14 серпня 2025 року м. Житомир справа № 295/5891/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати,
встановив:
Позивач звернувся до Богунського районного суду м. Житомира з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №02-77-к від 11.04.2023 за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Барановського Олександра Володимировича, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 у зв'язку із скороченням чисельності і штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Житомирського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області або на іншій рівнозначній посаді;
- стягнути з Фонду соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначає, що наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області № 02-77-к від 11.04.2023 є незаконним та протиправним.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 19.02.2025 у справі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26.10.2023 скасовано, провадження у справі закрито, справу передано Житомирському окружному адміністративному суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025, справу передано на розгляд судді Семенюку М.М.
Ухвалою від 01.04.2025 прийнято до провадження адміністративну справу № 295/5891/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плат.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (т. 4 а.с. 7-13), законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення ФСС України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації ФСС України; посилання представника Позивача на те, що Позивачу не запропоновано вакантні посади у межах строку попередження про наступне вивільнення (з 23.01.2023 по 18.04.2023), в управлінні Фонду є необґрунтованими, оскільки всі посади управління Фонду підлягали скороченню так само як і посада позивача; позивачем 09.12.2022 було написано заяву на ім'я в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Прокопчука В.В. про надання їй відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з дією на території України військового стану і, як наслідок виїзду нею за кордон з 09.12.2022, тривалістю 40 календарних днів. По закінченню зазначеного періоду, 40 календарних днів, Позивач на робочому місці не з'явилася. Не з'явилася вона на робочому місці і в подальшому аж до звільнення її в офіційному порядку. Відсутність на робочому місці Позивача з нез'ясованих причин і не нарахування їй заробітної плати підтверджується Табелями обліку робочого часу починаючи з 18.01.2023 (копії додаються). Отже, в даному випадку мало місце невиконання працівником трудових обов'язків за власним переконанням. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» підставою для виплати заробітної плати є безпосереднє виконання роботи працівником. Отже, враховуючи ту обставину, що в період з 18.01.2023 по 18.04.2023 Позивач на роботу не з'являвся та трудову функцію як складову частину виду трудової діяльності не виконував, тому відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Посади працівників ФСС України, на відміну від посад працівників Пенсійного фонду, не належать до посад державної служби. Прийнявши рішення про припинення ФСС України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях. За таких умов, переведення працівників ФСС України та управлінь виконавчої дирекції Фонду на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону №889.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 з 01.04.2019 обіймала посаду головного спеціаліста перевірки обгрунтовності видачі листів непрацездатності Житомирського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з якої була звільнена 18.04.2023, у зв'язку з скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. (Т. 1 а. с. 18-19).
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, яким Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105 (в редакції Закону №2620, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Рішення про припинення ФСС України, прийняте Верховною Радою України, є чинним та у встановленому порядку неконституційним не визнавалося.
Пунктом 12 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105 Верховна Рада України, зобов'язала Кабінет Міністрів України: забезпечити передачу коштів Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України; привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити набрання чинності нормативно-правовими актами, зазначеними у підпунктах 2-4 цього пункту, одночасно з набранням чинності цим Законом тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова № 1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі - управління ВД ФСС України); установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення їх реорганізації; зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом №2620.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Частиною п'ятою цієї статі визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно із ч. 3 ст. 105 ЦК України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припиненні юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
16.01.2023 на виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматським О. видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
Встановлено, що 19 січня 2023 р. позивачку було попереджено про наступне звільнення з посади 18.04.2023 року на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників. (Т. 1 а. с. 23)
11.04.2023 р. управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області видано наказ № 02-77-к про звільнення позивачки у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. (т. 1 а. с. 24).
Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюваний наказ видано саме у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, що пов'язане із законодавчими змінами.
Також, суд вважає, що оскільки позивач була за два місяці попереджена про наступне вивільнення та про те, що інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України їй не пропонується, оскільки скороченню підлягає увесь штат та чисельність працівників, тобто відбулося скорочення і посади, яку обіймала позивач, то звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України.
Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до ч. 6 ст. 36 КЗпП у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40).
Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.
У пункті «а» частини 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року визначено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.
