Справа № 541/2130/25
Провадження № 1-кп/541/275/2025
11 серпня 2025 рокум.Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 07 квітня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025170550000382 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
встановив:
В провадженні Миргородського міськрайонного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Під час судового розгляду прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу, яке він мотивував наступним. Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2025 року до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який був неодноразово продовжений, востаннє - до 21 серпня 2025 року. Прокурор зазначив, що обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами. Підставою для продовження строку запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 під час судового розгляду є наявність обґрунтованого обвинувачення щодо останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, яке кваліфікуються як тяжке, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а також наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Метою застосування вказаного запобіжного заходу є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, що може бути виражено у неявці обвинуваченого на виклики до відповідних органів; вчинити інше кримінальне правопорушення. Прокурор зазначив, що ОСОБА_4 на час затримання не мав міцних соціальних зв'язків, майна у значних розмірах або місця роботи, які б утримували його за місцем мешкання, проживає без реєстрації, веде напівбродячий спосіб життя, джерело його доходів не відоме, обвинувачений схильний до зловживання алкогольними напоями, а тому в будь-який час може змінити місце проживання, виїхавши за межі міста та району на територію, яка буде знаходитися поза юрисдикцією Миргородського міськрайонного суду, без значних наслідків для себе. ОСОБА_4 обвинувачується у відкритому заволодінні чужим майном із застосуванням насильства, що характеризується зухвалістю, вказане підтверджує можливість вчинити нове кримінальне правопорушення аналогічного або іншого характеру, зокрема з корисливим мотивом. Застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не може запобігти спробам ОСОБА_4 вчинити нові кримінальні правопорушення. Заявлені ризики не зменшилися і не відпали, тому існує необхідність у продовженні відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений та його захисник не заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Заслухавши думку учасників судового провадження, суд прийшов до наступного висновку.
Під час досудового розслідування до обвинуваченого ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 квітня 2025 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який було продовжено до 21 серпня 2025 року.
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ч. 2 ст. 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначено в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина.
Згідно практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
У відповідності до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
У відповідності з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Ризики, які стали підставою для застосування запобіжного заходу по даному кримінальному провадженню, були встановлені на стадії досудового розслідування та враховані слідчим суддею під час обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу.
Міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 обрано з урахуванням тяжкості інкримінованого йому злочину, даних про його особу, а також наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема - можливості переховування від органів досудового розслідування та суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Суд вважає, що вказані ризики не зникли, є реальними та дійсними.
Прокурором доведено, що, перебуваючи на волі, усвідомлюючи тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, обвинувачений може ухилитися від суду. Враховуючи характер злочину, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_4 , є підстави вважати, що він може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому запобіжному заході у вигляді тримання під вартою відпала.
Обраний відносно ОСОБА_4 запобіжний захід з урахуванням його тривалості на даний час не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, не перешкоджає інтересам правосуддя.
Оцінивши зазначені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в подальшому належить утримувати під вартою, оскільки саме цей вид запобіжного заходу зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ч. 3 ст. 183 КПК України покладає на суд обов'язок при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
З урахуванням майнового стану обвинуваченого, обставин кримінального правопорушення, суд відповідно до положень п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України визначає заставу у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі внесення обвинуваченим застави на нього повинні бути покладені обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 94, 176-178, 193, 194, 196, 198, 205 КПК України, суд
ухвалив:
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою на 60 днів по 09 жовтня 2025 року включно, визначивши обвинуваченому заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень.
Відкласти судовий розгляд до 14 год 00 хв. 08 вересня 2025 року.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, однак ця ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
СуддяОСОБА_1