14 серпня 2025 року справа №200/3224/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Геращенка І.В., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 р. у справі №200/3224/25 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії № 057050012350 від 02.05.2025 року;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.09.1986 року по 16.04.1989 року, з 24.08.1989 року по 01.03.1990 року, з 01.11.2009 року по 31.12.2011 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 02.05.2025 року №057050012350 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.04.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, зарахувавши до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1986 року по 16.04.1989 року, з 24.08.1989 року по 01.03.1990 року та роботи з 01.11.2009 року по 31.12.2011 року.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що до страхового стажу не враховано період навчання, з 01.09.1986 по 01.03.1990, оскільки надано копію диплому (порушено п. 2.23 Порядку), а в записі про період навчання не вказано підставу запису, чим порушено п. 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
До категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення КСУ №1-р/2020 і які відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 (дата набрання законної сили
Рішення КСУ №1-р/2020), належать особи, які працювали до 1 квітня 2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону №1788-ХІІ, у редакції, яка діяла до 1 квітня 2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії. Таким чином, враховуючи вищезазначене, у заявниці не виконані умови для призначення пенсії на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ.
До страхового стажу не враховано період роботи з 01.11.2009 по 31.12.2011, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про зарахування страхових внесків.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
25.04.2025 року позивач звернулася через портал електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком з доданими документами. В заяві не назначено вид пенсії та правових підстав її призначення.
Рішенням відповідача, який розглянув заяву за принципом екстериторіальності, від 02.05.2025 року № 057050012350 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу - 35 років.
Управління зазначило, що відповідно до п.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 2028 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років, будуть мати особи за наявності страхового стажу не менше 35 років.
В спірному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 26 років 08 місяців 03 дні.
Крім того, відповідачем не враховано до страхового стажу позивача період навчання в технікумі з 01.09.1986 року по 16.04.1989 року, з 24.08.1989 року по 01.03.1990 року та період роботи з 01.11.2009 року по 31.12.2011 року.
В спірному рішенні зазначено лише про неврахування періоду навчання в Маріупольському електромеханічному технікумі з 01.09.1986 по 01.03.1990, оскільки на думку відповідача в електронному вигляді надано копію диплому, чим порушено п. 2.23 Порядку, а в записі в трудовій книжці про період навчання не вказано підставу запису, чим порушено п. 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
У відзиві управління також зазначено, що до страхового стажу не враховано період роботи з 01.11.2009 по 31.12.2011, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про зарахування страхових внесків.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
03.10.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (Закон №2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.»
Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом «з» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відтак, навіть, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пільгових пенсій регламентувались ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», частиною другою статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII».
Вищезазначеним рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «з» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року. Застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років».
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційним Судом України встановлено, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах для водіїв міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 50 років і при стажі роботи (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді зразкової справи №360/3611/20 в постанові від 03 листопада 2021 року дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, всупереч доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у цій справі слід застосувати саме норми Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-ІV.
Як встановлено судом, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивачка досягла необхідного визначеного пунктом “з» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» віку, мала необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.
Таким чином, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачці відповідач не застосував підхід, який був би найбільш сприятливим для останньої, а саме: не врахував висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Щодо доводів апелянта, що до страхового стажу не враховано період навчання, з 01.09.1986 по 01.03.1990, оскільки надано копію диплому (порушено п. 2.23 Порядку), а в записі про період навчання не вказано підставу запису, суд зазначає наступне.
Відповідно до запису № 3 трудової книжки позивач з 01.09.1986 року по 01.03.1990 року навчалася у Маріупольському електромеханічному технікумі. Запис завірений старшим інспектором відділу кадрів і печаткою зазначеного технікуму.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162, (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
За приписами з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки з вини підприємства-роботодавця чи навчального закладу.
Крім того, суд зауважує, що певні недоліки чи неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства-роботодавця не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
З зазначених підстав суд дійшов висновку про неправомірність не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду навчання в Маріупольському електромеханічному технікумі з 01.09.1986 року по 16.04.1989 року, з 24.08.1989 року по 01.03.1990 року.
Щодо доводів апелянта, що до страхового стажу не враховано період роботи з 01.11.2009 по 31.12.2011, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про зарахування страхових внесків, суд зазначає наступне.
Відповідно до запису №16 трудової книжки позивач прийнята до ТОВ «ХАДЛЕЙ ВОСТОК» 14 червня 2005 року на посаду директора (Протокол №1 від 14.06.2005р.).
Відповідно до запису №17 трудової книжки позивач звільнена з ТОВ «ХАДЛЕЙ ВОСТОК» 16 січня 2012 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України з посади директора (Наказ №60 від 16.01.2012р.).
Порядок обчислення та сплата страхових внесків визначено ст. 20 Закону № 1058-IV.
Зокрема, абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 ст. 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з приписами ч. 10 цієї ж статті якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Ст.106 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Враховуючи зазначене, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні/перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була неоднаразово висловлена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 22.11.2018 у справі № 242/4793/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 04.06.2019 у справі №235/900/17, від 27.02.2019 у справі №242/1871/17 та № 423/3544/16-а.
Отже, суд дійшов висновку про неправомірність не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.11.2009 року по 31.12.2011 року.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.04.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, зарахувавши до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1986 року по 16.04.1989 року, з 24.08.1989 року по 01.03.1990 року та роботи з 01.11.2009 року по 31.12.2011 року.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 р. у справі №200/3224/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 р. у справі №200/3224/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 14 серпня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: І.В. Геращенко
І.В. Сіваченко