14 серпня 2025 року м. Ужгород№ 260/4918/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 13844159), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Ужгородський район, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Миколаївській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Закарпастькій області), яким просить суд: 1. Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №072050013195 від 30.01.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. 2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з період роботи з 01.03.1996 року по 14.03.2002 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 23.03.1979 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду у справі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 23.01.2024 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України щодо призначення йому пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області за №072050013195 від 30.01.2014 року, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу для призначення пенсії. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.03.1996 року по 14.03.2002 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 23.03.1979 року, оскільки в записах наявне виправлення дати прийняття позивача на роботу. Крім того, за період роботи з 01.07.2000 року по 14.03.2002 року відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб. Позивач зазначає, що він не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його права на призначення пенсії. Також вказує, що згідно архівної довідки ВТФ «Електрон-старт» на державне зберігання в архівний відділ документи не передавали, а тому немає можливості підтвердити стаж роботи та нарахування заробітної плати ОСОБА_1 , оскільки підприємство ВТФ «Електрон-старт» на даний час є ліківідованим.
Підсумовуючи, позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від №072050013195 від 30.01.2024 року протиправним, у зв'язку з чим, звернувся до суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
17 липня 2025 року до суду від третьої особи надійшли матеріали відмовної пенсійної справи ОСОБА_1
22 липня 2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що за результатами розгляду заяви про призначення пенсії позивачу встановлено, що під час призначення пенсії за віком до страхового стажу не було зараховано період роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 23.07.1979, а саме період з 01.03.1996 року по 14.03.2002 року, оскільки наявне виправлення дати прийняття, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58. Крім того, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про періоди роботи позивача з 01.07.2000 року по 14.03.2002 року. З урахуванням викладеного позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком за заявою від 23.01.2024 року у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. У зв'язку з чим, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 30.01.2024 року №072050013195 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, є правомірними та законними, прийнятими в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства.
22 липня 2025 року до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких зазначає, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 30.01.2024 року №072050013195 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.03.1996 року по 14.03.2002 року згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 23.07.1979 року, оскільки наявне виправлення дати прийняття. Крім того, за період роботи з 01.07.2000 року по 14.03.2002 року відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб. У зв'язку з вищенаведеним, у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, матеріали відмовної пенсійної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 23.01.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою, в якій просив призначити йому пенсію за віком.
До заяви про призначення пенсії за віком ним було додано наступні документи:
- довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру від 15.07.2010 року №42861;
- паспорт громадянина України;
- трудову книжку серії НОМЕР_3 ;
- довідку військомату від 19.01.2024 року №83.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 . Головним управлінням Пенсійного фонду в Миколаївській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 30.01.2024 року за №072150014124.
Відповідно до вказаного рішення вік заявника 61 рік 09 місяців. Страховий стаж особи становить 18 років 03 місяці 25 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, позивачу до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.03.1996 року по 14.03.2002 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 23.07.1979 року, оскільки наявне виправлення дати прийняття. Крім того, за період роботи з 01.07.2000 року по 14.03.2002 року відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату 07.04.2024 року. Висновок: відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років.
Вважаючи таке рішення органу Пенсійного фонду України протиправним, позивач звернулася за захистом свої прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі також - Закон №1058-ІV).
Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески
Відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Згідно із частиною 4 статті 26 Закону 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Пенсійний орган зазначає про наявність у позивача на час звернення із заявою про призначення пенсії 18 років 03 місяці 25 днів страхового стажу.
За змістом абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.1993р. №58, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (надалі також - Інструкція №58).
Відповідно пункту 1.1. Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За змістом пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції №58).
Відповідно до пункту 2.9 Інструкції №58 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно з пунктом 2.10. Інструкції №58 у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення.
За приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Так, згідно з записом №16 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 23.03.1979, позивач 01.03.1996 був прийнятий на роботу в ВТФ «Електрон - Старт» слюсарем-сборщиком, а 14.03.2002 був звільнений за власним бажанням. При цьому, у графі - дата прийняття на роботу « 1.03.1996» графи 16 трудової книжки, міститься незначне виправлення в цифрі « 1996» шляхом повторного наведення ручкою цифри « 9». Разом з цим, зазначена дата містить чітко і без будь-яких закреслень число, місяць та рік звільнення, а саме « 1996».
На переконання суду, незначне виправлення у даті прийняття на роботу позивача шляхом повторного наведення ручкою цифри « 9», саме по собі, як єдиний недолік, в спірному випадку не може бути свідченням про недостовірність вказаного запису у трудовій книжці ОСОБА_1 та відсутність у позивача стажу роботи з 01.03.1996 року по 14.03.2002 року в ВТФ «Електрон - Старт».
Суд зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Отже, твердження відповідача про наявність вказаних вище недоліків заповнення трудової книжки позивача за спірний період як підстави для не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до частини 4 пункту 1.8 Порядку №22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через веб-портал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача веб-порталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на веб-порталі або засобами Порталу Дія.
