14 серпня 2025 року справа №200/7916/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 200/7916/24 (головуючий І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2024 року включно за весь час затримки виплати; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2024 р. включно за весь час затримки виплати.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 до 16.03.2022 р. та у ІНФОРМАЦІЯ_1 та на цей час позивач знятий з усіх видів грошового забезпечення. При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 29 січня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток. 13.08.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року по справі № 200/6312/23 відповідачем нараховано та виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення у розмірі 203121,38 грн. Позивач вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового зад6езпечення у повному обсязі за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 200/7916/24 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 16 березня 2022 року та з 01 квітня 2022 року по 19 липня 2022 року за весь час затримки виплати, а саме з 29 січня 2020 року по 12 серпня 2024 року включно. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 16 березня 2022 року та з 01 квітня 2022 року по 19 липня 2022 року за весь час затримки виплати, а саме з 29 січня 2020 року по 12 серпня 2024 року включно. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обґрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , виданим 15.02.2022 року органом 7310, РНОКПП НОМЕР_3 .
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 01 квітня 2020 року ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень.
ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_6 ) до 16.03.2022 року. 16.03.2022 року позивач вибув для подальшого проходження служби в розпорядження начальника НОМЕР_7 прикордонного загону та з 01.04.2022 року по 22.08.2022 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дані обставини встановлені рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 200/6312/23, яке набрало законної сили 08 липня 2024 року.
Наказом начальника НОМЕР_7 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 20 серпня 2022 року № 539-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 , не погоджуючись із розміром грошового забезпечення, виплаченого йому за час проходження служби, у листопаді 2023 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом за захистом свого порушеного права.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 200/6312/23 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 16 березня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020).
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 16 березня 2022 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, грошового розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01 квітня 2022 року по 22 серпня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020).
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок забезпечення за період з 01 квітня 2022 року по 22 серпня 2022 року, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, грошового розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неврахування під час складання щодо ОСОБА_1 довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, за період з 29.01.2020 по 06.12.2022 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 видати на ім'я ОСОБА_1 довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, ст. 9 Закону України від 20.12.1991 р. №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, в тому числі процентної надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби), доплати, підвищення)) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом за 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку з дня звільнення пенсії та подати її до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2024 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 200/6312/23 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання перерахувати та виплатити грошове забезпечення, одноразові види грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, за період з 20.07.2022 по 22.08.2022. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання перерахувати та виплатити грошове забезпечення, одноразові види грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, за період з 20.07.2022 по 22.08.2022 залишено без розгляду. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 200/6312/23 залишено без змін.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 200/6312/23 набрало законної сили 08 липня 2024 року.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 200/6312/23 ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_8 ) 13 серпня 2024 року на рахунок ОСОБА_1 сплачено грошові кошти в сумі 203121,38 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 4168 від 12 серпня 2024 року.
Проте, провівши остаточну виплату 13 серпня 2024 року на виконання судового рішення, відповідач не нарахував і не виплатив позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін “заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону 2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 25 червня 2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558), грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 7 Інструкції № 558).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян та інші.
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Приписами статті 4 Закону №2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
За змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1, 3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Подібний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16-а.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Суд також звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.04.2024 року у справі № 560/8194/20 з подібними правовідносинами.
У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:
“ 29. (…) умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.»
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення без необхідності звернення з відповідною окремою заявою до відповідача. Натомість обов'язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що нарахування недоплаченої суми грошового забезпечення позивача здійснено 13 серпня 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 200/6312/23, проте відповідач, як суб'єкт виконання цього рішення, не здійснив розрахунок та виплату компенсації доходу, передбаченого статтею 2 Закону № 2050-ІІІ.
Несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з виплатою позивачу грошового забезпечення за час проходження військової служби у меншому за належний розмірі, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати недоплаченої суми грошового забезпечення.
Відповідно невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати недоплаченої суми грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду від 14 березня 2024 у справі № 200/6312/23, свідчить про відмову виплатити компенсацію згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Щодо строку звернення позивача до суду з цим позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 сформульовано такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
З урахуванням вказаних висновків, перебіг строку звернення позивача до суду з позовними вимогами щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розглядуваній справі розпочався з 01 вересня 2024 року, тобто з першого дня наступного місяця після отримання недоплаченої суми грошового забезпечення, виплата якої відбулася 13 серпня 2024 року.
Отже, твердження відповідача з приводу пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом є безпідставним та необґрунтованим, а відтак не заслуговує на увагу.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Водночас, суд зазначає, що позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2024 року включно.
Проте, відповідно до положень Закону № 2050-III та Порядку № 159 нарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися за весь час затримки виплати, тобто по день фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем, на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду по справі від 14 березня 2024 року у справі №200/6312/23 виплату недоплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 16 березня 2022 року та з 01 квітня 2022 року по 19 липня 2022 року здійснено 13 серпня 2024 року. Отже, виплата компенсації має бути здійснена по 12 серпня 2024 року включно.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 16 березня 2022 року та з 01 квітня 2022 року по 19 липня 2022 року за весь час затримки виплати, а саме з 29 січня 2020 року по 12 серпня 2024 року включно, та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 16 березня 2022 року та з 01 квітня 2022 року по 19 липня 2022 року за весь час затримки виплати, а саме з 29 січня 2020 року по 12 серпня 2024 року включно.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 200/7916/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 200/7916/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 14 серпня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв