13 серпня 2025 року
справа №380/10870/25
провадження № П/380/12069/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), військової частини НОМЕР_2 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.02.2022 до 25.04.2025, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані відпустки, грошової допомоги на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 25.02.2022 до 25.04.2025, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористані відпустки, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових, як учаснику бойових дій) за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, шляхом обчислення їх суми, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових, як учаснику бойових дій) за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, обчисливши їх суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової одноразової винагороди в розмірі 70 000,00 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових завдань, передбачену п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову одноразову винагороду в розмірі 70 000,00 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових завдань, передбачену п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня 2025 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року);
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня 2025 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року);
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , до 25.04.2025. Вказує, що у період 2022-2025 років відповідач невірно нараховував йому грошове забезпечення в частині посадового окладу та окладу за військове звання, неправильно застосовуючи прожитковий мінімум при їхньому обчисленні. Окрім цього, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, за час перебування у зоні бойових дій в розмірі 70 000 грн.. Також вважає, що має право на перерахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження служби, передбаченої Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 та на перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік та на виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік. Для відновлення свого порушеного права звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 03.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач - військова частина НОМЕР_2 19.06.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що позивач військову службу проходив у військовій частині НОМЕР_2 , яка, в свою чергу, не є розпорядником бюджетних коштів, а натомість перебуває на фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_1 з 01.08.2022 по даний час, а до 31.07.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 , які здійснювали у спірному періоді забезпечення ОСОБА_1 виплатами грошового забезпечення. Відтак на військову частину НОМЕР_2 не покладено обов'язку щодо забезпечення позивача виплатами грошового забезпечення, оскільки такий обов'язок покладено на забезпечувальні органи, на фінансовому забезпеченні яких перебувала військова частина НОМЕР_2 , яка не є розпорядником бюджетних коштів, у зв'язку з чим заявлені вимоги до військової частини НОМЕР_2 не підлягають задоволенню. У зазначений період у військових частинах Міністерства оборони України посадові оклади встановлюються відповідно до пункту 4 постанови Уряду «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, яким в редакції, чинній на час проходження позивачем військової служби, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу виплачено грошову компенсацію за 14 календарних днів, як учаснику бойових дій за 2023 рік, грошову компенсацію за 14 календарних днів, як учаснику бойових дій за 2024 рік та грошову компенсацію за 14 календарних днів, як учаснику бойових дій за 2025 рік. Вказує, що нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки позивачем за 2022, 2023, 2024, 2025 роки підтверджує картка особового рахунку військовослужбовця за період з 25.02.2022 по 25.04.2025. Згідно долученої позивачем довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 20 травня 2025 року №1484/81/919 вбачається, що позивач знаходився в зоні виконання бойових завдань до 15 лютого 2024 року, тобто до моменту внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Постановою КМУ від 12 квітня 2024 року № 419 про виплату одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень. Позивачу за 2025 рік відпустка не надавалась (отримано компенсацію при звільненні). В 2025 році протягом періоду проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 рапорт позивачем не подавався, у зв'язку з чим підстава для виплати зазначеного виду допомоги була відсутня.
Також відповідач вважає, що позивач пропустив строк на звернення до суду, оскільки Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352 IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Як вбачається з матеріалів позовної заяви та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами позивач звернувся до суду 29.05.2025, тобто з пропуском встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду з моменту, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.
Позивач 01.07.2025 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що в день звільнення працівник має отримати всі виплати, що належать йому від роботодавця і вказані виплати не обмежуються лише розрахунковими сумами (за невикористані відпустки, одноразову грошову допомогу при звільнені та ін.). До цих виплат, також, належать будь-які інші кошти, на які працівник мав право відповідно до законодавства, однак такі не були виплачені йому раніше, включаючи перерахунок грошового забезпечення у зв'язку зі зміною розміру розрахункової величини чи перерахунок грошового забезпечення з урахуванням підвищень та надбавок, якщо такий перерахунок не був проведений раніше, але він мав право отримувати на момент звільнення, а також доплати за участь у бойових діях та інші види грошового забезпечення, які йому не були виплачені раніше, але на які він мав право.
Відповідач - військова частина НОМЕР_2 31.07.2025 подав клопотання про заміну сторони у справі, яке обґрунтоване тим, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №386ДСК від 29.06.2025 «Про проведення організаційних заходів у військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих військових частинах НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_2 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 у 2025 році» з 30 липня 2025 року військова частина НОМЕР_2 припиняє свою діяльність, правонаступником визнається військова частина НОМЕР_1 .