Таким чином, якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов'язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Окрім цього, орган пенсійного фонду не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, умов атестації робочого місця, провести відповідні зустрічні звірки тощо. В цьому випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.2000 року по 14.03.2002 року, у зв'язку з відсутністю даних в реєстрі застрахованих осіб, суд зазначає наступне.
З метою забезпечення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні діє система персоніфікованого обліку та Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр), в розумінні п.1 частин першої ст.1 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2464, реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.
Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно абз.3 частини першої статті 21 Закону №1058 персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до частини шостої статті 21 Закону №1058 (в редакції, чинні до жовтня 2017 року), відомості про осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-10, 12-15, 18 статті 11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду страхувальниками-роботодавцями, відповідними підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують цим особам заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу.
В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII до вказаної вище статті були внесені зміни, відповідно до яких зазначена законодавча норма викладена в наступній редакції: «Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства».
Таким чином, обов'язок щодо подання до Пенсійного фонду відомостей про заробітну плату застрахованої особи, на яку сплачено страхові внески, покладається саме на роботодавця.
Вказане кореспондується також з нормами частини другої статті 20 Закону №2464, відповідно до яких персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
В свою чергу до обов'язків Пенсійного фонду та його територіальних органів стосовно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру відносяться:
1) забезпечення своєчасного внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру;
2) здійснення контролю за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру (частина перша статті 14-1 Закону №2464).
Згідно частини шостої статті 20 Закону №2464 зміни та уточнення вносяться до відомостей реєстру застрахованих осіб у порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі Положення).
Це Положення визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до п.4 розділу І Положення, Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Згідно п.1 розділ ІІ Положення Реєстр застрахованих осіб формується як система накопичення, збереження електронних даних на базі централізованих інформаційних технологій відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах».
Нормами п.2 розділу ІІ Положення визначено, що у Реєстрі застрахованих осіб накопичується, зберігається, автоматично обробляється інформація про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інформація, необхідна для обчислення і призначення страхових виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування із:
- звітності та повідомлень про прийняття працівника на роботу;
- системи персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
- електронних пенсійних справ;
- системи обліку сплати страхових внесків;
- фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- відомостей, що подаються застрахованими особами у випадках, передбачених законами та цим Положенням;
- реєстру страхувальників Державного реєстру;
- центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану;
- звернень громадян до органів Пенсійного фонду України;
- інших джерел, передбачених законодавством.
Постановою Пенсійного фонду №8-1 від 27.03.2018 року були внесені зміни до Положення, зокрема, в частині, що стосується даних облікової картки Реєстру застрахованих осіб, змін та уточнень до них.
Так, відповідно до п.2 розділу ІV Положення, до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме:
- персоніфіковані відомості про застрахованих осіб та інформація про нарахування страхових внесків, про трудовий та страховий стаж, особливі умови праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні та із загальнообов'язкового державного соціального страхування, період, який відповідно до законодавства зараховується до страхового стажу без сплати страхових внесків, кількість календарних днів перебування у трудових та цивільно-правових відносинах, проходження служби за відповідний місяць, що подаються страхувальниками у складі звітності;
- відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Згідно п.3 розділу ІV Положення відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, нормами Положення передбачений порядок внесення інформації щодо застрахованих осіб до Реєстру застрахованих осіб, а також уповноважені на те органи, яким, в даному випадку є роботодавці.
Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17 при розгляді аналогічних спорів: неодноразово вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
Отже, суд з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що період роботи ОСОБА_1 з 01.07.2000 року по 14.03.2002 року, підлягає зарахуванню до страхового стажу останнього, оскільки несплата страхувальником страхових внесків не повинна порушувати право позивача на соціальний захист.
За встановлених обставин суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.03.1996 року по 14.03.2002 року згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 23.07.1979 року, та період роботи з 01.07.2000 року по 14.03.2002 року, тому слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 30.01.2024 року №072050013195 року про відмову ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , 03.01.2025 року виповнилося 61 рік, тому мінімально необхідний страховий стаж для призначення пенсії позивачу має становити 29 років.
Так, в оскаржуваному рішенні органами Пенсійного фонду України було підтверджено страховий стаж позивача в 18 років 3 місяці 25 днів.
В даному випадку враховуючи протиправність оскаржуваного рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії суд дійшов висновку, що порушені права позивача необхідно захистити шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 періоди роботи з 01.03.1996 року по 14.03.2002 року та період роботи з 01.07.2000 року по 14.03.2002 року відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 від 23.07.1979 року та повторно вирішити питання щодо призначення останньому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону від 09.07.2003 №1058-IV.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а згідно з вимогами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень і дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання відносно розподілу судових витрат суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 13844159), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Ужгородський район, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №072050013195 від 30.01.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.03.1996 року по 14.03.2002 року та період роботи з 01.07.2000 року по 14.03.2002 року відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 від 23.07.1979 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Стягнути на користь позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 13844159) судові витрати у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич