ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"14" серпня 2025 р. справа № 300/3283/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільнені з військової служби через сімейні обставини на підставі абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, у зв'язку із перебуванням на утриманні трьох дітей віком до вісімнадцяти років;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду рапорту позивача та звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із сімейними обставинами, а саме перебуванням на утриманні трьох дітей віком до вісімнадцяти років.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Після звернення 18.11.2024 з рапортом до свого безпосереднього командира військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, передбаченими п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (на утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей), такий рапорт не був розглянутий та не вирішений по суті, оскільки відповідь направлена тільки командиру військової частини НОМЕР_2 . Позивач зазначає про протиправність таких дій відповідача, оскільки має право на звільнення з військової служби з вищенаведеної підстави.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Військовою частиною НОМЕР_1 скеровано суду 31.05.2025 відзив на позовну заяву, який зареєстровано 02.06.2025 та у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначено, що після звернення 03.12.2024 позивачем з рапортом про звільнення з військової служби під час воєнного стану підставі п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, такий рапорт разом із долученими документами 16.12.2024 командиром військової частини НОМЕР_2 направлено командиру військової частини НОМЕР_1 з клопотання від 16.12.2024 №1472/4/3052 про звільнення позивача з військової служби. Проте на думку відповідача, до рапорту не додано належним чином посвідченого документу, який би підтверджував перебування на утриманні у військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 . Наголошено, що відповідь на рапорт від 18.12.2024 №1472/2/1146 направлено до військової частини НОМЕР_2 для ознайомлення ОСОБА_1 та можливості усунення зазначених недоліків, шляхом повторного звернення з рапортом про звільнення з військової служби, долучивши копії документів, які б підтверджували підстави для звільнення, встановлені ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Відповідач вважає, що позов задоволенню не підлягає (а.с. 56-59).
Позивач правом подання відповіді на відзив не скористався.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що солдат ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка є підпорядкованим підрозділом військової частини НОМЕР_1 .
03.12.2024 солдат ОСОБА_1 звернувся з рапортом від 30.11.2024 про звільнення з військової служби під час воєнного стану підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років (а.с. 63).
16.12.2024 командиром військової частини НОМЕР_2 направлено листом №1472/4/3052 командиру військової частини НОМЕР_1 клопотання про звільнення позивача з військової служби (а.с. 62), до якого долучено:
1) рапорт позивача (а.с. 63);
2) свідоцтво про шлюб 27.09.2024 (а.с. 64);
3) паспорт громадянина України ОСОБА_1 (зв. ст. а.с. 64);
4) паспорт громадянина України ОСОБА_2 (а.с. 65);
5) свідоцтво про смерть ОСОБА_3 від 19.11.2013 (а.с. 66);
6) посвідчення дружини ОСОБА_2 від 14.10.2024 (зв. ст. а.с. 66);
7) свідоцтво про народження від 17.09.2007 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 67);
8) свідоцтво про народження від 04.03.2010 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зв.ст. а.с. 67);
9) свідоцтво про народження від 17.10.2011 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 68);
10) заява дружини ОСОБА_2 від 24.10.2024 (зв. ст. а.с. 68);
11) довідка про місце проживання від 30.10.2024 №240/02-26 (а.с. 69).
Після розгляду вищенаведеного рапорту і доданих до нього документів, командир військової частини НОМЕР_1 листом від 18.12.2024 №1472/2/1146 направив командиру військової частини НОМЕР_2 відповідь для ознайомлення ОСОБА_1 , в якій зазначено, що до рапорту не додано належним чином посвідченого документу, який би підтверджував перебування на утриманні у військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років. Так, до рапорту додані документи про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які є дітьми дружини ОСОБА_1 , який не є їхнім батьком, та ним в установленому порядку не усиновлені. Таким чином, у ОСОБА_1 немає обов'язку утримувати трьох дітей віком до 18 років, які не є його рідними та ним в установленому порядку не усиновлені (а.с. 70).
Вважаючи таку відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільнені з військової служби через сімейні обставини на підставі абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» протиправною та такою, що порушує його права, оскільки на його утриманні перебуває троє дітей, що є підставою для звільнення зі служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Суд звертає увагу, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено та наразі триває.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, надалі - Закон №389-VIII).
Як уже зазначено судом вище, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
При цьому, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Зокрема, правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб в особливий період врегульовано пунктом 2 частини четвертої статті 26 Законом №2232-ХІІ.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В свою чергу частина 12 цього Закону, а саме п. 3 до таких сімейних обставин відносить, серед іншого, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Крім цього, згідно наказу Міністерства оборони України від 23.07.2024 №495, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.09.2024 №1362/42706, затверджено зміни до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, згідно з якими при звільненні на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби подаються «один із документів, що підтверджує перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану):
копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;
довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.
Надаючи оцінку доводам позивача, що надані разом із рапортом про звільнення з військової служби документи беззаперечно свідчать про те, що на його утриманні перебувають троє дітей, які не досягли 18 років, а тому наявні підстави для звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, суд зазначає наступне.
Так, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України, якою визначено поняття «сім'ї», можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну «член сім'ї»: членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін «сім'я» означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання однією сім'єю, а утримання позивачем неповнолітніх дітей дружини.
Так, суд встановив, що до рапорту від 30.11.2024 позивачем додано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Коломийсським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, згідно з яким ОСОБА_2 та ОСОБА_1 27.09.2024 зареєстрували шлюб (а.с. 64).
Окрім того, до рапорту долучено свідоцтво про народження від 17.09.2007 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 67), свідоцтво про народження від 04.03.2010 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зв.ст. а.с. 67), свідоцтво про народження від 17.10.2011 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 68).
Так, батьком у вказаних свідоцтвах про народження вказаний ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 .
Таким чином, суд встановив, що позивач не є батьком дітей ОСОБА_2 .
При цьому, доказів їх усиновлення матеріали справи також не містять, як і не були надані відповідачу разом із рапортом.
З огляду на викладене, суд погоджується із правомірністю відмови відповідача у звільнені ОСОБА_1 , оскільки дослідженими документами не підтверджується його обов'язок чи факт утримання дітей його дружини.
Частиною 4 ст. 232 Сімейного кодексу України передбачено, що усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.
Тобто, саме факт усиновлення є підтвердженням відповідних обов'язків усиновлювача щодо усиновленого, зокрема і щодо утримання, проте матеріали справи не містять належних і допустимих доказів усиновлення позивачем ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що б могло бути підтвердженням факту їх утримання.
Щодо долучених до позовної заяви акта №92/02-26 про встановлення факту спільного проживання, акта обстеження матеріально-побутових умов від 23.04.2025 №85/02-26 та скріншотів переписки позивача і його дружини, то, по-перше, такі не долучались позивачем до рапорту про звільнення та не були предметом оцінки при винесенні відповідачем відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
А по-друге, такі документи не підтверджують факт утримання позивачем дітей дружини, а тільки підтверджують, як і слідує із назви акта №92/02-26, факт спільного проживання позивача з дружиною і з її дітьми. При цьому, сам факт проживання однією сім'єю про такі обставини не свідчить.
Водночас, суд зауважує, що долучене свідоцтво про смерть ОСОБА_3 - рідного батька дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , не є підтвердженням факту їх утримання позивачем.
Так, суд вказує на те, що попри смерть батька, мати дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , тобто дружина позивача, не втратила обов'язок щодо їх утримання.
Беручи до уваги вище викладене щодо не підтвердження позивачем того, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебувають на його утриманні, суд дійшов висновку про відсутність підстав застосувати підпункт «г» (перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ для звільнення його з військової служби.
Відтак, суд констатує про правомірність відмови відповідача в задоволенні рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби., оскільки ОСОБА_1 не надав достатніх доказів на підтвердження факту перебування, у відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, на утриманні останнього трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.