також, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Як вірно зазначив суд першої інстанції, на даний час законодавча норма, яка б визначала максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, фактично відсутня, адже, отже застосуванню підлягають норми Закону №2262-ХІІз урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Відтак, є помилковими доводи пенсійного органу щодо відсутності правових підстав для встановлення позивачу доплати до пенсії згідно із Постановою № 209 з огляду на перевищення пенсійної виплати позивача максимального розміру пенсії у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
На підставі викладеного вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що слід зобов'язати відповідача здійснити позивачу з 01.03.2025 року перерахунок та виплату пенсії (з урахуванням раніше виплачених сум) без застосування обмеження пенсії максимальним розміром та понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі №140/2813/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич