Справа 556/1962/25
Номер провадження 2/556/763/2025
14.08.2025. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Котик Л.О.
при секретарі - Соловей Г.С.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в селищі Володимирець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської про встановлення самостійного виховання та утримання дитини, яка не досягла 18 років,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з ОСОБА_2 перебували у шлюбі. Від спільного шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18.10.2016 року шлюб між сторонами розірвано. Місце проживання дитини визначено з батьком.
З 2016 року син проживає з батьком в АДРЕСА_1 та перебуває на його утриманні. Мати дитини не приймає участі в утриманні їх неповнолітнього сина та проживає окремо в іншому місці, оскільки їх шлюб розірвано та створено нові сім'ї.
Саме батько займається вихованням, навчанням, підготовкою до самостійного життя, забезпечує всім необхідним: харчуванням, одягом, дозвіллям, медичним лікуванням, доглядом та утриманням сина.
Встановлення факту перебування сина ОСОБА_4 на самостійному вихованні та утриманні позивача необхідно для захисту прав та інтересів дитини, прав та інтересів позивача, як батька, що займається вихованням та утриманням сина, а також для оформлення соціальної допомоги, вирішення інших питань, пов"язаних із вихованням дитини, в т.ч. і лікуванням, відпочинком.
Таким чином у позивача постала необхідність юридичної фіксації цього факту та юридичного закріплення у відповідному рішенні суду, оскільки в подальшому виникають обставини необхідності оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним із батьків, а також виникають питання щодо переміщення його та дитини без документального оформлення згоди матері, яка не проживає разом із сином ОСОБА_4 .
На підставі наведеного, позивач просить встановити, що він самостійно виховує дитину віком до 18 років, а саме: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дитина перебуває на його утриманні.
Вказана позовна заява надійшла до суду 01 липня 2025 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 21 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Належним чином повідомлена відповідачка в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги визнає.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської області в підготовче судовн засідання не з'явилися, надали заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують, а також надали рішення Антонівської сільської ради №94 від 29 липня 2025 року «Про встановлення самостійного виховання дитини, яка не досягла 18 років».
Згідно ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження , серії НОМЕР_1 , де останні записані батьками.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18.10.2016 року у справі №556/1402/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Визначено місце проживання дитини з батьком.
Згідно Витягу з реєстру територіальної громади №2025/006457953 від 16.05.2025, №2025/006457774 від 16.05.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджуються Витягом з реєстру територіальної громади №2025/007703623.
Згідно Висновку органу опіки та піклування Антонівської сільської ради щодо виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , затвердженого рішенням Антонівської сільської ради №94 від 29 липня 2025 року «Про встановлення самостійного виховання дитини, яка не досягла 18 років», у ході вивчення матеріалів органом опіки та піклування Антонівської сільської ради встановлено, що в офіційному шлюбі, який був укладений 03.08.2012 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18.10.2016 шлюб між подружжям було розірвано, дитину залишено проживати з батьком.
Відомостей про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та стягнення з неї аліментів не надано.
Звернень щодо встановлення способу участі у вихованні та встановлення годин спілкування з дитиною від матері до органу опіки та піклування Антонівської сільської ради не надходило.
З моменту набрання законної сили рішення Володимирецького районного суду про розірвання шлюбу, ОСОБА_3 проживає разом із батьком та перебуває на його утриманні і вихованні. Даний факт підтверджується: відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб відділу ЦНАГІ виконавчого комітету Антонівської сільської ради від 25.07.2025 № 223, згідно з якими ОСОБА_1 дійсно зареєстрований в АДРЕСА_1 , разом із своїм сином ОСОБА_3 ; свідченням ОСОБА_5 , жительки с. Антонівка Вараського району Рівненської області; свідченням ОСОБА_6 , жительки с. Антонівка Вараського району Рівненської області.
Згідно акту обстеження умов проживання від 25.07.2025, складеного службою у справах дітей виконавчого комітету Антонівської сільської ради, ОСОБА_1 має наступний склад сім'ї: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько з дитиною проживають у власному будинку.
Перевіркою встановлено, що умови проживання задовільні. Кімнати умебльовані меблями старого зразка, наявна побутова техніка. Для дитини облаштовано окрему кімнату, у якій встановлено ліжко, шафу, письмовий стіл.
Дитина забезпечена одягом та взуттям відповідно до віку. Батько доглядає сина сам, речей матері у помешканні немає.
Згідно характеристики від 28.07.2025 № 521, наданої Антонівською сільською радою, ОСОБА_1 , за час проживання на території с. Антонівка, зарекомендував себе з позитивної сторони.
Начальником служби у справах дітей виконавчого комітету Антонівської сільської ради 25.07.2025 було проведено бесіду із дитиною - ОСОБА_3 , за результатами якої складено довідку. Зі слів ОСОБА_4 , він проживає лише з батьком, який займається його вихованням та утриманням.
З матір'ю, ОСОБА_2 , жителькою с. Городець Сарненського району Рівненської області, він не спілкується ні особисто, ні в телефонному режимі. Матеріальної допомоги на утримання дитини мати не надає, близьких емоційних відносин із сином не має.
ОСОБА_3 є учнем Антонівського ліцею Антонівської сільської ради. У характеристиці, наданій навчальним закладом, від 28.07.2025 №117 вказано, що ОСОБА_3 зарекомендував себе як учень із середнім рівнем дисципліни, є доброзичливим та товариським хлопцем, легко знаходить спільну мову з однолітками та дорослими. ОСОБА_3 виховується у неповній сім'ї. Батько приділяє достатню увагу його вихованню та розвитку.
Тому, взявши до уваги пропозиції комісії по захисту прав дитини від 28.07.2025, орган опіки та піклування виконавчого комітету Антонівської сільської ради дійшов висновку, що виховання та утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не суперечить найкращим інтересам дитини.
Факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не досяг 18 років підтверджується також письмовими поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , справжність підпису яких підтверджено секретарем виконавчого комітету Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської області.
Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст.1 Першого протоколу.
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (ст.1 СК).
Частиною 1 статті 121 СК передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ст.141 СК, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Разом з тим, сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст.14, ч.1 ст.15 СК України). Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст.150-151 СК УКраїни.
Згідно ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч.3 ст.151 СК України, батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, встановлено, що у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ч.ч. 1, 2 ст. 157 СК України).
А як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М. С. проти України», при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Верховний Суд у своїй постанові від 30.03.2021 р. по справі № 542/1428/18 зазначив, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Окрім того, Верховний Суд України у справі № 211/559/16-ц, рішення від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
І як зазначено в постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №930/2899/23, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання чи утримання дитини.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №930/2899/23, не підлягають з'ясуванню в порядку окремого провадження встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
У частині першій статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Судом встановлено та не заперечувалось відповідачкою, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком та перебуває на його утриманні, позивач самостійно виховує дитину, створив усі умови для проживання сина, доглядає та піклується про його стан здоров'я, забезпечує харчуванням, одягом, лікуванням, та дозвіллям.
Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні батька - ОСОБА_1 необхідно для захисту прав та інтересів дитини, а також прав та інтересів позивача, як батька, що займається самостійним вихованням та утриманням неповнолітньої дитини, а також для оформлення соціальної допомоги, вирішення інших питань, пов"язаних із вихованням дитини, в т.ч. і лікуванням, відпочинком.
Згідно із ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випад-ків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Враховуючи вище викладене, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, незаперечення матері щодо місця проживання дитини з батьком, з огляду на відсутність обставин, які б свідчили, що проживання сина ОСОБА_4 з батьком може йому зашкодити, судом встановлено, що позивач самостійно виховує та утримує дитину, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав одного з батьків дитини є крайнім заходом, суд вважає за необхідне встановити факт самостійного виховання позивачем свого сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не позбавляє права матір належним чином виконувати свої батьківські обов'язки в подальшому.
Окрім того відповідачка позов визнала. А як зазначено у ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Позивач не ставить питання про відшкодування судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 189, 229, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської про встановлення самостійного виховання та утримання дитини, яка не досягла 18 років, задовольнити.
Встановити, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не досяг 18 років.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Котик Л.О.
Учасники процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання згідно відомостей УДМС України в Рівненській області: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Антонівської сільської ради Вараського району Рівненської області, місцезнаходження: с. Антонівка, вул. Б.Хмельницького, 4, Вараського району, Рівненської області.