11 серпня 2025 рокуСправа №160/15608/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -
28.05.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» до Львівської митниці, з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці №UA209000/2025/000154/2 від 12.05.2025 р. про коригування митної вартості товарів за ВМД ВМД 25UA209190011758U8.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до прямого контракту №TRI-2612 від 26.12.2024 (далі - Контракт), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» та TRIANGLE TYRE CO. LTD (Китайська Народна Республіка) та укладеної до нього Специфікацій № 2 від 21.02.2025 на суму 725 685,09 доларів США, інвойсу №12252000788-1 від 07.03.2025р. на суму 294 080,12 доларів США, специфікацією №2- 2 до інвойсу №12252000788-1 від 07.03.2025р. на митну територію України завезений товар - шини загальною кількістю 234 шт. на загальну суму 37 707,80 доларів США. 12.05.2025 Позивач надав Відповідачу декларацію 25UA209190011758U8, в якій самостійно, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України, визначив митну вартість товарів - 1 601 650,50 грн. Митна вартість визначена за ціною контракту. Однак, митницею за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів не було визнано заявлену декларантом митну вартість товарів та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/000154/2 від 12.05.2025 р. Позивач не погоджується із винесеним рішенням про коригування митної вартості та зазначає про те, що ним було визначено митну вартість товарів, пред'явлених до митного оформлення, відповідно до вимог ст. 53 МК України та надано всі необхідні документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості. Документи, подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Техімпорт Маркет», не містили розбіжностей, не мали ознак підробки, містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що підлягає сплаті за ці товари. Підстав для витребування додаткових документів та для коригування заявленої митної вартості у відповідача не було. Сумніви відповідача у достовірності відомостей у комерційних документах та твердження щодо не включення складових митної вартості у повному обсязі не підтверджені жодними доказам та є безпідставними. За вказаних обставин, рішення про коригування митної вартості є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 р. справу № 160/15608/25 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву.
16.06.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Львівської митниці надійшов відзив проти позову. Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, вказує, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Львівською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № ЕМД 25UA209190011758U8 від 12.05.2025 року було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/000154/2 від 12.05.2025 р., а саме:
-Поставка товару здійснювалась на підставі Контракту №TRI-2612 від 26.12.2024, що укладений між Triangle Tyre Co.Ltd (Продавець) та ТОВ «ТІМ» (Покупець) (надалі - Контракт ЗЕД). Насамперед слід зауважити, що відповідно до графи 44 ЕМД від 12.05.2025 №25UA209190011758U8 Контракт ЗЕД визначено декларантом під кодом 4104, який згідно з Класифікатором документів, сертифікатів, дозволів та додаткової інформації, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 №1011 «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій», є зовнішньоекономічним контрактом купівлі-продажу, стороною якого є виробник товару. Однак заявлені відомості про виробника товару TRIANGLE TYRE CO., LTD та торгівельну марку Triangle не підтверджуються товарно-супровідними документами;
-Відповідно до п.1. Контракту ЗЕД, Продавець продасть, а Покупець купить на умовах FOB Qingdao, Китай (відповідно до Інкотермс 2010) шини вантажні, що надалі іменуються «Товар», в асортименті та кількостях, зазначених у відповідних специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Контракту. Подана до митного оформлення Специфікація №2 від 21.02.2025, видана на суму 725685,09 дол.США, передбачає 100% передоплату. Специфікація №2-2 - GCXU5810162 від 07.03.2025, видана на суму 34 707,80 дол.США, також передбачає 100% передоплату (сума даної поставки). Відповідно до п.3 Контракту ЗЕД, орієнтовна сума контракту становить 15000 000 дол.США. При цьому, платіжна інструкція в іноземній валюті №16 від 28.02.2025 видана на суму 340 000 дол.США, а в графі 70 «Призначення платежу» міститься посилання на Специфікацію №2 від 21.02.2025. Відтак, вказане ставить під сумнів приналежність платіжного документу до конкретної поставки партії товару
Відповідно до п. 14 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити, серед інших, такий обов'язковий реквізит як підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації. На платіжній інструкції в іноземній валюті №16 від 28.02.2025, поданій до митного оформлення, такий реквізит відсутній, що не дозволяє його розглядати як належний документ для підтвердження митної вартості. Зазначене вище не дає можливості ідентифікувати оплату за оцінювані товари, а отже, - декларантом документально не підтверджено відомості щодо ціни, що була фактично сплачена за оцінюваний товар. Як вже зазначалось вище, специфікація є невід'ємною частиною Контракту ЗЕД. При цьому, подана Специфікація №2-2 - GCXU5810162 від 07.03.2025 підписана тільки стороною продавця. Отже, відповідно до п.1.2 Контракту ЗЕД наявна в Специфікації цінова інформація про товар не може розглядатись як дійсна.;
Відповідно до наданих документів продавець поставляє товар на умовах «FOB QINGDAO». Відповідно до Incoterms 2020 термін FOB Free on Board (Назва порту відвантаження) який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. Як випливає з положень 2.1.8 та 2.2.8 Договору №Х191124-120 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів від 19.11.2024, таким Договором передбачена наявність Заявки Замовника. Проте, такий документ до митного оформлення наданий не був. Окрім цього, як вбачається із інформаційної системи «searates», товар вибув з порту QINGDAO - 07.03.2025. При цьому, єдиними документами, що стосуються морського перевезення відповідної партії є рахунок на оплату є рахунок на оплату №1631 від 07.05.2025 та довідка про транспортні витрати №07.05/325-1 від 07.05.2025.
В зв'язку із цим дані документи не є належними документами, які підтверджують заявлену митну вартість.
Отже, оскільки в документах, які надані позивачем до Львівської митниці разом з митною декларацією (МД) № ЕМД 25UA209190011758U8 від 12.05.2025 року містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів.
Разом з тим, митним органом проведено порівняння рівня заявленої митної вартості з рівнями митної вартості ідентичних, подібних (аналогічних) товарів та з довідковою інформацією, та встановлено заниження заявленого рівня митної вартості, що суперечить поняттю дійсної вартості товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ 1947). За результатами проведеного порівняння встановлено, що у митного органу наявна інформація щодо рівня митної вартості ідентичних товарів за вищими рівнями митної вартості. Вищевикладені обставини слугували підставою для прийняття рішень про коригування митної вартості товару та з огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
17.06.2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Техімпорт Маркет» подано відповідь на відзив проти позову. Представник позивача вказує на безпідставність заперечень відповідача, що викладені у відзиві проти позову та наголошує, що для визначення митної вартості товару ними було надано повний та необхідний обсяг первинних документів. З огляду на викладене просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч.1ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Відповідно до прямого контракту №TRI-2612 від 26.12.2024 (далі - Контракт), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» та TRIANGLE TYRE CO. LTD (Китайська Народна Республіка) та укладеної до нього Специфікацій № 2 від 21.02.2025 на суму 725 685,09 доларів США, інвойсу №12252000788-1 від 07.03.2025р. на суму 294 080,12 доларів США, специфікацією №2- 2 до інвойсу №12252000788-1 від 07.03.2025р. на митну територію України завезений товар - шини загальною кількістю 234 шт. на загальну суму 37 707,80 доларів США (далі - Товар).
12.05.2025 Позивач надав Відповідачу декларацію 25UA209190011758U8, в якій самостійно, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України, визначив митну вартість товарів - 1 601 650,50 грн.
Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією (МД) 25UA209190011758U8 від 12.05.2025 року позивачем надані документи зазначені в графі 44 МД митної декларації, а саме:
-пакувальний лист №12252000788-1 від 07.03.2025р.;
-рахунок - фактура ( інвойс) № 12252000788-1 від 07.03.2025р.;
- коносамент UTRUST25030310 від 11.03.2025р.;
-автотранспортна накладна №0162 від 09.05.2025р.;
-декларація про походження товару №12252000788-1 від 07.03.2025р.;
-статус особи, яка подає декларацію 2;
-специфікація №2-2 від 07.03.2025р.;
-банківський платіжний документ, що стосується товару № 16 від 28.02.2025р.;
-рахунок - фактура про надання транспортно - експедиційних послуг від виконавця договору ( конракту) про транспортно - експедиційні послуги № 1631 від 07.05.2025р.;
-документ, що підтверджує вартість перевезення товару №07.05/25-1 від 07.05.2025;
-Специфікація № 2 від 21.02.2025р.;
-Зовнішньоекономічний договір ( контракт) купілві - продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларауються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких ( зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №TRI-2612 від 26.12.2024;
-договір про надання послуг митного брокера №2412/24 від 24.12.2024;
-додаткова угода від 19.04.2025р.;
-договір ( контракт) про перевезення UA00200214 від 01.01.2021;
-договір ( контракт) про перевезення б/н від 01.01.2021;
-договір ( контракт) про перевезення №х191124-120 від 19.11.2024;
-документація, яка має супроводжувати продукцію при наданні її на ринку відповідно до вимог щодо нехарчової продукції та її обігу на ринку України, встановлених технічними регламентами ( Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції») № UA.014.9063-25 від 28.02.2025р.;
-комерційна пропозиції №1225200 від 21.02.2025;
-перепустка №99089 від 12.05.2025;
-копія митної декларації країни відправлення №420420250000065294 від 07.03.2025.
