05 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/3034/23 пров. № А/857/19744/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі №500/3034/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання дії та бездіяльності протиправними,- (головуючий суддя першої інстанції - Мірінович У.А., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту - 28.04.2025)
На розгляді у Тернопільському окружному адміністративному суді перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України, у якій позивач просив суд
- визнати протиправним та скасувати Наказ в.о. Директора Бюро економічної безпеки України від 22.05.2023 №125-к/ДСК-ДП «Про застосування дисциплінарного стягнення»;
- визнати протиправним та скасувати Наказ в.о. Директора Бюро економічної безпеки України від 23.05.2023 №126-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді Старшого аналітику відділу оперативного аналізу ризиків у сфері оподаткування управління оперативного аналізу Департаменту аналізу інформації та управління ризиками Бюро економічної безпеки України;
- стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.05.2023 по дату винесення рішення у даній справі із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 3326 грн. 25 коп.;
- визнати час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 24.04.2023 по дату винесення рішення у даній справі часом служби у правоохоронних органах, зарахувавши цей час у вислугу років.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі №500/3034/23 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовано накази в.о. Директора БЕБ від 22.05.2023 №125-к/ДСК-ДП «Про застосування дисциплінарного стягнення» та від 23.05.2023 №126-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого аналітика відділу оперативного аналізу ризиків у сфері оподаткування управління оперативного аналізу Департаменту аналізу інформації та управління ризиками БЕБ з 24.05.2023; стягнуто з БЕБ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 554307,20грн, з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №500/3034/23 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі №500/3034/23, судом апеляційної інстанції частково задоволено заяву представника відповідача про стягнення на його користь судових витрат.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.03.2025, касаційну скаргу сторони позивача залишено без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №500/3034/23 залишено без змін.
31.07.2024 представником відповідача подано на адресу суду заяву, у якій вона просить допустити поворот виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі №500/3034/23 за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Бюро економічної безпеки України безпідставно одержаних коштів у сумі 55105,35грн, стягнутих на підставі виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі № 500/3034/23; стягнути з ОСОБА_1 на користь Бюро економічної безпеки України безпідставно одержані кошти у сумі 55105,35грн, стягнуті на підставі виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі №500/3034/23.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року в задоволені заяви представника відповідача про поворот виконання рішення у справі №500/3034/23 від 09.01.2024року відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суд першої інстанції, відповідачем подана апеляційний скарга, в якій зазначає, що ухвала Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 є необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а саме пунктів 1, 2, 4 частини 3 статті 2, частин 1, 3, 5 статті 242, частин 7 та 9 статті 380, частини 1 статті 381 КАС України, що призвело до постановлення незаконного судового рішення.
Апелянт зазначає що єдиною підставою для відмови у задоволенні заяви БЕБ про поворот виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі № 500/3034/23 в частині виплачених позивачу коштів на суму 55 105,35 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за один місяць) стало те, що, на думку суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу є заробітною платою, а тому не можна застосувати поворот виконання рішення, передбачений ст. 381 КАС України, адже ця норма встановлює обмеження щодо рішень про присудження заробітної плати у відносинах публічної служби.
Суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість застосування повороту виконання рішення у цій справі, оскільки виплачений на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу є заробітною платою, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19. Однак роблячи такий висновок та посилаючись на вказану позицію Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції не врахував, що Велика Палата у своїй постанові надала оцінку середньому заробітку за час вимушеного прогулу виключно в контексті визначення строків звернення до суду, а не в контексті повороту виконання судового рішення, що має місце у нашій справі. У цій постанові Велика Палата не робила висновків щодо того, чи є середній заробіток за вимушений прогул елементом структури заробітної плати відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» або чи може бути він виключенням для повороту виконання згідно зі статтею 381 КАС України. Таким чином, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу в контексті повороту виконання судового рішення, визначеного ст. 381 КАС України, у поєднанні з положеннями Закону України «Про оплату праці» відсутній.
Апелянт вважає, шо суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доводам Бюро економічної безпеки України про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, а є спеціальним видом компенсації за порушення трудових прав працівника.