Щодо вказаного клопотання суд зазначає, що військова частина НОМЕР_1 була заявлена як співвідповідач у справі на момент подання позовної заяви до суду та така була прийнята до розгляду за відповідним складом учасників справи, а тому суд не вважає за необхідне вирішувати питання про заміну відповідача на такого, який вже залучений до участі у справі.
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 07.08.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що за загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, нормативного акта чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність; дія нормативного акта поновлюється шляхом прийняття аналогічного нового акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визначення спеціального порядку. Таким чином, скасування у судовому порядку п. 6 Постанови №103, якою внесені зміни до пункту 4 Постанови №704, не призводить до автоматичного відновлення у попередній редакції пункту 4 Постанови №704. Окрім цього, з 29.01.2020 по 19.05.2023 не відбувалося офіційного опублікування, розміщення на офіційних веб-сайтах та іншими способами, визначеними законом, щоб забезпечити їх доведення до відома населення та посадових осіб військової частини НОМЕР_1 приписів пункту 4 Постанови №704 у редакції, відповідно до змісту якої, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку №260, в редакції чинній на день прийняття наказу про звільнення позивача зі служби 21.02.2025, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Таким чином, з 15.01.2025 винагороди (в тому числі додаткова винагорода на період дії воєнного стану) не входить до складу місячного грошового забезпечення з якого здійснюється розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Посилання позивача на довідку командира військової частини НОМЕР_2 від 20.05.2025 №1484/81/919 є хибними, оскільки така довідка не підтверджує виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора та стосується періодів до 01.04.2024, коли одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень не передбачалася національним законодавством.
08.08.2025 відповідач подав до суду заяву, у якій просив долучити до матеріалів справи докази направлення позивачу копії відзиву на адміністративний позов.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.08.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою від 20.05.2025 №1484/81/919 позивач в період з 28.04.2022 по 10.06.2022. з 11.06.2022 по 16.12,2022. з 10.02.2023 по 15.07.2023. з 29.07.2023 по 25.08.2023. з 07.09.2023 по 15.11.2023, з 29.11.2023 по 24.12.2023, з 28.12.2023 по 15.02.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецька область, Бахмутський район. н.п.Різниківка; АДРЕСА_4 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 25.04.2025 №117 солдата ОСОБА_1 , колишнього водія санітара медичного пункту військової частини НОМЕР_2 , який був призваний по мобілізації 25 лютого 2022 року, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_12 (по особовому складу) від 21 квітня 2025 року №35-РС, з військової служби у відставку за підпунктом “б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з 25.04.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалася. Щорічна основна відпустка тривалістю 20 днів за 2023 рік надавалася. Щорічна основна відпустка тривалістю 15 днів за 2024 рік надавалася. Щорічна основна відпустка за 2025 рік не надавалася. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1, Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за 25 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік Виплачено грошову компенсацію за 10 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, грошову компенсацію за 15 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік та грошову компенсацію за 30 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань не отримував за 2025 рік. Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплачено грошову компенсацію за 14 календарних днів, як учаснику бойових дій за 2023 рік, виплачено грошову компенсацію за 14 календарних днів, як учаснику бойових дій за 2024 рік та виплачено грошову компенсацію за 14 календарних днів, як учаснику бойових дій за 2025 рік.
Виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 108% місячного грошового забезпечення відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460.
Як видно з грошового атестата та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення позивача, грошове забезпечення з 2022 року обчислювалось із посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Позивач також зазначає, що у період його перебування в зоні бойових дій йому не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, яка також має враховуватись при обчисленні компенсації за невикористані дні відпусток. Крім того, зазначає, що йому належить одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50% грошового забезпечення та грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік, яка не нараховувалась та не виплачувалась.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку на звернення до суду суд зазначає таке.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Вищенаведені правові положення свідчать про те, що законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому, приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст. 122 КАС України).
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.
Офіційне тлумачення положення вищевказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.
За змістом позовних вимог позивач просить провести перерахунок і виплату його грошового забезпечення за період як до 19.07.2022, так і після вказаної дати.
Суд також враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину). На момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
З огляду на пункт 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а також постанову Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року після завершення дії карантину.
Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформував правовий висновок, за яким якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Також Судова палата у вказаній постанові дійшла висновку, що моментом настання події, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду, є набуття позивачем достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що може виражатися, зокрема, у врученні позивачеві письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні (грошового атестата чи іншого документа, що містить відповідні відомості).
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звертався до відповідача із заявою від 06.05.2025 про надання йому відомостей про нараховане і виплачене грошове забезпечення, за наслідками розгляду якої йому надано відповідь військової частини НОМЕР_2 від 20.05.2025 №1484/81/918, до якої було долучено картки особових рахунків позивача та довідку про виплату індексації грошового забезпечення. Отже, з цієї дати належить обчислювати тримісячний строк на звернення позивача до суду, який відповідно закінчується 20.08.2025, оскільки факту вручення позивачу документа із усіма відомостями про належні позивачу виплати при звільненні відповідачами не наведено, а судом не встановлено.
При цьому позивач звернувся до суду 29.05.2025, тобто з дотриманням тримісячного строку на звернення до суду, а відтак вказані доводи відповідача про пропуск позивачем такого строку суд відхиляє як необґрунтовані.
Щодо суті позовних вимог суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою КМ України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно з п.4 вказаної постанови розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до цієї постанови містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до додатків 15, 16 до зазначеної постанови визначено розміри додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Наведена постанова КМ України набрала чинності з 01.03.2018.
На момент набрання чинності п.4 цієї постанови був викладений у редакції п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб», а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. У додаток 15 вносились зміни 20.12.2017 відповідно до постанови КМ України № 1041.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
З урахуванням викладеного, згідно з вказаною постановою КМ України (у наведеній редакції) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
При цьому, примітки до Додатків 1 та 14, 15, 16 до цієї постанови застосовуються безпосередньо для супроводу та зв'язку з нормою, а відтак вони не мають визначального значення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до КМ України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Таким чином, з 29.01.2020, тобто, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18, приписи п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 втратили чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (надалі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 постанови КМ України № 704, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704, правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, є відсутніми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18 зазначила, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Такі висновки сформовано Верховним Судом у постановах від 11 грудня 2021 року у справах №200/3774/20-а, №240/11952/19 та у подальшому підтримано у постановах від 27 травня 2021 року у справі №520/5794/2020, від 04 листопада 2021 року у справі №460/7603/20, від 21 грудня 2023 року у справі №520/8060/19 та від 19 вересня 2024 року у справі №420/9330/20.
Отже, положення п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017 щодо обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Водночас суд відмовляє у задоволенні вимоги про нарахування і виплату грошового забезпечення з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2023 року у період з 20.05.2023 по 25.04.2025, оскільки у цей період діяла нова редакція Постанови №704, яка не передбачала обчислення грошового забезпечення військовослужбовців з урахуванням прожиткового мінімуму.
Отже, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Суд зазначає, що внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, від 26.06.2025 у справі №480/7154/24, від 30.06.2025 у справі №280/8083/24, від 30.06.2025 у справі №460/3942/24, від 02.07.2025 у справі №240/29489/23, від 03.07.2025 у справах №360/152/24 та №380/13292/24.
В указаних постановах Верховний Суд звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Окремо варто зауважити, що відповідно до частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Частинами 1, 2, 6 статті 57 Закону України "Про правотворчу діяльність" встановлено, що дія нормативно-правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали станом на дату набрання актом чинності. Дія нормативно-правового акта поширюється на суспільні відносини, що виникли (тривають) після набрання ним чинності, якщо інше не передбачено Конституцією України чи законом.
Дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності, якщо інше не передбачено законом, і закінчується моментом припинення його дії.
У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 набрало законної сили після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 за наслідками перегляду вказаного рішення суду, отже Постанова №481 вважається такою що втратила чинність саме з цієї дати.
Таким чином, визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин (з 20.05.2023 по 25.04.2025) відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.06.2025 у справі №280/8605/24.
Таким чином, починаючи з 25.02.2022 по 19.05.2023, відповідач неправомірно застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01 січня відповідного календарного року.
Оскільки обрахунок грошового забезпечення позивача з 25.02.2022 по 19.05.2023 здійснено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Щодо вимоги позивача про виплату додаткової винагороди в розмірі 70 000,00 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових завдань, передбачену п. 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 суд зазначає таке.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказом міністра оборони України від 07.06.2018 №260 було прийнято Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №260).
Пунктом 2 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає: -щомісячні основні види грошового забезпечення; -щомісячні додаткові види грошового забезпечення; -одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: -посадовий оклад;-оклад за військовим званням; -надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: -підвищення посадового окладу; -надбавки; -доплати; -винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; -премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: -винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; -допомоги.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 08.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №704/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025) з 7 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Підпунктом 2 пункту 4 Указу №64/2022 Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу IІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).
