14 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/9314/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення; зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 17.07.2024 року № 164250003846 про відмову у призначені пенсії по інвалідності; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності від 09.07.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено їй у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки необхідний страховий стаж, який дає право на призначення пенсії по інвалідності, підтверджується трудовою книжкою.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/9314/24. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
21.08.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивач не набув необхідного страхового стажу у відповідності до статті 32 Закону №1058, що має становити 14 років. За наданими документами та даними індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж становить - 13 років 02 місяці 20 днів. До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи в колгоспі "Правда" з 31.07.1991 по 09.03.1998 за даними трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі. Також, за даними трудової книжки НОМЕР_2 від 26.02.1985 до страхового стажу не зараховано період роботи з 11.09.2001 по 02.01.2002, оскільки дата наказу на звільнення (01.04.2002), перевищує термін між датою наказу і датою звільнення, чим порушено вимоги п. 2.4. Порядку № 58. В подальшому, за результатами звірки даних, зазначених у трудової книжки НОМЕР_1 від 31.07.1991, за період роботи з 20.01.2002 по 29.11.2004 в сільськогосподарському ТОВ ім."Ковпака" встановлено розбіжності з відомостями персоніфікованого обліку. Стаж роботи за період з 20.01.2002 по 29.11.2004 зараховано наступним чином: - з 20.01.2002 по 28.02.2002; - з 01.04.2002 по 22.05.2002; - з 01.06.2002 по 06.06.2002; - з 01.07.2002 по 10.07.2002; - з 01.08.2002 по 18.08.2002.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
09.07.2024 року ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
За результатами розгляду вказаної заяви за правилами екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №164250003846 від 17.07.2024 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стражу 14 років.
Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №164250003846 від 17.07.2024 року , позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-IV).
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю III групи від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
За змістом частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон - № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Тобто, якщо колгоспник не виробив обов'язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю у визначеному Законом порядку.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Водночас, порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (надалі по тексту також - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також, слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи члену колгоспу, є трудова книжка колгоспника, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Згідно з відомостями трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 , зокрема:
- 31.07.1991 року - прийнята в члени колгоспу "Правда" Ясиноватського району Донецької області телятницею;
- 09.03.1998 року - припинено членство у зв'язку з реорганізацією в КСП;
- 20.01.2002 року прийнята на роботу в СТОВ ім. Ковпака Котелевського району Полтавської області телятницею.
- 29.11.2004 року звільнена з СТОВ ім. Ковпака Котелевського району Полтавської області за власним бажанням.
Як слідує із спірного рішення до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи в колгоспі "Правда" з 31.07.1991 по 09.03.1998 за даними трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі.
За результатами звірки даних зазначених у трудової книжки НОМЕР_1 від 31.07.1991 за період роботи з 20.01.2002 по 29.11.2004 в сільськогосподарському ТОВ ім."Ковпака" встановлено розбіжності з відомостями персоніфікованого обліку. Стаж роботи за період з 20.01.2002 по 29.11.2004 зараховано наступним чином: - з 20.01.2002 по 28.02.2002; - з 01.04.2002 по 22.05.2002; - з 01.06.2002 по 06.06.2002; - з 01.07.2002 по 10.07.2002; - з 01.08.2002 по 18.08.2002.
Оцінюючи вказані висновки пенсійного органу суд зазначає, що дійсно позивачем не надано доказів наявності записів в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 про встановлений та вироблений позивачем мінімум трудової участі в колгоспі.
Проте, з пункту 13 Основних Положень слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником колгоспу, а не особисто позивачем, відтак недоліки її заповнення не можуть бути підставою для виключення певного періоду роботи з страхового стажу позивача.
Відповідальність за неправильність вчиненого запису не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов'язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 статті 101 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав отримувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
З огляду на викладене, враховуючи що згідно висновків відповідача поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проте цього не зробив.
Таким чином, суд вважає необґрунтованими висновки пенсійного фонду про не зарахування до страхового стажу позивача періоду з 31.07.1991 по 09.03.1998 та з 20.01.2002 по 29.11.2004 з підстав, зазначених у рішенні.
З приводу доводів представника відповідача про не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 11.09.2001 по 02.01.2002, оскільки дата наказу на звільнення зазначена 01.04.2002, суд звертає увагу на наступне.
Згідно записів № 8-10 трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 з 11.09.2001 року по 02.01.2002 року працювала робочим цеху на агрофірму "Прибережна".
Відповідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Також відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. При цьому, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано позивачу до страхового стажу період її роботи з 11.09.2001 року по 02.01.2002 року .
Суд зазначає, що пенсійний орган під час прийняття спірного рішення формально не врахував та не надав належної оцінки трудовій книжці позивача, не провів розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням наданих документів.
Таким чином, враховуючи межі позовних вимог, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №164250003846 від 17.07.2024 року про відмову в призначенні пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 09.07.2024 року про призначення пенсії по інвалідності та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В свою чергу, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області задоволенню не підлягають, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_3 від 09.07.2024 року визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, тому саме останній має завершити процедуру призначення позивачці пенсії по інвалідності.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (с. Мала Рублівка, Котелевський район, Полтавська область, 38620, рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (м. Херсон, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №164250003846 від 17.07.2024 року про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.07.2024 року про призначення пенсії по інвалідності та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.Б. Головко