Вказує, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Структура заробітної плати безпосередньо визначена у статті 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу з своєю правовою природою не є ні основною, ні додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Враховуючи те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а тому не підпадає під вимоги ст. 381 КАС України.
Також зазначає, що Суд першої інстанції не врахував доводи БЕБ стосовно коду економічної класифікації видатків бюджету, за яким було здійснено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача, яким підтверджується компенсаційна природа такої виплати. Крім того, суд не навів обґрунтування причин неприйняття вказаних доводів БЕБ та не зазначив інших аргументів на підтвердження правомірності власної позиції.
Приймаючи спірне рішення, суд першої інстанції не врахував доводи БЕБ про те, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 за один місяць в сумі 55 105 грн. 35 коп. була профінансована шляхом списання коштів з реєстраційного рахунку загального фонду державного бюджету Бюро економічної безпеки України за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2800 «Інші видатки» (що підтверджується копією платіжної інструкції від 15.01.2024 № 8, де в «Призначенні платежу» міститься посилання на КЕКВ 2800), що вкотре підтверджує компенсаційну природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, суд не надав належної правової оцінки тому, що виплачені на користь ОСОБА_1 кошти не є оплатою праці в розумінні бюджетного законодавства, адже заробітна плата працівникам бюджетних установ виплачується за КЕКВ 2111 «Заробітна плата». КЕКВ 2111 «Заробітна плата» використовується виключно для нарахування заробітної плати, що є постійною або періодичною оплатою праці. Натомість КЕКВ 2800 «Інші видатки» застосовується для разових, компенсаційних виплат, які не мають ознак трудової винагороди, зокрема середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З урахуванням наведеного апелянт просить скасувати ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі № 500/3034/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву БЕБ про поворот виконання рішення суду у справі № 500/3034/23. Допустити поворот виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі № 500/3034/23 за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Бюро економічної безпеки України безпідставно одержаних коштів у сумі 55 105,35 грн., стягнутих на підставі виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі № 500/3034/23. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Бюро економічної безпеки України безпідставно одержані кошти у сумі 55 105,35 грн., стягнуті на підставі виконавчого листа Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі № 500/3034/23.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції, вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
В судовому зсіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про поворот виконання судового рішення.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі №500/3034/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до Бюро економічної Безпеки про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнуто з Бюро економічної безпеки України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 554307 гривень 20 коп., з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів; рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
09 січня 2024 року Тернопільським окружним адміністративним судом, зокрема, видано виконавчий лист негайного виконання в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, який було пред'явлено позивачем до виконання разом із заявою від 10.01.2024 про поновлення ОСОБА_1 на посаді.
На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі №500/3034/23 в частині негайного виконання, з урахуванням пред'явленого виконавчого листа, БЕБ виплатило на користь позивача середній заробіток за один місяць за час вимушеного прогулу, а також сплатило до бюджету установлені законодавством України податки, збори та обов'язкові платежі із вказаної суми, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.01.2024 №8 на суму 55105,35грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2024 задоволено апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України, скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі № 500/3034/23, та прийнято нову постанову, якою в позові ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Вважаючи, що виплачений позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, - відповідач звернувся до суду із даною заявою, у якій просить допустити поворот виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі №500/3034/23 в частині виплачених позивачу коштів на суму 55105,35грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Суд першої інстанції в задоволенні заяви відмовив з тих підстав, що виплачений на виконання судового рішення у справі №500/3034/23 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за один місяць) не може бути стягнутий з позивача у межах процедури повороту виконання судового рішення
Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Відповідно до частини першої статті 380 КАС України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Частинами четвертою-шостою статті 380 КАС України передбачено, що питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.
До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.
Частиною сьомою статті 380 КАС України визначено, що якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене згідно із частинами першою - третьою цієї статті, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Визначальним під час розгляду заяви про поворот виконання рішення є з'ясування порушення скасованим судовим рішенням права сторін та чи виконано рішення суду, що призвело до порушення прав, які потребують відновлення у судовому порядку. При повороті виконання рішення вчиняються дії, які покликані повернути стан речей до виконання рішення суду.
Поворот виконання рішення це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.