Пунктом 1 Постанови №168 (у редакції із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 217 від 07.03.2022; № 350 від 22.03.2022; № 400 від 01.04.2022; № 754 від 01.07.2022; № 793 від 07.07.2022; № 1066 від 27.09.2022; № 1146 від 08.10.2022; № 43 від 20.01.2023, № 836 від 09.08.2023; № 1001 від 15.09.2023; № 1162 від 07.11.2023, № 103 від 30.01.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);
загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).
Постанову №168 доповнено пунктом 2-1 згідно з Постановою КМ №793 від 07.07.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року.
Так, пунктом 2-1 Постанови №168 установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Пунктом 2 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема, 100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);
у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;
на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;
з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;
Пунктом 17 розділу І Порядку №260 визначено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:
загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини,- виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла), у тому числі за місяць початку військової служби;
захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності;
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Порядок і умови виплати вищенаведеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Міністром оборони України в Окремому дорученні від 23 червня 2022 року №912/з/29, яке є обов'язковим для виконання посадовими особами військових частин Збройних Сил України та застосовується з 01 червня 2022 року.
Пунктом 2 Окремого доручення №912/з/29 визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлюється виплата щомісячної додаткової винагороди (пропорційно з розрахунку на місяць) в розмірах:
100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях та заходах);
30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з військової служби).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2024 №419 внесено зміни до Постанови №168, а саме: в абзаці другому пункту 1-1 слова “діях та заходах» замінено словами “діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань».
Вказана постанова набрала чинності 16.04.2024 та застосовується з 01 квітня 2024 року.
Водночас, з довідки військової частини НОМЕР_2 від 20.05.2025 №1484/81/919 вбачається, що позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 28.04.2022 по 10.06.2022. з 11.06.2022 по 16.12,2022. з 10.02.2023 по 15.07.2023. з 29.07.2023 по 25.08.2023. з 07.09.2023 по 15.11.2023, з 29.11.2023 по 24.12.2023, з 28.12.2023 по 15.02.2024, тобто до внесення змін до Постанови №168, які передбачають виплату одноразової винагороди в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 05.04.2001 № 3-рп/2001 вказав на те, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З врахуванням викладеного, оскільки станом на момент виконання позивачем завдань необхідних для забезпечення оборони України Постанова №168 не передбачала виплату одноразової винагороди в розмірі 70000 гривень, вказані вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про перерахунок грошової компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових, як учаснику бойових дій) за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, шляхом обчислення їх суми, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 3 пункту 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно із пунктом 3, 5, 6 розділу ХХХІ Порядку №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Суд звертає увагу позивача, що Наказом Міністерства оборони України від 15.01.2025 №23, який набрав чинності 25.02.2025 внесено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, зокрема, у розділі XXXI пункт 6 після слів «щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» доповнити словами «, крім винагород».
Отже, з 25.02.2025 Порядком №260 встановлено пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі №240/32125/23 зазначив, що за своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
За такого правового регулювання суд дійшов висновку, що обчислюючи розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки при звільненні позивача з військової служби 25.04.2025, без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, відповідач діяв правомірно.
Щодо вимоги позивача про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня 2025 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби за станом здоров'я.
Відповідно до розділу ХХХІІ Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивача було звільнено з військової служби за станом здоров'я, що з огляду на вищевикладене зумовлює висновок про наявність права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення, проте така допомога, як вбачається із наказу про виключення, була виплачена в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Вказане зумовлює висновок суду про протиправність дій відповідача та про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Водночас, суд відмовляє у задоволенні вимоги в частині виплати по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня 2025 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), оскільки як уже зазначалось судом, на момент звільнення позивача з військової служби діяла нова редакція Постанови №704, яка не передбачала обчислення грошового забезпечення військовослужбовців з урахуванням прожиткового мінімуму.
Щодо вимоги позивача про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік суд зазначає таке.
Пунктами 1, 2, 6 розділу ХХIІІ Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, з наведених норм законодавства слідує, що військовослужбовець має право на отримання грошової допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення у разі наявності права на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, а у разі її невикористання - за зверненням військовослужбовця до командира військової частини з відповідним рапортом.
Водночас, з огляду на вищенаведені норми та враховуючи, що допомога на оздоровлення виплачується при наданні щорічної відпустки, військовослужбовцям, яким при звільненні виплачується компенсація за невикористану відпустку, виплата грошової допомоги на оздоровлення не здійснюється.
Оскільки за 2025 рік відпустка позивачу не надавалась (отримано компенсацію при звільненні), рапорт позивачем не подавався, у зв'язку з чим підстава для виплати зазначеного виду допомоги була відсутня.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати з 25.02.2022 по 19.05.2023 ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошового забезпечення з 25.02.2022 по 19.05.2023, з урахуванням основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно, з врахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.