13 серпня 2025 року Справа № 160/14190/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 07 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період 07 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 квітня 2025 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 квітня 2025 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки несвоєчасно виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
Судом також витребувано від 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, належним чином засвідчену копію довідки про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці служби перед звільненням (із зазначенням середнього щомісячного та середнього щоденного грошового забезпечення); картку особового рахунку позивача та довідку-розрахунок розміру видів грошового та іншого забезпечення, що належали до виплати позивачу при звільненні (у тому числі виплаченого несвоєчасно).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити, зокрема, з посиланням на приписи статті 117 КЗпП України та рішення Європейського Суду з прав людини «Меньшакова проти України», зазначив, що стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні після виплати остаточного розрахунку при звільненні є безпідставним. До того ж, відповідач зазначив, що компенсація втрати частини доходів також не підлягає виплаті, адже, позивачем не надано доказів звернення до відповідача із відповідною заявою.
До відзиву відповідачем надані не всі докази, що були витребувані ухвалою від 20.05.2025.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 витребувано у відповідача довідку про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці служби перед звільненням (із зазначенням середнього щомісячного та середнього щоденного грошового забезпечення).
На виконання вимог суду, відповідачем надано надані докази.
Судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з 17.05.1995 по 08.11.2018, та відповідно до наказу № 462 від 07.11.2018 звільнений у запас.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати при звільненні всіх належних сум, зокрема індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2016, позивач звернувся до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі № 160/7572/24 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; зобов'язано 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38309581) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане рішення набрало чинності 05.12.2024.
Згідно виписки по банківському рахунку позивача, 25.04.2025 позивачу перераховано суму грошові кошти за рішенням суду у справі №160/7572/24 у розмірі 64341,43 грн.
При цьому позивачу не був виплачений середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, що на думку позивача є порушенням його прав.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби - 07.11.2018) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Законом № 2352-ІХ з 19.07.2022 року запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України №2352-ІХ, у таких правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом й у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 28 червня 2023 року (справа №560/11489/22), від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа №560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №560/831/23).
У наведених справах Верховний Суд зазначав, що, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідного обов'язку роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року, від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 відповідно.
Однак, Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України (у чинній редакції Закону №2352-ІХ), час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновками Верховного Суду у такий категорії справ, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, унесених Законом № 2352-ІХ, так і після їхнього внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Надалі, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, до подібних триваючих правовідносин було предметом дослідження судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 ( постанова від 06 грудня 2024 року).
В указаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, у зв'язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Також у справі № 440/6856/22 Верховний Суд розглянув можливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, та констатував, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц не поширюються на спірні правовідносини, що тривають після 19 липня 2022 року, оскільки з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець усунув чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його право на своєчасний розрахунок при звільненні, просить нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2018 по 18.07.2022 та за період з 19.07.2022 по 25.04.2025 - не більше як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Як встановлено судом, відповідач не нарахував позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення - 07.11.2018 по день фактичного розрахунку - 25.04.2025, тому є підстави вважати про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за цей період.
Суд встановив, що остаточний розрахунок мав бути проведений із ОСОБА_1 07.11.2018- в день звільнення.
Натомість, належні до виплати суми в загальному розмірі 64341,43 грн були виплачені лише 25.04.2025.
Таким чином, враховуючи, що днем звільнення ОСОБА_1 є 07.11.2018, тому першим днем затримки є 08.11.2018. Також, суд зазначає, що кінцевою датою проведення розрахунку є 25.04.2025, а тому останнім днем затримки є 24.04.2025.
Отже, застосовуючи висновки Верховного суду у наведених справах до обставин цієї справи, суд зазначає, що спірний період з 08.11.2018 по 24.04.2025 слід розділити на два періоди, з 08.11.2018 по 18.07.2022, та з 19.07.2022 по 24.04.2025.
Щодо стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за період з 08.11.2018 по 18.07.2022 (період застосування редакції статті 117 КЗпП України до набрання чинності законом №2352-ІХ).
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. (далі Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку №100).
Згідно наявної в матеріалах справи довідки відповідача №14.05.2025 №15, грошове забезпечення позивача у вересні 2018 року складало - 7405,56 грн, у жовтні 2018 - 7405,56 грн. середньоденний розмір грошового забезпечення - 242,80 грн.
Сукупна кількість календарних днів - 61.
Затримка розрахунку при звільненні за період: 08.11.2018 - 18.07.2022 становить 1349 календарних днів.
Отже, розмір середнього грошового забезпечення за цей період становить 327537,20 грн (242,80 (середньоденний розмір грошового забезпечення за останні 2 місяця позивача на службі) * 1349 (кількість днів затримки виплати).
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 64341,43 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум): 327537,20 грн. (розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку = 0,196440068.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 08.11.2018 - 18.07.2022 та з врахуванням принципу співмірності становить 64341,43 грн. (242,80 грн. х 1379 календарних дні х 0,196440068).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022р. - 24.04.2025 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), що становить 185 календарних дні (19.07.2022 - 19.01.2023). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 44918,00 грн (242,80 грн х 185 календарних дні).
Отже, загальний розмір середнього грошового забезпечення, що підлягає виплаті позивачу за період з 08.11.2018 по 24.04.2025 складає 109259,43 грн (64341,43 + 44918,00).
З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов'язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018р. у справі № 805/1008/16-а.
Отже, позовні вимоги в частині нарахування та виплати середнього заробітку підлягають задоволенню у такий спосіб:
- визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період 08.11.2018 по 24.04.2025;
- зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 109259,43 грн.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати регулюється нормами Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статей 1, 2 Закону України № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 7 Закону України № 2050-ІІІ передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону України № 2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до п. 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у п. 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Пунктом 4 Порядку № 159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати.
Водночас, суд зазначає, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, вказав, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати, зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Відтак, доводи відповідача щодо відсутності доказів звернення позивача із заявою про виплату відповідної компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням їх виплати та передчасним зверненням до суду, є помилковими, адже відповідач самостійно мав виплатити компенсацію у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 241-246, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період 08.11.2018 по 24.04.2025.
Зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38309581) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 109259,43 грн.
Визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 08.11.2018 року по 24.04.2025 року.
Зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38309581) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 08.11.2018 року по 24.04.2025 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 13.08.2025.
Суддя Н.Є. Калугіна