справа № 570/2398/25
провадження № 2/570/1421/2025
14 серпня 2025 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Ткачук О.В.,
розглянувши в порядку спрощенного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
покликаючись на непогашення позичальником заборгованості по кредитному договору, представник позивача Аліна Пилипчук у поданій через систему "Електронний суд" 22 травня 2025 року позовній заяві просить стягнути з відповідача на користь позивача 23 680 грн. 00 коп. боргу та 2 422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.
04 червня 2025 представник відповідача адвокат Віталій Скрипнюк подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав.
Стверджує, що відповідач до ТОВ "Споживчий центр" ніколи не звертався, жодних договорів не підписував. Зазначає, що банківська картка № НОМЕР_1 відповідачу не належить, кредитними коштами, які були на неї переведені, він не користувався. Пояснює, що про наявність заборгованості дізнався з тексту позовної заяви, про що відразу повідомив правоохоронні органи. Крім цього, фінансовий номер, на який направлялася оферта позивача та з якого було відправлено акцепт, скріплений електронним підписом, ОСОБА_1 на той момент не належав. Звертає увагу суду, що відповідач ніколи не проживав і не був зареєстрований по АДРЕСА_1 , яка зазначена як адреса проживання позичальника у заявці на отримання кредиту. Вважає, що відповідач ОСОБА_1 не є учасником договірних відносин з позивачем, тому не може нести жодної відповідальності за невиконання умов договору №15.07.2024-100001843. Просить відмовити у задоволенні позову та викласти у мотивувальній частині судового рішення відповідний висновок про неукладеність ОСОБА_1 спірного договору 15 липня 2024 року. Крім цього, просить стягнути з ТОВ "Споживчий центр" на користь відповідача 8 000 грн. судових витрат як витрати на правову допомогу.
У поданій 13 червня 2025 року через систему "Електронний суд" відповіді на відзив представник позивача Дмитро Павленко позовні вимоги підтримав.
Зазначає, що відповідач не підтвердив відповідними засобами доказування, що вказаний у заявці фінансовий номер йому не належить. Зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, представник відповідача не надав до суду виписки по рахунках відповідача у банківських установах, в т.ч. по рахунку НОМЕР_2 , який відповідач зазначив у договорі, як номер особистого платіжного засобу. Вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку як первинного бухгалтерського документу. Просить позовні вимоги задоволити.
Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Вказаний представник позивача у надісланій до суду заяві просить справу слухати у відсутність сторони позивача.
Відповідач до суду не з'явився, у поданій до суду заяві його представник адвокат Віталій Скрипнюк просить розглянути справи без його участі. Просить відмовити у позові та стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати.
Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд встановив такі обставини.
Відповідач ОСОБА_1 вказаний як позичальник за кредитним договором, укладеним 15 липня 2024 року в електронній формі із ТОВ «Споживчий центр" № 15.07.2024-100001843. Кредит підписаний одноразовим ідентифікатором Е334.
Згідно з умовами кредитного договору позичальнику надається кредит у розмірі 8 000 грн., строком на 98 днів з дати його надання. Дата повернення кредиту 20 жовтня 2024 року. Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 4323-34ХХ-ХХХХ-1584.
Згідно з повідомленням ТОВ "Універсальні платіжні рішення" вих.№124-1205 від 12.05.2025 підприємство надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Відповідно до договору про переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 15.07.2024 16:54:20 на суму 8 000 грн., номер картки НОМЕР_1 , призначення платежу: видача за договором кредиту №№ 15.07.2024-100001843.
У відповідності до розрахунку станом на 20 жовтня 2025 року розмір заборгованості, на думку позивача, становить - 23 680 грн. 00 коп., з яких 8 000 грн. 00 коп. тіло кредиту, 10 080 грн. проценти, 4 000 грн. неустойка, 400 грн. комісія, 1 200 дод. комісія.
23 червня 2025 року ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області витребувано у Акціонерного товариства "А-Банк" інформацію на чиє ім'я емітувалась (видавалась) банківська картка № НОМЕР_1 та інформацію про рух коштів по банківському рахунку № НОМЕР_1 за 15 липня 2024 року.
Згідно з відповіддю Акціонерного товариства "А-Банк" №20.1.0.0.0/7-20250630/0281 від 03.07.2025 картка № НОМЕР_1 (рахунок НОМЕР_3 ) емітована на ім'я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ). 15 липня 2024 року о 16:54:24 отриманий переказ коштів у розмірі 8 000 грн.
Суд застосував такі норми права.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно змісту ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні вимоги ставляться ч.1 ст.1049 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до ч.3 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Суд дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень ст.526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (вказане узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі№161/16891/15-ц).
Як виснував Верховний суд у постанові від 13 травня 2020 року (справа №219/1704/17) тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Так, у спірному кредитному договорі № 15.07.2024-100001843 реквізитами належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів вказано картку № НОМЕР_1 . Проте належність вказаної картки відповідачу ОСОБА_1 спростоване витребуваною ухвалою суду інформацією Акціонерного товариства "А-Банк", згідно з якою картка емітована на ім'я ОСОБА_2 .
Позивачем не доведено, що на час укладення кредитного договору за зазначеним номером банківської картки чи номером мобільного телефону ідентифіковано саме відповідача, як отримувача кредитних коштів. За недоведеності вказаних обставин відсутні підстави вважати, що кредитор виконав умови договору щодо передачі кредитних коштів на користь саме відповідача ОСОБА_1 .
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією /ст.129 Конституції України/.
За правилами статей 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином позивач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів про отримання кредитних коштів у розмірі 8 000 грн. відповідачем за умовами кредитного договору № 15.07.2024-100001843 від 15 липня 2024 року. Зазначена у договорі банківська картка не належить відповідачу, крім цього доказів того, що вказаний у кредитному договорі номер телефону є фінансовим номером телефону відповідача матеріали справи не містять.
Відтак позивач не довів, що у ОСОБА_1 існує заборгованість за кредитним договором №4323347391891584 від 15 липня 2024 року перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживий центр» в сумі 23 680 грн., тому суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Суд бере до уваги, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
При цьому враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в позові понесені судові витрати залишаються на стороні, яка їх понесла.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то право на її закріплене положеннями ст.59 Конституції України. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абз.2 п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абз.3, 4, 5 п.п.3.1, абз.1 п.п.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Як виснував Верховний Суд у справі №756/2114/17 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Так, правничу допомогу у цій справі відповідачу надавало Адвокатське бюро "Скрипнюк та партнери" в особі адвоката Скрипнюка Віталія Радіоновича згідно з договором про надання правничої допомоги №80 від 02 червня 2024 року.
Відповідно до акту виконаних робіт від 04 червня 2025 року згідно з договором №80 від 02.06.2024 року та рахунку-фактури №100 від 04.06.2025, адвокат Скрипнюк В.Р. надав ОСОБА_1 правову допомогу на загальну суму 6 000 грн.
При вирішенні клопотання суд приходить до висновку, що обсяг наданих адвокатом послуг з правничої допомоги адвоката у цій справі не є значним, визначений адвокатом розмір витрат на правничу допомогу адвоката є завищеним та таким, що не відповідає складності справи та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки самі по собі первина консультація, правовий аналіз наявних документів, подача відзиву через канцелярію, що заявлені як окремі послуги, не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням відзиву, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом. Ці дії входять у підготовку відзиву, яку суд оцінює у 3 000 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд
відмовити у задоволенні цивільного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3 000 грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул.Саксаганського, 133-А, м.Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя: Кушнір Н.В.