про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
13 серпня 2025 року м. Київ № 320/38736/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Василенко Г.Ю., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Печерський районний суд міста Києва про визнання стягнення моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа Печерський районний суд міста Києва про стягнення моральної шкоди.
Згідно з пунктом 4 частини 1, частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза “встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1).
При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Предметом позову у даній справі є, зокрема, вимоги про: дії Печерського районного суду, який є третьою особою у справі, при розгляді цивільної справи та про стягнення з держави в особі Державної казначейської служби України на користь позивача моральну шкоду, завдану порушенням Печерським районним судом міста Києва розумних строків розгляду цивільної справи №757/3551/17-ц.
При цьому, будь-які інші вимоги про вирішення саме публічно-правового спору позивачем не заявлені.
З огляду на викладене, оскільки у цій справі позивач заявив вимогу про відшкодування моральної шкоди, без одночасного оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (тобто без вимоги вирішити публічно-правовий спір), дана справа не належить до предметної юрисдикції адміністративного суду.
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду під час вирішення подібних правовідносин у постановах від 13.11.2019 у справі № 638/14694/18, від 26.06.2019 у справі № 263/5125/18 та від 10.03.2020 у справі № 818/699/17.
Крім того, у постановах від 26.06.2019 (справа № 263/5125/18), від 03.07.2019 (справа № 676/1557/16-ц), від 13.11.2019 (справа № 638/14694/18), посилаючись, зокрема, і на приписи статті 21 Кожексу адміністративного судочинства України та свої попередні висновки, Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що вимоги про відшкодування шкоди слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними діями суб'єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Натомість вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено. що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Ураховуючи вищевикладене, суддя вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Печерський районний суд міста Києва про стягнення моральної шкоди не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір не пов'язаний із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, а стосується цивільних прав та інтересів позивача.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За наведених обставин, суд зазначає, що даний спір підлягає вирішенню загальним місцевим судом в порядку цивільного судочинства, а тому відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом.
Керуючись пунктом 1 частини першої, частиною п'ятою статті 170, статтями 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі ОСОБА_1 за позовом Державної казначейської служби України, третя особа Печерський районний суд міста Києва про стягнення моральної шкоди.
2. Роз'яснити позивачу, що даний спір належить до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
4. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Василенко Г.Ю.