Справа № 754/6478/23 Головуючий у І інстанції - Лапій С.М.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
14 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Кузьменка В.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), Державного виконавця Попик Ольги Василівни про визнання протиправними та скасування постанов, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовною заявою до Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), Державного виконавця Попик Ольги Василівни, в якій просила:
- визнати бездіяльність Державного виконавця Попик Ольги Василівни в частині нездійснення належних виконавчих дій в частині ведення виконавчого провадження № НОМЕР_1 протиправною;
- скасувати постанову Державного виконавця від 07.04.2023 у ВП № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору в розмірі 25,50 грн;
- скасувати постанову Державного виконавця від 07.04.2023 у ВП № НОМЕР_1 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 269,00 грн;
- зобов'язати Деснянський відділ ДВС повернути їй неправомірно стягнуті кошти виконавчого збору, витрат виконавчого провадження у розмірі 294 грн 50 коп;
- стягнути з Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху з наданням Позивачці строку для усунення її недоліків. Так, ухвалою встановлено, що Позивачкою, зокрема оскаржуються постанови державного виконавця від 07.04.2023 у ВП № НОМЕР_1, при цьому до суду вона звернулася 16.05.2023, тобто з пропущеним строком звернення до суду, визначеним нормами КАС України.
Від Позивачки до суду першої інстанції було подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду. На обґрунтування вказаної заяви Позивачкою зазначено, що про порушення прав вона дізналася на початку квітня 2023, та з матеріалами виконавчого провадження ознайомилася 05.05.2023, а тому строк звернення не пропущено.
У зв'язку з тим, що зазначені Позивачкою у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду мотиви для його поновлення не підтверджують наявності об'єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню нею постанов, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року позовну заяву повернуто Позивачці.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що про порушення прав вона дізналася на початку квітня 2023, та з матеріалами виконавчого провадження ознайомилася 05.05.2023, а тому строк звернення не пропущено.
Відзиву Відповідачів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву виходив з того, що Позивачкою не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали їй звернутись з даним адміністративним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).
Відповідно до частини 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом десяти робочих днів з дня коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Позивачкою в апеляційній скарзі зазначено, що про порушення своїх прав, свобод та інтересів Позивачка дізналася саме 05 травня 2023 року, коли під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження стало відомо, що Відповідачами було порушено ряд вимог законодавства України.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що про порушення своїх прав Позивачці було відомо ще 05.04.2023, коли вона зверталась до Відповідача із заявою про закінчення, зокрема виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 (а.с. 49).
Також Позивачка у позові зазначила, що постанови про закриття виконавчих проваджень нею були отримані 14.04.2023 (а.с. 50), проте до адміністративного суду з даним адміністративним позовом Позивачка звернулася 16.05.2023, тобто з пропуском встановленого строку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені Позивачкою у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду мотиви для його поновлення не підтверджують наявності об'єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню нею постанов. Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, Позивачкою не наведено.
Позивачкою в апеляційній скарзі також наголошено, що нею в межах даної адміністративної справи не реалізовано право на справедливий суд, та конституційне право на судовий захист.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними.
Так, відповідно до правових висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі " Перетяка та Шереметьєв проти України").
Керуючись практикою ЄСПЛ, необхідно зауважити, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосудця та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення ЄСПЛ у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі". У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Тобто, інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У контексті забезпечення реалізації права на звернення до суду за захистом своїх прав та вирішення питання поновлення строків на таке звернення у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об'єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника.
Відтак, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у справі доказів обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки позовна заява та заява на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не містять належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, наявні правові підстави для повернення даного адміністративного позову без розгляду, з чим погоджується і колегія суддів.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви - без змін.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: В.В. Кузьменко
Є.І. Мєзєнцев