Під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів було вивчено документи подані декларантом для здійснення митного оформлення, та встановлено, що вони містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари митницею було направлено повідомлення відповідно до якого Позивачу слід було надати за наявності додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:
- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
- якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
- якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення);
- виписку з бухгалтерської документації;
- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс - листи) виробника товару;
- копію митної декларації країни відправлення;
- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У відповідь на дане повідомлення Позивачем було надано відповідь за вих. № 12/05- 2025-1 від 12.05.2025.
За наявності зазначених відповідей та відповідно до приписів ч. 6 ст. 54 МК України відповідач прийняв рішення про відмову у митному оформленні товарів за митною вартістю, заявленою декларантом.
Так, відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/000154/2 від 12.05.2025 р. з обґрунтованням у графі 33 , а саме:
-Поставка товару здійснювалась на підставі Контракту №TRI-2612 від 26.12.2024, що укладений між Triangle Tyre Co.Ltd (Продавець) та ТОВ «ТІМ» (Покупець) (надалі - Контракт ЗЕД). Насамперед слід зауважити, що відповідно до графи 44 ЕМД від 12.05.2025 №25UA209190011758U8 Контракт ЗЕД визначено декларантом під кодом 4104, який згідно з Класифікатором документів, сертифікатів, дозволів та додаткової інформації, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 №1011 «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій», є зовнішньоекономічним контрактом купівлі-продажу, стороною якого є виробник товару. Однак заявлені відомості про виробника товару TRIANGLE TYRE CO., LTD та торгівельну марку Triangle не підтверджуються товарно-супровідними документами. Зазначене може свідчити про недостовірність декларування таких відомостей;
-Відповідно до п.1. Контракту ЗЕД, Продавець продасть, а Покупець купить на умовах FOB Qingdao, Китай (відповідно до Інкотермс 2010) шини вантажні, що надалі іменуються «Товар», в асортименті та кількостях, зазначених у відповідних специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Контракту. Подана до митного оформлення Специфікація №2 від 21.02.2025, видана на суму 725685,09 дол.США, передбачає 100% передоплату. Специфікація №2-2 - GCXU5810162 від 07.03.2025, видана на суму 34 707,80 дол.США, також передбачає 100% передоплату (сума даної поставки). Відповідно до п.3 Контракту ЗЕД, орієнтовна сума контракту становить 15000 000 дол.США. При цьому, платіжна інструкція в іноземній валюті №16 від 28.02.2025 видана на суму 340 000 дол.США, а в графі 70 «Призначення платежу» міститься посилання на Специфікацію №2 від 21.02.2025. Відтак, вказане ставить під сумнів приналежність платіжного документу до конкретної поставки партії товару. Відповідно до п. 14 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити, серед інших, такий обов'язковий реквізит як підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації. На платіжній інструкції в іноземній валюті №16 від 28.02.2025, поданій до митного оформлення, такий реквізит відсутній, що не дозволяє його розглядати як належний документ для підтвердження митної вартості. Зазначене вище не дає можливості ідентифікувати оплату за оцінювані товари, а отже, - декларантом документально не підтверджено відомості щодо ціни, що була фактично сплачена за оцінюваний товар. Як вже зазначалось вище, специфікація є невід'ємною частиною Контракту ЗЕД. При цьому, подана Специфікація №2-2 - GCXU5810162 від 07.03.2025 підписана тільки стороною продавця. Отже, відповідно до п.1.2 Контракту ЗЕД наявна в Специфікації цінова інформація про товар не може розглядатись як дійсна;
-Відповідно до наданих документів продавець поставляє товар на умовах «FOB QINGDAO». Відповідно до Incoterms 2020 термін FOB Free on Board (Назва порту відвантаження) який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. Як випливає з положень 2.1.8 та 2.2.8 Договору №Х191124-120 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів від 19.11.2024, таким Договором передбачена наявність Заявки Замовника. Проте, такий документ до митного оформлення наданий не був. Окрім цього, як вбачається із інформаційної системи «searates», товар вибув з порту QINGDAO - 07.03.2025. При цьому, єдиними документами, що стосуються морського перевезення відповідної партії є рахунок на оплату є рахунок на оплату №1631 від 07.05.2025 та довідка про транспортні витрати №07.05/325-1 від 07.05.2025. Натомість, в такому зазначено лише базові умови, що притаманні для такого роду документів. Відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури. Ненадання декларантом до митного оформлення акту виконаних робіт, визначеного п.2.2.12 Договору №Х191124-120 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів від 19.11.2024, не дає можливості упевнитись у повноті та вартості всіх наданих послуг.
За основу для коригування митної вартості оцінюваного товару взято вартість подібного товару, митне оформлення якого вже завершено за МД №25UA100110520870U4 від 28.01.2025, де митна вартість товару зі схожими характеристиками ( шини...) становить 3,015680 дол. США/кг.
Не погоджуючись з вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернуся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Господарського кодексу України, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 Господарського кодексу України форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України Про міжнародне приватне право та іншими законами.
Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 року №959-XII передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Порядок та методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлені розділом III Митного кодексу України (надалі - МК України) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.
Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти і прав (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди).
Згідно з статтею VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару або вартості аналогічного товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як передбачено ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року .
З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з ч.6 ст.54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частиною 7 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд вказує, що згідно п. 10 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, що відмінні від тих, які стоять під відповідним зовнішньоекономічним договором, є допустимим засобом доказування митної вартості, допоки орган доходів і зборів не доведе, що такий інвойс отримано з порушенням закону.
Декларантом до митного органу надано інвойс, у якому вказано вартість товару, що повністю відповідає вартості товару, яка вказана у митній декларації.
Мотивуючи спірне рішення про коригування митної вартості, митний орган зазначає, що Поставка товару здійснювалась на підставі Контракту №TRI-2612 від 26.12.2024, що укладений між Triangle Tyre Co.Ltd (Продавець) та ТОВ «ТІМ» (Покупець) (надалі - Контракт ЗЕД). Насамперед слід зауважити, що відповідно до графи 44 ЕМД від 12.05.2025 №25UA209190011758U8 Контракт ЗЕД визначено декларантом під кодом 4104, який згідно з Класифікатором документів, сертифікатів, дозволів та додаткової інформації, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 №1011 «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій», є зовнішньоекономічним контрактом купівлі-продажу, стороною якого є виробник товару. Однак заявлені відомості про виробника товару TRIANGLE TYRE CO., LTD та торгівельну марку Triangle не підтверджуються товарно-супровідними документами.
З цього приводу суд зазначає, що згідно з положеннями Цивільного кодексу України торгова марка (ТМ) - це будь-яке зареєстроване позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для того, щоб споживач зміг відрізняти товари (послуги), які вироблені (надаються) однією особою, від товарів (послуг), вироблених (надаються) іншими особами.
Реєстрація торгової марки це право суб'єкта господарювання, а не обов'язок.
Крім того, відсутність у постачальника зареєстрованої торгової марки на імпортований товар ніяким чином не впливає на заявлену позивачем митну вартість.
Також, відповідач в обґрунтування прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості посилався на те, що позивачем не надано документів, які б вказували на виробника імпортованого товару.
З цього приводу суд зазначає таке.
Митний орган в оскаржуваних рішеннях не зазначив про те, яким чином відсутність інформації про виробника впливає на заявлену митну вартість продукції, яка імпортувалася.
Крім того, стаття 53 Митного кодексу України не містить в переліку основних документів на підтвердження митної вартості ліцензії на виробництво товару, нормативно-технічної документації на виготовлення товару, сертифікату на систему якості продукції, свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN, тощо.
Відтак, ненадання зазначених документів не може бути підставою для коригування митної вартості товарів, а вимоги про надання таких документів не грунтуються на чинному законодавстві.
Зазначені відповідачем у відзиві доводи про те, що достовірність декларування виробника товарів прямо впливає на числове значення митної вартості, оскільки виробник товарів є однією з ознак ідентичності товарів, відхиляються судом, з огляду на таке.
Ідентичність товарів враховується при застосуванні 2-го методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів. Натомість, позивачем митна вартість визначалася за першим методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). В свою чергу, митним органом використано шостий метод резервний, який застосовується у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів.
