14 серпня 2025 року Справа № 280/6468/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Стрельнікова Н.В., розглянувши у м. Запоріжжі матеріали адміністративного позову
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою судді від 30.07.2025 позовну заяву залишено без руху та наданий позивачу строк 10 днів з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду:
-уточненої позовної заяви відповідно до кількості учасників справи, оформленої у відповідності до статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій конкретизувати 1 та 2 позовні вимоги (вказати період проходження служби в органах внутрішніх справ, який він просить врахувати);
- оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з зазначенням поважних підстав для поновлення строку звернення до суду із вказаним позовом та доказами поважності причин його пропуску.
За змістом частин 1-3 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів із дня його складання в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса у особи відсутня.
Згідно наявною в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа документ в електронному вигляді, а саме ухвала про залишення позовної заяви без руху була надіслана представнику позивача 30.07.2025 в його електронний кабінет та доставлено 31.07.2025.
Останній день для усунення недоліків позову припадає на 11.07.2025.
07.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог та про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування якої зазначає, що 06.09.2024 ОСОБА_1 не було звільнено з військової служби, а лише було виключено із списків військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із переведенням для подальшої служби до ВЧ НОМЕР_2 , де він і наразі проходить військову службу. Зазначені обставини відображені у військовому квитку серії НОМЕР_3 (напроти запису про зарахування до ВЧ НОМЕР_2 (10.09.2024) у сусідній графі відсутня помітка про виключення зі списків частини (стр. 6 військового квитка). Як вже зазначалось у позові, після виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 було отримано відповідний витяг з наказу. Ознайомившись із вказаним витягом з наказу ОСОБА_1 встановлено, що у ньому не враховано попередні періоди служби ОСОБА_1 в ОВС, НГУ та ЗСУ. Надалі, ОСОБА_1 зайнявся збором доказів щодо попереднього проходження ним військової служби - отримував витяг з наказу щодо служби в НГУ, послужний список з ОВС. При цьому, збір цих доказів зайняв певний час, зважаючи на фактичні обмеження ОСОБА_1 у вільному часі внаслідок проходження ним військової служби, а також терміни пошуку в архівах та виготовлення копії послужного списку ГУНП в Запорізькій області та пошуку і виготовлення копії наказів ВЧ НОМЕР_4 НГУ так само в архівах. Як вже зазначалось у позові, зібравши всі необхідні докази 09.01.2025 представник позивача звернувся до відповідача із відповідною заявою, проте відповідь по суті звернення надано було через значний проміжок часу, після неодноразовних письмових звернень та скарг. Відповідь по суті позиції відповідача щодо усунення порушень прав позивача надано листом від 07.07.2025 №1563/3863, після отримання кого позивач й звернувся до суду із позовом. В позові детально описано всю історію листування з відповідачем та ухиляння відповідача від надання відповіді по суті щодо усунення порушення прав позивача аж до липня 2025 року. Просить вважати поважною причину пропуску процесуального строку на подання позову та поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду з даним.
Надаючи оцінку поважності наведених у заяві причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, необхідно зазначити таке.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Так, відповідно до частини 1 статті 233 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Отже, тримісячний строк звернення встановлюється від дня коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Заявляючи публічно-правовий спір у даній справі, позивач просить суд визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перерахунку за весь період його служби, не нарахування та не виплату йому різниці між фактично виплаченою надбавкою за вислугу років та надбавкою за вислугу років із врахуванням періодів військової служби ОСОБА_1 в ЗСУ з 07.05.1994 по 10.04.1996, в НГУ з 24.06.2016 по 13.03.2021, а також періоду служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ з 06.11.1997 по 06.11.2015, сумарно з розрахунку 25 років і більше, тобто у розмірі 50% посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням щомісячно за кожний місяць служби в ВЧ НОМЕР_1 .
Так у заяві про поновлення строку звернення до суду зазначено, що 06.092024 після виключення позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ним було отримано відповідний витяг з наказу, ознайомившись з яким ОСОБА_1 встановлено, що у ньому не враховано попередні періоди його служби в ОВС, НГУ та ЗСУ.
Отже, з 06.09.2024 позивач був достеменно обізнаний про те, що відповідачем не враховано попередні періоди його служби в ОВС, НГУ та ЗСУ.
Посилання представника позивача про те, що позивач дізнався про порушення своїх прав лише у липні 2025 року отримавши листа відповідача, суддя відхиляє, оскільки звернення представника позивача до відповідача із заявами, скаргами не свідчить про дату коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а лише свідчить про те коли позивач почав вчиняти дії спрямовані на захист таких прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Так, очікування позивачем/представником відповіді на своє звернення з січня 2025 року аж до липня 2025 року не свідчить про активну поведінку щодо дотримання строку звернення до суду, з урахуванням того, що позивачу відомо про порушення свого право ще з 06.092024.
Крім того, у спірних правовідносинах не передбачено обов'язкового досудового врегулювання спору.
Отже до суду не надано обґрунтувань та доказів наявності обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та /або пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій для звернення до суду із вказаним позовом.
Суддя зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Суддя наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Крім того, поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що представником позивача не зазначено обставини які б свідчили, що позивач не міг вчинити процесуальні дії у строк, та не наведено обставин які є об'єктивно непереборними або не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, а отже, суддя дійшов висновку, що викладене у заяві про поновлення строків не може бути визнано судом як поважні причини пропуску строку звернення до суду , оскільки вказане не свідчить про наявність об'єктивних обставин, що унеможливлювали звернення до суду з позовом вчасно.
З урахуванням наведеного, слід зазначити, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Враховуючи, що підстави наведені представником позивача суддею визнано неповажними підставами для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, та подана представником позивача заява про поновлення строків не містить зазначення поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з вказаним позовом, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такої заяви та наявність підстав для повернення позовної заяви.
Керуючись статтями 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя
Визнати неповажними підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
У задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду -відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,- повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу разом з доданими до неї документами.
Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 294, 295, 296 КАС України.
Суддя Н.В. Стрельнікова