Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
14 серпня 2025 року Справа №200/6088/25
суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про:
- визнання протиправними дій щодо припинення нарахування пенсії за період з 01 січня 2024 року;
- зобов'язання відновити нарахування та виплатити заборгованість по пенсії, яка виникла за період з 01 січня 2024 року по даний час.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Вивчивши подані матеріали, суд приходить до висновку, що дана позовна заява не відповідає вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з ч. 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивачем до позовної заяви не надано платіжне доручення про сплату судового збору відповідно до норм Закону України «Про судовий збір».
Позивачем в позовній заяві викладено клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення по справі. Клопотання обґрунтоване тим, що позивач є літньою особою і особою з інвалідністю ІІІ групи, а тому не має змоги сплатити судовий збір. Зазначає, що пенсія є єдиним джерелом доходу позивача, яка не з його вини не виплачується.
Розглянувши клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення по справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» та ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат або звільнити від їх оплати повністю або частково.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що підставою для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору, відстрочення або розстрочення його сплати є знаходження сторони у тяжкому майновому стані, який не дає можливості сплатити судовий збір. Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість сплати судового збору, покладається на сторону, яка звертається з позовною заявою. Відповідна позовна заява розглядається судом виходячи з наведених у ній обставин, підтверджених належними доказами. Разом з тим, матеріали позовною заяви та додатки не містять обставин і відповідних доказів щодо майнового стану позивача чи інших підстав для відстрочення сплати судового збору. Позивач зазначаючи про відсутність доходів, з яких може бути сплачений судовий збір не надає належного доказу на підтвердження таких обставин. Сам по собі факт неотримання пенсійних виплат особою, не позбавляє особу права та можливості отримання інших доходів, з яких може бути сплачений судовий збір. Проте, документів на підтвердження обставин, що пенсійні виплати є єдиним джерелом доходу позивач не надав.
Підставою для вчинення судом дій, зазначених у статті 8 Закону України «Про судовий збір», є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві, яка подається до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, повинна довести ті обставини і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Вказаною нормою передбачено право суду, а не його обов'язок щодо відстрочення сплати судового збору, при цьому, статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Загальні засади щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати наділяють суд правом а не обов'язком. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних доказів та обставин справи, що впливають на задоволення клопотання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких рішення про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд може прийняти лише у випадку, якщо при дослідженні доказів та встановленні інших обставин справи, дійде висновку про можливість задоволення відповідного клопотання.
Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або ускладнення в здійсненні оплати судового збору, виходячи з вимог статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.
Доказів на підтвердження відсутності коштів у позивача до позовної заяви не долучено, а саме лише посилання позивача на складне фінансове становище не може бути підставою для звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VІ судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX визначено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3028 гривень.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, позивачу необхідно було сплатити судовий збір за подачу даного позову в сумі 968,96 гривень (3028,00грн. х 04, х 0,8).
У зв'язку з чим, позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 968,96 гривень за подачу даного позову до Донецького окружного адміністративного суду за наступними реквізитами: отримувач коштів Донецьке ГУК/Слов'янська МТГ/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 37967785; банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.); код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача (ІВАN): UA 308999980313111206084005658; код класифікації доходів бюджету 22030101. Призначення платежу: «Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Донецький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 35099148 (суду, де розглядається справа)» та надати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».
Пунктом 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Суд зазначає, що чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тому при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатись».
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові в справі №380/2355/20 від 28.05.2021.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Предметом позову є поведінка відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01 січня 2024 року, що свідчить про загальний строк звернення до адміністративного суду, а саме шестимісячний строк.
Як встановлено судом, позовну заяву подано до суду 11.08.2025 року, за допомогою системи «Електронний суд», хоча про факт припинення виплати пенсії позивачу повинно було бути відомо ще у січні 2024 року (у виплатний день пенсії), оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, який виплачується щомісячно.
Відтак, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
Представником позивача в позовній заяві викладено клопотання про визнання поважними причинами пропуску строку для подання даного позову та поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що відповідач надіслав письмову інформацію щодо припинення нарахування пенсійних виплат лише на адвокатський запит. Також, представник позивача посилається на введення військового стану на території України, а тому вважає, що наявні підстави згідно до положень ст.ст. 122 та 123 КАС України визнати поважними причини пропуску строку для подання даного позову та поновити такий строк.
Надаючи оцінку аргументам представника позивача, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових, з'ясувати підстави припинення виплати пенсії.
Отже, з дня отримання/неотримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання/неотримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
З огляду на викладене, можна дійти висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою, в рамках строку звернення до суду, залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
У зв'язку із вищенаведеним, твердження представника позивача зазначені в заяві про поновлення строку звернення до суду, не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Таким чином, суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Позивачем та його представником не надано суду доказів того, що позивач не мав об'єктивної можливості з січня 2024 року вчинити активні дії з метою отримання інформації про підстави припинення виплати пенсії, яка є щомісячним платежем.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що підстави, вказані представником позивача у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, на переконання суду, є неповажними.
Щодо обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду введенням воєнного стану по всій території України, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Дійсно, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб який неодноразово продовжувався. Таким чином, починаючи з 24.02.2022 року і включно до дати звернення позивача до суду 11.08.2025 року в Україні діяв (і діє до цього часу) воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно зі ст. 12-2 Закону № 389-VIII в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Однак, повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Отже, незважаючи на введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022 року, Донецькій окружний адміністративний суд своєї роботи не припиняв, здійснював та здійснює свої повноваження, що визначені Конституцією та законами України. Окрім того, не лише суди, а й інші органи державної влади, як на території Донецької області так і інших регіонів України не припиняли своєї роботи.
Тобто, позивач не був позбавлений об'єктивної можливості звернутися до суду з позовом з метою захисту своїх прав чи інтересів, як і не був позбавлений можливості отримати необхідну правову допомогу.
Як видно зі змісту поданої заяви, основною причиною пропуску строку звернення до суду з даним позовом, на яку посилається позивач, є введення в країні воєнного стану.
Однак, суд зазначає, що вказані причини пропуску не є тими об'єктивно непереборними обставинами, які перешкоджали йому звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк. До матеріалів справи не долучено жодного доказу, який свідчить про те, що введення воєнного стану стало перешкодою для своєчасного звернення до суду та перебуває у прямому причинному зв'язку.
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 року у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
У даному випадку суд вважає, що ті доводи, які викладені представником позивача у клопотанні про поновлення строку звернення до суду не дають підстав вважати поважними причини пропуску такого строку.
Отже, позивачу слід подати нову заяву про поновлення строку на звернення до суду з викладенням нових обґрунтувань поважності причин пропуску такого строку з відповідними доказами на їх підтвердження.
Норми статті 122 КАС не пов'язують початок перебігу строку звернення до адміністративного суду із обізнаністю особи про підстави прийняття суб'єктом владних повноважень певних рішень чи про їх обґрунтування (мотивацію).
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
У відповідності до частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
В даному випадку суд вважає, що ті доводи, які викладені представником позивача у поданому клопотанні про поновлення строку звернення до суду не дають підстав вважати поважними причини пропуску такого строку.
З огляду на наведене позивачу слід подати нову заяву про поновлення строку на звернення до суду з викладенням нових обґрунтувань поважності причин пропуску такого строку з відповідними доказами на їх підтвердження.
Згідно з ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Враховуючи вищевикладене, позовна заява подана позивачем без дотримання вимог ч. 3, 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.
У зв'язку з чим, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, шляхом: 1) надання доказів сплати судового збору у розмірі 968,96 гривень; 2) надання нової заяви про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску.
Також слід роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у встановлений строк, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява буде повернута позивачеві.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 133, 161, 169, 248, 256, 293, 294, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Гуревича Родіона Геннадійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення по справі.
Відмовити у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Гуревича Родіона Геннадійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про визнання поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлення строку.
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом: 1) надання доказів сплати судового збору у розмірі 968,96 гривень; 2) надання нової заяви про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску, роз'яснивши при цьому позивачеві, що у разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатись неподаною та повернута.
У зазначений строк позивач повинен надіслати суду документи на виконання ухвали через особистий кабінет в системі «Електронний суд».
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Л.Б. Голубова