14 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1295/25 пров. № А/857/24433/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року, головуючий суддя - Коморного О.І., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ в Львівській області, ГУПФУ у Волинській області, в якому просив визнати неправомірною відмову ГУПФУ у Волинській області про призначення пенсії за віком по досягнення віку 60 років; зобов'язати ГУПФУ у Волинській області призначити пенсію за віком по досягнення позивачем 60 років з моменту виникнення такого права, тобто з 27.09.2024 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те що позивач, досягнувши 27.09.2024 року пенсійного віку 60 років та маючи, на його переконання, достатній для призначення пенсії страховий стаж (понад 32 роки), отримав від відмову ГУПФУ у Волинській області необґрунтовану відмову у призначенні пенсії. Відмова мотивована відсутністю необхідного 31 року страхового стажу, оскільки відмову ГУПФУ у Волинській області зарахувало лише 12 років 10 місяців 26 днів стажу. відмову ГУПФУ у Волинській області протиправно не врахувало періоди його роботи, військової служби та навчання загальною тривалістю 20 років 04 місяці 03 дні, підтверджені трудовими книжками, військовим квитком та свідоцтвом про навчання. Єдиною підставою для не зарахування цих періодів відповідач вказав розбіжності у написанні прізвища в зазначених документах порівняно з паспортними даними.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 135050016981 від 14 жовтня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: роботи з 25.02.1987 року по 01.04.1987 року, з 08.04.1987 року по 03.04.1989 року, з 12.04.1990 року по 15.07.1994 року, з 01.08.1994 року по 01.02.1996 року, з 05.02.1989 року по 10.03.1996 року (з урахуванням непересічності), з 12.04.1996 року по 01.08.1997 року; військової служби з 28.05.1983 року по 20.07.1985 року; навчання з 28.12.1987 року по 24.05.1988 року; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 27 вересня 2024 року.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до Порядку № 637 та Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж, і вона має бути оформлена належним чином, а відомості про працівника - відповідати паспортним даним.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, ІНФОРМАЦІЯ_2 він досяг віку 60 років, що є пенсійним віком відповідно до статті 26 Закону № 1058.
07 жовтня 2024 року Позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (ГУПФУ у Львівській області) із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1 (у редакції, чинній на момент звернення), та принципу екстериторіальності, заяву Позивача передано для опрацювання та прийняття рішення до ГУПФУ у Волинській області.
Рішенням ГУПФУ у Волинській області №135050016981 від 14 жовтня 2024 року Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058 через відсутність необхідного страхового стажу (31 рік). Згідно з цим рішенням, підтверджений страховий стаж Позивача складає 12 років 10 місяців 26 днів. У рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовими книжками серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , навчання згідно зі свідоцтвом № НОМЕР_3 , періоди військової служби згідно з військовим квитком НОМЕР_4 , оскільки прізвище в цих документах не відповідає даним паспорта.
Спірними є наступні періоди, які Позивач просить зарахувати до страхового стажу:
роботи з 25.02.1987 року по 01.04.1987 року (00 р. 01 міс. 08 дн.);
роботи з 08.04.1987 року по 03.04.1989 року (01 р. 11 міс. 26 дн.);
роботи з 12.04.1990 року по 15.07.1994 року (04 р. 03 міс. 03 дн.);
роботи з 01.08.1994 року по 01.02.1996 року (01 р. 06 міс. 00 дн.);
роботи з 05.02.1989 року по 10.03.1996 року (07 р. 01 міс. 05 дн.);
роботи з 12.04.1996 року по 01.08.1997 року (01 р. 03 міс. 30 дн.);
служби у Збройних Силах з 28.05.1983 року по 20.07.1985 року (02 р. 01 міс. 23 дн.);
навчання у школі ДТСААФ з 28.12.1987 року по 24.05.1988 року (00 р. 04 міс. 27 дн.).
Загальна тривалість цих періодів, за підрахунками позивача, становить 20 років 04 місяці 03 дні.
Позивач має паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 та має РНОКПП НОМЕР_5 .
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що незначна розбіжність у прізвищі на титульному аркуші, заповненому російською мовою, не може нівелювати всі наступні записи про роботу, за наявності РНОКПП та інших документів, що однозначно ідентифікують особу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до п. 1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як встановлено пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі Інструкція №58), встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пункті 2.2 Інструкції №58 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.
Згідно із п.2.11 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Пунктами 2.12-2.13 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов'язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п. 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
З матеріалів справи слідує, що період військової служби (28.05.1983 року - 20.07.1985 року): підтверджується військовим квитком та підлягає зарахуванню до стажу відповідно до п. "в" ст. 56 Закону № 1788. Формальна розбіжність у прізвищі не може бути підставою для відмови за наявності інших ідентифікуючих даних.
Період навчання (28.12.1987 року - 24.05.1988 року): підтверджується свідоцтвом про навчання на курсах та підлягає зарахуванню до стажу відповідно до п. "д" ст. 56 Закону № 1788 (в ред. на той час).
Отже, записи у трудовій книжці містять послідовну інформацію про трудову діяльність позивача. За відсутності доказів їх недостовірності та враховуючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, відтак ці періоди підлягають зарахуванню.
Колегія суддів зауважує, що формальна розбіжність у прізвищі не спростовує факту трудової діяльності позивача у наведений вище період, а лише є недоліком у заповненні трудової книжки підприємством.
Разом з тим, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки та довідок, оскільки записи у ці документи вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки їх заповнення не є підставою вважати про відсутність страхового стажу у позивача за спірний період. Крім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. чи наданих архівних довідках, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребовувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах пенсійним органом не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо спірних періодів роботи позивача, військової служби та навчання загальною тривалістю 20 років 04 місяці 03 дні, а протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу, виявивши формальний недолік.
Разом з тим, загальний страховий стаж позивача становить 33 роки 02 місяці 29 днів (12 р. 10 м. 26 дн. + 20 р. 04 м. 03 дн. = 32 р. 14 м. 29 дн. = 33 р. 02 м. 29 дн.). Цей стаж є значно більшим за мінімально необхідний (31 рік) для призначення пенсії за віком Позивачу у 2024 році.
Колегія суддів погоджується з судом попередньої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 135050016981 від 14 жовтня 2024 року є протиправним, оскільки прийняте з порушенням вимог статей 19, 46 Конституції України, статей 24, 26 Закону № 1058, статті 62 Закону № 1788, Порядку № 637, без урахування всіх обставин, що мають значення для справи, та з надмірним формалізмом, що суперечить принципу верховенства права.
Верховний Суд у своїй постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд вказав, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Колегія суддів звертає увагу, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що недоліки у заповненні трудової книжки, враховуючи відсутність сумніву та спору щодо належності трудової книжки позивача, наявність інших обов'язкових реквізитів є формальним та таким, що не спричиняють втрату юридичної сили всього документу.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі №380/1295/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич