Справа № 620/14186/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
13 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області, викладене у листі від 16.10.2024 №14789-13546/К-02/8-2500/24, щодо не зарахування до страхового стажу позивачу періоду навчання у Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992;
- визнання неправомірними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо не зарахування до страхового стажу позивачу періоду навчання у Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992 при призначенні пенсії;
- визнання неправомірними дії ГУ ПФУ в Тернопільський області щодо не зарахування до страхового стажу позивачу періоду навчання в Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992 при призначенні пенсії;
- зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу позивачу період навчання у Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992 та здійснити перерахунок пенсії з дня призначення пенсії - 04.04.2024.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання у Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992 та здійснити перерахунок пенсії з дня призначення пенсії - 04.04.2024.
В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
17 березня 2025 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 04.04.2024.
Після звернення позивача до Прилуцького відділу ГУ ПФУ, йому стало відомо, що до страхового стажу не враховано період навчання у Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992 згідно Диплому серії ФВ № 301680 від 11.09.1992 та запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.07.1980.
20.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії.
Листом від 16.10.2024 №14789-13546/К-02/8-2500/24 ГУПФУ в Чернігівській області повідомило позивача, що до страхового стажу не зараховано період навчання у Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992, оскільки останній перетинається з періодом роботи в Експериментально - дослідному заводі "Квант" (з 01.04.1988 по 30.06.1988) та містить тривалий період (06 років 05 місяців 26 днів).
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі по тексту Закон № 1788-XII ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту Закон № 1058-IV).
Згідно зі статтею 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах, і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтверджувати відповідні періоди для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 05.07.1980 містить всі необхідні записи про навчання, зокрема про навчальний заклад, дату прийняття та дату закінчення навчального закладу у період з 01.09.1985 по 27.02.1992, реквізити диплому; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження страхового стажу позивача.
Відтак, трудовою книжкою позивача підтверджено спірний період навчання.
Позивачем до трудової книжки надано диплом серії НОМЕР_2 від 11.09.1992 про навчання позивача у Московському інженерно-фізичному інституті у період з 01.09.1985 по 27.02.1992.
Вказані обставини також підтверджують факт навчання позивача у вищезазначеному навчальному закладі. Докази, які б спростували даний факт відсутні.
Відповідач вважає, що спірний період не підлягає зарахуванню до стажу роботи позивача, оскільки період навчання у Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992 з підстав того, що період навчання перетинається з періодом роботи в Експериментально - дослідному заводі "Квант" (з 01.04.1988 по 30.06.1988) та містить тривалий період (06 років 05 місяців 26 днів). Також зазначив, що оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992, громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території СРСР по 31 грудня 1991 року.
Проте суд звертає увагу, що навчання в Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992 не позбавляло позивача права здійснювати трудову діяльність в Експериментально - дослідному заводі "Квант" (з 01.04.1988 по 30.06.1988).
Відповідачами не надано доказів, що у зазначений період позивачем припинено навчання у Московському інженерно-фізичному інституті.
Щодо посилань відповідача на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992, тому громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території СРСР по 31 грудня 1991 року, колегія суддів зазначає таке.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З урахуванням викладеного суд констатує, що на час навчання позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані пенсійним органом та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача період навчання у Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992 на території рф.
Отже, з огляду на відповідні записи у трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує період навчання позивача у Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992, суд апеляційної інстанції констатує, що ГУ ПФУ в Чернігівській області необґрунтовано та безпідставно не зарахувало до страхового стажу період навчання позивача.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушених прав позивача у межах спірних правовідносин є визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо не зарахування позивачу до страхового стажу спірного періоду навчання, та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання у Московському інженерно-фізичному інституті з 01.09.1985 по 27.02.1992 та здійснити перерахунок пенсії з дня призначення пенсії - 04.04.2024.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.