Таким чином, вирішальною підставою для здійснення повороту судового рішення є скасування чи зміна вищестоящим судом вже виконаних постанов чи рішень суду, а також реалізація скасованого рішення суду внаслідок одержання стороною майна.
При цьому, аналіз приписів статті 380 КАС України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про поворот виконання судового рішення суд має право здійснити такий поворот лише в межах судового рішення (його резолютивної частини), за яким відбулось стягнення, тобто в межах стягнутих сум.
Водночас, відповідно до статті 381 КАС України поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб'єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.
Суд першої інстанції вірно висновував, що згідно з цією нормою, не допускається поворот виконання судових рішень у вище зазначеній категорії справ за винятком випадків повідомлення позивачем завідомо неправдивих відомостей або поданням підроблених документах.
Тобто, якщо особа добросовісно одержувала за скасованим чи зміненим в подальшому судовим рішенням певні виплати, то вона не повинна повертати ці кошти чи надміру одержані кошти. З набранням законної сили новим судовим рішенням вона лише втрачає право на одержання подальших виплат або зберігає це право щодо виплат у меншому розмірі.
У зазначених категоріях адміністративних справ може відбутися поворот виконання у випадках, якщо рішення суду прийнято з урахуванням недобросовісної поведінки позивача (стягувача), а не порушень з боку суду. Тому, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем завідомо неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах, суд повинен допустити поворот виконання.
Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №2а-9320/11/0308, від 20.06.2019 у справі №336/9595/14, від 22.08.2019 у справі №9557/10/1570, від 24.09.2020 у справі №818/678/17, від 31.07.2020 у справі №757/34139/18-ц, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються судом під час вирішення спору.
У вказаних постановах Верховний Суд зробив висновок про те, що чинне законодавство не допускає повороту виконання рішення суду у разі скасування виконання судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. Для цієї категорії справ не має значення, в якому порядку ухвалене те рішення, яким було скасовано інше виконане рішення.
Що стосується доводів апелянта про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу з своєю правовою природою не є ні основною, ні додатковою заробітною платою, не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, то колегія суддів вважає такі необґрунтованими з огляду на наступне.
Як уже зазначалось вище, відповідно до ст.381 Кодексу адміністративного судочинства України, поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб'єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.
Визначальним положенням наведеної норми КАС України є те, що поворот виконання рішення не допускається не лише щодо виплати заробітної плати, а й будь якого іншого грошового утримання у відносинах публічної служби.
Таким чином самої лише обставини щодо скасування судового рішення прийнятого судом першої інстанції є не достатнім для стягнення з позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахованого йому за рішенням суду.
Як вже було зазначено судом, Верховний Суд у постановах від 20.09.2022 у справі №380/4214/20, від 08.12.2022 у справі №380/3644/20, від 15.02.2024 у справі №380/3441/20, від 14.03.2024 у справах №380/3566/20, №380/3752/20 та від 11.04.2024 у справі №380/3824/20 зробив висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою (пункт 98 постанови від 11.04.2024 у справі №380/3824/20), а тому суд при виборі застосування правової позиції Верховного Суду враховує ту, яка прийнята пізніше.
Щодо покликання апелянта на коди економічної класифікації видатків бюджету, з якого здійснено виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме те, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 за один місяць в сумі 55 105 грн. 35 коп. була профінансована шляхом списання коштів з реєстраційного рахунку загального фонду державного бюджету Бюро економічної безпеки України за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 2800 «Інші видатки» (що підтверджується копією платіжної інструкції від 15.01.2024 № 8, де в «Призначенні платежу» міститься посилання на КЕКВ 2800), що вкотре підтверджує компенсаційну природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що код економічної класифікації видатків бюджету, з якого було здійснено виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 не змінює змісту та суті такої виплати.
Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції вірно висновував, що виплачений на виконання судового рішення у справі №500/3034/23 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за один місяць) не може бути стягнутий з позивача у межах процедури повороту виконання судового рішення, а тому в задоволенні заяви про поворот виконання рішення суду від 09.01.2024 слід відмовити.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені в апеляційній скарзі доводи безпідставними, а висновки суду першої обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали відсутні.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі №500/3034/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повний текст постанови складено 13.08.2025 р.