Відповідно до ч. 2 п. 19 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при реорганізації підприємства або його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
Отже, навіть при реорганізації підприємства допускається звільнення працівників, проте обов'язковою умовою для цього є скорочення чисельності або штату працівників.
Постановою Верховної Ради з 01.01.2023 припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. При цьому відбулось скорочення усього штату та усієї чисельності працівників, визначених штатними розписами ВД ФССУ та управлінь ВД ФССУ в областях та м. Києві з 18.04.2023, у тому числі й посади, яку обіймала позивачка. Про наступне вивільнення позивачка попереджена більше ніж за 2 місяці, тобто у визначений законом строк. Таким чином, при звільненні норми трудового законодавства дотримані.
Доводи позивачки про порушення відповідачем вимог ч.2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки всі посади управління ВД ФССУ у Житомирській області підлягали скороченню, а переведення позивачки на вакантну посаду в ГУ ПФУ в Житомирській області виключено, оскільки вакантними є посади державної служби, у той час позивачка обіймала посаду працівника, на якого поширюється законодавство про працю.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 889).
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону № 889 вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області у період із 08.12.2022 по 18.04.2023 було оголошено про добори 246 разів. Рішення щодо оголошення про добір приймалось по декілька разів на одні і ті ж самі посади в зв'язку з відсутністю поданих резюме. Одночасно, відповідно до Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженим наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за № 565/37901 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», Головним управлінням заповнювалася та подавалася Форма № 3-ПН до Житомирської філії Житомирського обласного центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Також, в цей період відповідачем було направлено 27 листів на адресу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо працевлаштування працівників.
Інформація про оголошення добору на зайняття вакантних посад в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області неодноразово була розміщена на офіційній сторінці Fасеbоок. Особи, які виявили бажання прийняти участь у доборі персоналу на зайняття посад державної служби категорій «Б» та «В», мали можливість надіслати до Головного управління резюме. (т. 2 а. с. 224-232).
Матеріали справи не містять доказів, що позивач подавала до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області резюме та відповідні документи для її працевлаштування.
Також необхідно відмітити, що станом на 07.03.2023 в Головному управлінні з'явилась вакантна посада провідного інспектора відділу з ретроконверсії № 1 управління з ретроконверсії (посада не відноситься до державної служби).
Враховуючи вимоги статей 184, 186 КЗпП України зазначена посада була запропонована особі, яка має зазначені трудові гарантії. Особа погодилась із призначенням на посаду провідного інспектора відділу з ретроконверсії №1 управління з ретроконверсії. Враховуючи зазначене, можливість запропонування посади не державної служби іншим працівникам управління Фонду була відсутня.
Таким чином, виходячи з вищевстановлених обставин, суд дійшов висновку, що при звільненні позивачки голова комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області та відповідач дотримались норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника та вжили всіх можливих заходів, передбачених чинним законодавством, щодо недопущення порушення права позивачки на працю, в зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Окрім того, суд звертає увагу, що 09.12.2022 р. позивачем було написано заяву на ім'я в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Прокопчука В.В. про надання їй відпустки без збереження заробітної плати у зв'язку з дією на території України військового стану і, як наслідок виїзду нею за кордон з 09.12.2022, тривалістю 40 календарних днів. (т. 1 а. с. 22).
По закінченню зазначеного періоду, 40 календарних днів, позивач на робочому місці не з'явилася, як не з'явилася на робочому місці до звільнення її в офіційному порядку. Відсутність на робочому місці позивача з нез'ясованих причин і не нарахування їй заробітної плати підтверджується Табелями обліку робочого часу починаючи з 19.01.2023. Отже, в даному випадку мало місце невиконання працівником трудових обов'язків за власним переконанням. (т. 2 а. с. 41-44).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» підставою для виплати заробітної плати є безпосереднє виконання роботи працівником. Отже, враховуючи ту обставину, що в період з 19.01.2023 по 18.04.2023 позивач на роботу не з'являлася та трудову функцію як складову частину виду трудової діяльності не виконувала, тому відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 28.12.2022 у справі № 460/2675/18 (номер в ЄДРСР 108146603).
Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивачки не знайшла свого об'єктивного підтвердження, не встановлено підстав для її поновлення на роботі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення
Враховуючи вищевикладене, позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, Житомир, 10003, код 13559341) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк