П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/31878/24
Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:17.01.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі - 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області) про:
- визнання протиправною бездіяльності 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 січня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 25 вересня 2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100);
- зобов'язання 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області нарахувати та вплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 січня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2021 року по 25 вересня 2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку №100.
- визнання протиправною бездіяльності 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язання 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він проходив військову службу у 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області та на цей час Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.. За період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року йому не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексації грошового забезпечення. 25 вересня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/27068/23 на розрахунковий рахунок позивача відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67 318,29 грн. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації. Оскільки остаточний розрахунок відповідач провів не в день звільнення, то наявні підстави для відповідальності, визначеної ст.ст. 116,117 КЗпП України. Крім того, враховуючи наявність факту невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що норми ст.ст. 116 та 117 КЗпП України є загальними і не поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби цивільного захисту оскільки такі правовідносини врегульовані зазначеними вище Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому, починаючи з 19 липня 2022 року у КЗпП України ст. 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (25 вересня 2024 року день зарахування грошових коштів на рахунок позивача), до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX (далі - Закон №2352-ІХ. Крім того, нарахування та виплата компенсації втрат доходів може бути окремим предметом спору, тож не може розглядатись судом одночасно з вирішенням питання щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення за період, у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01 січня 2016 року по 25 вересня 2024 року.
Зобов'язано 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01 січня 2016 року по 25 вересня 2024 року.
В решті позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі повинен буди розрахований шляхом множення середньої заробітної плати позивача на кількість календарних днів за шість місяців. Про порушення свого права та неотримання суми середнього заробітку позивачу стало відомо лише після 25 вересня 2024 року, а саме після того, як на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/27068/23 на розрахунковий рахунок позивача відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67 318,29 грн.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині позовних вимог залишених без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу в 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області.
Наказом 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області від 25 січня 2022 року №08 ОСОБА_1 з 27 січня 2022 року виключений з кадрів ДСНС України та занятий з усіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/27068/23 від 29 квітня 2024 року зобов'язано 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням січня 2008 року як базового місяця.
25 вересня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/27068/23 на розрахунковий рахунок позивача відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67 318,29 грн.
Вирішуючи справу (в частині позовних вимог залишених без задоволення), суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Суд першої інстанції зазначив, що у даній справі позивача було виключено з кадрів ДСНС України та занятий з усіх видів забезпечення з 27 січня 2022 року, а з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 січня 2022 року включно позивач звернувся до відповідача лише в вересні 2023 року, тобто через 1 рік і 9 місяців.
Враховуючи правові позиції Верховного Суду у справах №825/742/16, №380/693/20, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ч.2 ст. 117 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку. Тому позовні вимоги в частині стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (нарахування та виплати індексації грошового забезпечення) не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з цими (в частині позовних вимог залишених без задоволення) висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів абз.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічно правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України). Також, у вказаній постанові зазначено, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених ст. 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Згідно ст. 116 КЗпП (в редакції, що діяла на дату звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України, в наведеній редакції, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч.1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ від 01 липня 2022 року (далі - Закон №2352-ІХ) в ст. 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Після внесення змін в ст. 117 КЗпП України, редакція якої набрала чинності 19 липня 2022 року, Верховним Судом сформований правовий висновок щодо застосування вказаної норми у разі затримки розрахунку при звільненні, якій охоплює період до внесення змін та після внесення змін.
Зокрема, в постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23, зазначено, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-ІХ і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-IX) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу 27 січня 2022 року, однак повний розрахунок при звільненні з ним проведено відповідачем 25 вересня 2024 року.
Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст. 116 КЗпП України. У період з 27 січня 2022 року по 25 вересня 2024 року у має місце затримка розрахунку при звільненні. Колегія суддів доходить висновку щодо неправомірності бездіяльності 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області стосовно затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.
В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції, при здійсненні відповідних розрахунків сум середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, правомірно розділено вказаний період, зокрема:
- по 18 липня 2022 року із застосуванням ст. 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, а також із застосуванням принципу співмірності, про який йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, із зменшенням відповідної виплати;
- з 19 липня 2022 року по 09 травня 2024 року із застосуванням ст. 117 КЗпП України в чинній редакції, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, без застосування принципу співмірності.
Відповідно до довідки 3 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області про нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за листопад, грудень 2021 року склало по 31 727,22 грн.; середньоденне грошове забезпечення склало - 520,12 грн. (31 727,22 грн./61 день).
Щодо розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період до 19 липня 2022 року з урахуванням співмірності, колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Згідно п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а та від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18.
Колегія суддів вважає, що в даній справі належить застосувати вищенаведені висновки Верховного Суду щодо істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 67 318,29 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум): 89 460,64 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (172 календарні дні *520,12 грн.)= 75,25%.
Колегія суддів зазначає, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 08 травня 2020 року по 18 липня 2022 року з врахуванням істотності частки становить 520,12 грн (середньоденний заробіток позивача) х 75,24% (істотна частка) х 172 (кількість днів затримки) = 67 319,13 грн.
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 14 листопада 2024 року - обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, що становить 184 календарних днів (з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року).
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 95 702,08 грн.(520,12 грн.*184 днів).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 163 021,21 грн.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу, щодо хибних висновків суду першої інстанції про застосування правової позиції Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 та від 28 листопада 2022 року у справі №380/693/20,зважаючи на наступне.
Так, позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, яка ухвалена в часі пізніше, ніж постанови, на які посилається скаржник, стосувалася інших аспектів застосування ст. 117 КЗпП України, а саме: чи припиняється обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за затримку розрахунку після прийняття судом рішення про стягнення відповідних сум, належних працівнику при звільненні.
У справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, у зв'язку з чим відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів суд має враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі підходи щодо застосування приписів ст.ст. 116, 117 КЗпП України.
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст. 317 КАС України вважає необхідним, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Судові витрати у справі відсутні.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст. 315, п.п.3, 4 ч.1 ст. 317, ст.ст. 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення за період, у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01 січня 2016 року по 25 вересня 2024 року.
Зобов'язати 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням строків її виплати, за період 01 січня 2016 року по 25 вересня 2024 року.
Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 січня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 25 вересня 2024 року не більш як за шість місяців.
Зобов'язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та вплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 січня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2021 року по 25 вересня 2024 року не більш як за шість місяців, у загальному 163 021,21 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 14 серпня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.