Відтак, в спірних правовідносинах інформація щодо конкретного виробника не мав впливу на числові значення складових митної вартості.
Згідно п. 7 та п. 9 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж (у разі коли відповідно до умов відповідних зовнішньоекономічних договорів такий авансовий платіж мав здійснюватися лише після отримання декларантом рахунку-фактури, інвойсу), не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару. Ситуація, коли сума коштів, зазначена у платіжному дорученні з оплати за оцінюваний товар, не відповідає ціні цього товару, зазначеній в інших документах, доданих до вантажної митної декларації, не є підставою для твердження про розбіжність у документах, а тому для сумнівів у правильності визначення митної вартості.
Однак судом під час розгляду справи встановлено, що митна вартість партії товару підтверджується інвойсом, у якому сторони погодили вартість товару, який є належним та допустимим доказом митної вартості товару.
Неналежним чином оформлення платіжних документів не впливають на визначення митної вартості товару.
За вказаних обставин, суд відхиляє даний довод відповідача.
Стосовно всіх доводів відповідача, які стосуються транспортних витрат на доставку товару до кордону України, то суд зазначає наступне.
Згідно пункту 14 висновків Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Надання транспортно-експедиторських послуг здійснює ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС». Водночас ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС», відповідно до договору №Х191124-120 від 19.11.2024р, має право укладати договори з іншими підприємствами в межах здійснення своїх зобов'язань перед ТОВ «ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ». Розрахунки між ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» та третіми особами є приватно-правовими відносинами та стосуються сторін договору. Обставини розрахунків між ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» та третіми особами декларанту невідомі, проте вони жодним чином не впливають на числові показники митної вартості товару, що розмитнювався, оскільки всі витрати ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» виклав у рахунку, що був наданий до попередньої декларації відповідно до ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України.
У матеріалах справи містяться рахунки на оплату, а також дві довідки про транспортні витрати, що видані ТОВ «Хіллдом Логістікс», які визначають витрати понесені позивачем до кордону України, яка є належним та допустимим доказом понесених витрат на транспортування товару до кордону України
За вказаних обставин суд відхиляє даний довод відповідача.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, до якого входить, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Згідно п.3 ч.3 ст.335 МК України разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості, зокрема, про транспортні (перевізні) документи.
Ту ж саму правову позицію висловив і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 31.05.2019 у справі в №804/16553/14, в якій зазначив, що якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Аналогічні правові висновки відображені у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 07.07.2023 у справі №803/718/17 та 07.05.2020 у справі №400/2922/18.
Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.
Суд зазначає, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.
Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.
У зв'язку з чим судом встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об'єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.
Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач (сертифікат дилера) не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.
Отже, у ході судового розгляду справи суд доходить висновку, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об'єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Таким чином подані декларантом документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої п'ятої статті 58 Митного кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.
У ч.2 ст. 53 МК України не передбачено надання декларантом на підтвердження митної вартості документів, які зазначаються сторонами у зовнішньоекономічній угоді.
Таким чином, зазначення відповідачем в оскаржуваному рішенні, як підстави для його прийняття: ненадання документів передбачених Контрактом, суперечить положенням чинного законодавства України.
У зв'язку з наведеним, суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки.
Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.
Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.
У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб'єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).
Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.
На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.
Крім того, як встановлено судом, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав про те, що визначена ним митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару митне оформлення яких вже здійснено, визначений відповідно до раніше визнаної (визначеної) митної вартості товарів, зокрема у відповідача наявна інформація щодо митного оформлення подібного товару: за МД №25UA100110520870U4 від 28.01.2025, де митна вартість товару зі схожими характеристиками ( шини) становить 3,015680 дол. США/кг.
Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.
Згідно з положеннями ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Згідно з положеннями ст. ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.
Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв'язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об'єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.
За таких обставин, рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/000154/2 від 12.05.2025 р. Львівської митниці є протиправними та підлягають скасуванню.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх рішень. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 2 422,40 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХІМПОРТ МАРКЕТ» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці №UA209000/2025/000154/2 від 12.05.2025 р. про коригування митної вартості товарів за ВМД ВМД 25UA209190011758U8.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (79000, Львівська обл., м. Львів, вул. Костюшка Т., буд. 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техімпорт Маркет» (49089, м. Дніпро, вул. Будівельників, буд. 34, код ЄДРПОУ 45589470) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук